Він умирає! Швидше! Я пеленгую ультразвуком! Ловіть! Ловіть за глибиноміром – сімдесят два метри від поверхні!
Він водив дулом пістолета, і в усі боки помчалися нечутні гінці – вісники перемоги й горя.
Павлик не зміг би сказати, скільки минуло часу в цьому гарячковому напруженому чеканні – хвилина чи година, – коли з підводної пітьми раптом долинув радісний крик Марата:
– Піймав! Піймав! Тримай промінь, Павлику! Тримай! Пливу точно на норд-ост! До мене! До мене, товариші!
І звідусіль – з півночі, з заходу, з півдня – линули радісні вигуки, захоплені крики.
– Пливу за тобою, Марате! – долинав голос Цоя.
– Зараз будемо біля тебе, бічо… голубчику! – схвильовано кричав зоолог.
– Тримайся, Павлику! Тримайсь, хлопчику! – говорив комісар Сьомін. – Сюди, сюди, Матвєєв! Ось я!
Немов рій зірок, які зірвалися з темного неба, неслися до Павлика з усіх боків вогники ліхтарів. Павлик опустив занімілу руку з пістолетом і лише повертав шолом з ліхтарем на всі румби, наче маяк, привертаючи до себе вогники друзів, що поспішали. Вогники росли, збільшувалися і враз завертілися навколо Павлика, засліплюючії його, заповнюючи всю навколишню темряву.
Рій зірок налетів, немов вихор. В одну мить десятки рук підхопили позбавлені ознак життя тіла Скворешні і Павлика, і за хвилину загін стрімко нісся у відкритий океан, до підводного човна «Піонер», який завмер у чеканні.
Старший лейтенант Богров натис кнопку на центральному щиті управління й повернув невеликий штурвал із стрілкою на кілька ділень вправо.
«Піонер» трохи підняв ніс і кинувся по похилій лінії вперед, швидко набираючи висоту. На глибині трьохсот метрів він вирівнявся і продовжував іти на південь.
– Так добре, Іване Степановичу? – спитав старший лейтенант.
– Чудово! Абсолютно все видно, – застудженим тенорком задоволено відповів океанограф, не зводячи короткозорих примружених очей з купола екрана.
На куполі повільно проносилися величезні темні маси. Одні з них заповнювали великі простори на поверхні океану, інші, трохи менші, глибоко опускали вниз свої підводні частини. Іноді здавалося, що вони ось-ось зачеплять ними горбату спину підводного човна, але «Піонер» спокійно й упевнено проходив під ними, лише коли-не-коли нахиляючи ніс і потім знову вирівнюючись на заданій йому глибині в триста метрів.
Відкинувши голову, океанограф спитав:
– На якій ми точно широті, Олександре Леонідовичу?
– П'ятдесят вісім градусів сорок мінут південної широти і вісімдесят градусів західної довготи від Грінвіча, – відповів старший лейтенант.
– Яка безліч айсбергів!
– Тут уже зима, Іване Степановичу.
– Так, звичайно… Але для початку зими їх все-таки занадто багато. Всього лише десяте липня.
Настала мовчанка. За кілька хвилин вона була порушена появою зоолога й Павлика.
– Будь ласка, Арсене Давидовичу!
– Ага! Айсберги! Це цікаво! – вигукнув зоолог, глянувши на екран.
– Тут вони мають зовсім інший вигляд… – зауважив Павлик. – Коли ми на «Діогені» зустрілися з айсбергом, я встиг його розгледіти. Він був значно вищий від «Діогена» і весь виблискував. І немов вирізьблений весь, в прикрасах…
– Нічого дивного, – промовив Шелавін, – тоді ти бачив верхню, надводну частину, а зараз перед нами підводні частини айсбергів. Надводну частину руйнують сонячні промені, теплі вітри, дощі, а підводна більше зберігається, на неї діють лише теплі течії. Вона далеко більша від надводної частини. В п'ять-шість, а іноді і в сім разів більша… Ось тільки що «Піонер» нахилився і пірнув глибше, щоб обійти одну таку підводну частину айсберга. Адже «Піонер» іде на глибині трьохсот метрів! Виходить, цей айсберг занурений нижньою частиною у воду більше ніж на триста метрів. А його надводна частина, отже, підноситься над поверхнею океану більше, ніж на п'ятдесят метрів. Таким чином, загальна висота айсберга дорівнює, мабуть, чотирьомстам метрам. От яка висота! Всього на двадцять метрів нижче від Палацу Рад у Москві! А Палац Рад – найвищий будинок у світі. А чи знаєте ви, дозвольте вас спитати, юначе, що трапляються айсберги заввишки до шестисот-семисот метрів?
– Ой-ой-ой! – жахнувся Павлик. – Сімсот метрів! Невже море замерзає на таку глибину?
Океанограф навіть крекнув від здивування і відірвав погляд від екрана. Потім з досадою знизав плечима й знову підвів очі на купол.
– Як можна припускати такі дурниці, дозвольте вас спитати?! Щоб море промерзало на сімсот метрів! У найлютіші зими море покривається кригою, яка до літа досягає товщини не більше як три-чотири метри. Крім того, під час танення морський лід дає солонувату воду, а айсберги складаються з прісного льоду. Ясно, що вони утворюються не з морської води, а з прісної. А така вода буває тільки на поверхні землі. Виходить, і айсберги утворюються на землі…
– Як же… як же вони тут?.. – дивувався Павлик. – Як же вони опинилися в морі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175