Відкрутив гвинта й поволі відплив од берега. Ще насварився на підлітків своїм спінінгом, а потім зайшов до кабінки й збільшив швидкість. За мить його вже не було в затоці. Я чув тільки, як віддалявся гуркіт мотора, а хвилі, що їх здійняв глісер, ще якийсь час з силою билися об берег острова.
Чи можна описати, що тепер зчинилося біля затоки?
Хлопці вийшли на берег мокрі, напівголі, в самих плавках, залунала голосна лайка. Та незабаром увесь їхній арсенал прокльонів вичерпався, вони посідали на березі й почали жалітись :
— Забрав мою останню пачку цигарок… — У мене був такий гарний ніж…
— У мене в кишені було тридцять злотих і документи. — Забрав таку гарну сорочку…
— Мої штани були як нові.
Тільки Чорний Франек не бідкався. Він сидів на траві, підтягнувши коліна під підборіддя, й похмуро мовчав, дивлячись туди, де зник глісер.
Проте його мовчання сприйняли як вияв поразки. І відразу ж посипалися докори і скарги:
— Ти винен у всьому. Навіщо звелів напасти на нього? Він пішов би своєю дорогою і ми мали б спокій.
— Романова правда, який з тебе ватажок? Вже нема чого їсти, овече м'ясо зіпсувалося, в таборі нас загризають комарі. Треба ховатися від міліції. А ти що?
— Зосталися без одежі, і тепер дівчата засміють нас.
— Ось побачиш, сьогодні ввечері Роман проведе нараду й відбере в тебе командування.
Якийсь час Чорний Франек терпляче вислуховував ці звинувачення. Наче не міг ніяк позбутися думки про Капітана Иемо. Та раптом зірвався на рівні.
— Цитьте, наволоч! Через кого весь цей клопіт? Хіба я не забороняв вам красти байдарки і забивати вівцю на острові? Ви послухали не мене, а Романа. Я казав: не робіть шелесту в перші дні по приїзді на озеро. Готуйтесь до великого стрибка. Але ж ви, дурні, слухаєте Романа. Бутлів і ламп теж не треба було красти в гарцерів. А тепер мусимо ховатися в таборі й нікуди навіть носа не вистромлювати.
Його перебив котрийсь із голяків:
— Великий стрибок? Де в тебе той великий стрибок?
— Якраз готується. Можна буде заробити добрі гроші. Якщо ми їх здобудемо, перевернемо догори дном усе озеро і зникнемо. Поїдемо на море, розумієте? Але спочатку я повинен запопасти Капітана Немо. Сьогодні ввечері відбудеться нарада й ви мусите вибрати: Чорний Франек чи Роман. А зараз повертаймося до табору, може, дівчата дадуть нам якесь лахміття.
Після цієї промови хлопці підбадьорилися. Слухняно підвелися й рушили за Чорним Франеком.
Перейшли брід і опинилися на польовій дорозі з вербами обабіч. Але відразу ж звернули з неї до озера. Тоді я теж перейшов брід. Обережно вистромив голову з-за очерету й побачив, що вони йдуть стежкою навпростець через поле. Стежка огинала зарості й пролягала до затоки Озерища, що виднілася між деревами.
Я помітив, що хлопці дедалі частіше розглядаються на всі боки, наче хочуть упевнитись, що ніхто не стежить за ними. Усе вказувало на те, що табір десь дуже близько.
Поле було велике, на ньому росла картопля. Мов на долоні, лежала переді мною вся місцевість аж до озера. Усе на полі було мені добре видно. Але й мене відразу помітили б, якби я вийшов з очерету.
Отож я набрався терпіння й чекав. А вони йшли все повільніше і все частіше оглядалися довкола. Нарешті зупинились на березі озера. І за мить зникли. Наче провалилися в озеро.
«Може, це засідка? — міркував я. — Полягали в кущах над водою і оглядають поле».
Я ще якийсь час зачекав, потім вирішив ризикнути. Але пішов не стежкою через картоплище, а попід очеретом. Потім, обережно скрадаючись від куща до куща, опинився на тому місці, де вони зникли з очей.
Від них не лишилося й сліду. Може, відпливли човном або очеретяними плотами?
Звідти я бачив той берег з темною стіною лісу й метрів за сто від нього — маленький, схожий на зелений горбок, острівець. Його оточували густі зарості очерету, й він здавався болотистим, приступним тільки для водяного птаства.
Та зненацька в зелені дерев на острівці майнуло щось світле. Раз, удруге, втрете… Так, це шестеро голих хлопчаків обережно виходили з води й зникали в очереті. Отже, саме цей маленький острівець був їхнім таємним табором? Вони перебиралися туди по в'язках очерету. Чудове місце знайшли. Нікому, хто пропливав поряд, мабуть, і на думку не спадало, що в зеленій гущавині дерев і кущів ховається ватага молодих розбишак.
Швидкою ходою повертався я на Чаплинець, а потім брів через нього туди, де залишив свій самохід. З ранку я не мав ні ріски в роті, але не відчував ні голоду, ні спраги. Мені не давала спокою думка про карту. Що то була за незвичайна карта, коли Вацек Краватик і Бородань хотіли заплатити за неї стільки грошей? Що мали означати Краватикові слова: «Ця карта відшкодує нам усе сторицею»?
«Я повинен глянути на ту карту, перш ніж вона опиниться в руках Вацека Краватика», — подумав я.
Водночас мене починали гризти докори сумління. Хіба я для того прибув на Озерище, щоб воювати з Чорним Фране-ком чи роздивлятися рибальську карту? Чи варто встрявати в усе те, коли мені треба розшукати Чоловіка з рубцем і затоплений скарб?
Я перейшов пустку Чаплинця і вийшов на другий бік острова. На мілині я вже не бачив яхти Вацека Краватика. Вона відпливла, поки я стежив за Чорним Франеком.
Я заліз у самохід і скоро наблизився до того місця, де стояв мій намет, а поряд мешкали лицарі спінінгу з дружинами.
Перед моїм наметом, на моїй газовій плитці, на моїй сковороді смажила велику щуку Марта з білявою косою. І в сусідів теж смажили рибу — трьох дрібненьких красноперів та одну пліточку.
Пан Анатоль глипав на величезну щуку на моїй сковороді; відчувалося, що йому хочеться заговорити, але він мовчав.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68