Марта вимкнула мотор, витягла човен на пісок.
— Може, провідаємо Несправжнього Орнітолога? — запропонувала вона.
— Він поплив своїм човником до Сем'ян.
— То давайте обшукаємо його табір. Може, з'ясується, хто він насправді?
— Ну, знаєте, — обурився я. — Ви хочете, щоб ми були, наче злодії, що залазять у будинок, коли господаря немає вдома? Я люблю чисту гру. З цього приводу я маю застереження до Капітана Немо.
— Ви маєте до нього претензії, що він не виступає з піднятим забралом? — обурилася вона. — А ви? Хіба ви не робите так само?
— Адже ви бачите моє обличчя.
— Але не знаю ваших думок. Не знаю, чого ви шукаєте над Озерищем. Ви самі щойно сказали: «Я люблю чисту гру». Отже, тут іде якась гра? А яка ж ставка?
Я завагався. Навіть хотів був розповісти їй усю правду, але стримався.
— Настане час, коли я все вам поясню. Я приїхав на Озерище, щоб знайти одного чоловіка. Моя балакучість могла б зіпсувати всю справу.
— По-вашому, в мене задовгий язик?
— Взагалі ми дуже мало одне одного знаємо. А справа важлива.
Якийсь час вона сердилась. Сиділа на березі, спершись спиною об стовбур товстої вільхи, й не хотіла ані ловити риби, ані гуляти по лісі.
— То, може, ви хоч скажете мені, яким дивом Бронка опинилась у вашому таборі?
— Це не таємниця. Коли мене зв'язали на острові Чорного Франека, вона заговорила зі мною. Сказала, що до ватаги її привело бажання пережити щось незвичайне, романтичне. Очевидно, згодом вона розчарувалась. Мені подумалось, що є нагода вирвати її з ватаги. Запропонував їй утекти й оселитися в моєму таборі. Пообіцяв, що вона ще переживе справжні пригоди.
— Це була тільки обіцянка?
— Мені здається, що я зможу її виконати.
— Отже, ми повертаємось до того самого. Ви таки провадите якусь гру. Я трохи ображена. Я не зробила нічого такого, що могло б бути вам неприємне. То чого ж ви їй, а не мені запропонували пережити щось незвичайне?
— Але ж вас не треба виривати з-під поганого впливу? Я не хочу вам лестити, але ви є втіленням незвичайного. Коли я дивлюсь, як ви ловите рибу, як плаваєте по озері, то не уявляю собі романтичнішої дівчини.
— Справді? — зашарілася вона від моїх компліментів.
— А щодо Бронки, то, може, вона допоможе мені зблизитись із Чорним Франеком? У ватазі почались конфлікти, це добра нагода, щоб і його умовити перейти на мій бік.
Вона з сумнівом похитала головою.
— Дружба з Бронкою принесе вам розчарування. Ви гадаєте, що вона справді порвала з ватагою?
— Вона тільки симпатизує Чорному Франекові. І я спробую з того скористатися, щоб прихилити до себе хлопця. Може, мені пощастить тоді переконати й Капітана Немо, щоб він змінив своє ставлення до Франека.
— Але ж Чорний Франек ненавидить його.
— Я знаю, що Капітан Немо подобається хлопцеві. Подобається його глісер, його вміння закидати спінінга, його відвага й таємничість. Якби їм пощастило подружити, може, це добре вплинуло б на хлопця? Спробую переконати в цьому Капітана Немо. У мене сьогодні зустріч з ним…
Дівчина аж підскочила на траві.
— Коли? Де?
— Я не можу цього сказати.
Ми замовкли. З того боку мису до нас підійшов пан Ана-толь. Він ніс у сітці лише кілька невеличких окунців, але обличчя його світилося щастям.
— Ловляться! — сказав він тріумфуючи. — Вам учора винятково пощастило. А ми ловимо згідно з рибальськими правилами. Нам риба не затягне вудлища в озеро. Якби ви розумілись на рибальстві…
— Звідкіля ви знаєте, що я не розуміюся? — перебила його Марта.
— Ви дуже молода. Ви ще ходите до школи. Я навіть не знаю, чи є у вас рибальський квиток?
Марта засунула руку в задню кишеню своїх штанів і вийняла посвідчення Польської спілки рибалок.
— У мене є. А у вас?
Пан Анатоль занімів з обурення, що хтось насмілюється запідозрити, ніби в нього немає рибальського квитка. Він простяг Марті свій квиток, а сам розглядав її рибальське посвідчення.
— Ви вже маєте спінінговий значок? — здивувався він. — Але ж вам чи й є сімнадцять років. Тільки після сімнадцяти років одержують дозвіл рибалити спінінгом.
— Я маю повноваження Головної спортивної комісії Польської спілки рибалок як молодий спортсмен-рекордсмен, — гордо сказала Марта. І ніби невинно спитала: — Ви не знаєте, скількома вудками має право ловити рибалка?
— Гм, — занепокоївся пан Анатоль.
— Рибалка має право ловити двома звичайними вудками і одною легкою на живця, — процитувала Марта. — А ви, якщо не помиляюсь, ловите аж трьома вудками. А скількома вудками дозволяється у нас ловити лососевих риб?
— Тут немає ні форелі, ні лосося, — боронився пан Анатоль.
— А чи пам'ятаєте ви охоронні розміри окремих порід риб і час, коли їх заборонено ловити?
— Ви хочете мене екзаменувати? — обурився пан Анатоль.
— Ви мали сумнів щодо моїх знань у галузі рибальства. Мабуть, ви не образитесь, як ми одне одного поекзаменуємо? А може, ви не готові?
— Я? Будь ласка, запитуйте. Я відповім на всі запитання, — гордо випростався пан Анатоль.
Марта почала швидко, не задумуючись, питати.
— Охоронний розмір судака?
— До сорока сантиметрів, — відповів пан Анатоль.
— А на водах державних рибних господарств?
— Гм, — затнувся пан Анатоль. Марта відповіла не задумуючись:
— Не можна ловити судака вагою менше, як кілограм і завдовжки менше, як п'ятдесят сантиметрів. А охоронний розмір краснопера?
— До п'ятнадцяти сантиметрів. — Плітки?
— До п'ятнадцяти сантиметрів.
— Лина?
— Гм, — занепокоївся лицар спінінгу. Після довгого обдумування невпевнено сказав: — Тридцять сантиметрів.
— Ні. До двадцяти п'яти. Щука?
— Сорок сантиметрів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68