н. – Чи не скажеш, що ти хотів запропонувати? Дуже мене це… того… інтригує.
– Чому ж? Звичайно, можна… Я хотів запропонувати різати лід тросами, розжареними електричним струмом, щоб утворювалися гігантські, на всю ширину льодяної стіни, брили у вигляді скошених, як клини, фігур. Потім вибухами примушувати їх скочуватися, зісковзувати у воду. Справа пішла б, здається, швидко. А ти що придумав?
– А я… чи повіриш? – присунувся ближче до Марата Козирєв. – Чи повіриш, я задумав пробивати стіну зосередженим звуком гармати… Отак як вона це зараз робить. Слово честі! А от щодо розжарювання, відверто кажу, не здогадався… – Він почав куйовдити руду копицю волосся. – А може, й здогадався б, коли б дали час…
У дверях показався старший лейтенант Богров.
– Товариші! – голосно сказав він. – Капітан наказав розійтися по каютах! Відпочивати! Спати! Авралу немає, але авральні обставини лишаються. Відпочивати! Відпочивати! Швидко, товариші…
– А чи набагато вже просунувся підводний човен крізь лід, товаришу старший лейтенант? – весело й голосно спитав Матвєєв.
– Майже на двадцять метрів,..
Ледве тільки старший лейтенант встиг вимовити ці слова, як два майже одночасних громових удари, супроводжувані оглушливим гуркотом, захитали весь корабель від носа до корми. Підлога у відсіку різко нахилилася, і в темряві, яка несподівано настала, есі присутні в червоному кутку, звалені з ніг, покотилися до передньої перебірки переплутаним клубком живих тіл. Електрика погасла, гудіння ультразвукової гармати припинилося. Але вже в наступну мить, зараз же за ударами, підводний човен зробив сильний ривок назад, щось страшно заскреготало по корпусу; затихло, і підлога у відсіку відразу вирівнялася. Живий клубок відкотився від перебірки, і в глибокій тиші чулися лише приглушені прокляття, пихтіння людей, стогін Павлика, придушеного масою навалених на нього тіл.

Розділ IV
КРІЗЬ СКЕЛЮ І ЛІД

Перший найсильніший удар застиг капітана в момент, коли він, сидячи за столом у центральному посту, уважно розглядав карту рельєфу тієї частини Південного Льодо-еитого океану, в якій міг знаходитися тепер айсберг із замкнутим у нім підводним човном. Капітана кинуло з такою силою об край столу, що темрява, яка враз настала, здалася йому наслідком нестерпного болю в грудях. В той же час він почув поблизу шум від падіння чогось важкого, деренчливий дзенькіт розбитого скла й тихий людський стогін. «Зіткнення… Обвал…» майнуло в голові. Спалахнули червоні лампочки на щиті управління: «Аварія! Аварія!» Він схопився, похитнувся на пологій підлозі і, задихаючись від болю в грудях, кинувся в куток, голосно віддаючії команду:
– Задній хід! На десяти десятих!
Уже в кутку, де стояла шафка з акумуляторами автономної сітки освітлення, повертаючи головку включення, він почув уривисту і тиху, ніби шепіт, відповідь:
– Єсть… задній… хід!..
Сильний поштовх назад знову мало не звалив його з ніг.
– Стоп, задній хід!
– Єсть… – обірвався шепіт відповіді.
Одночасно з коротким зовнішнім скреготом спалахнуло в лампах світло, зник туман в очах, все прояснилося.
Біля щита управління, із залитим кров'ю обличчям, на колінах стояв лейтенант Кравцов. Його руки, піднесені вгору, до кнопок і клавішів, судорожно вчепилися в бортик щита. Очі були напівзаплющені. Капітан кинувся до нього, спробував підняти, але лейтенант не відривав рук від бортика.
– Зміну… – прошепотів він, схиляючи чоло на стіну під щитом.
Двері з шумом розчинилися, вбіг старший лейтенант Богров.
– Саме вчасно, Олександре Леонідовичу, – сказав капітан. – Змініть лейтенанта на вахті, він поранений.
Удвох вони підняли лейтенанта, посадовили його в крісло. Потім, потираючи непомітно груди і морщачись
від болю, капітан підійшов до столу і включив мікрофон у загальнокорабельну радіосітку. В усі відсіки підводного човна полинули ясні, чіткі слова команди.

***

Кормова частина підводного човна знаходилася ще у вільній воді ополонки, далеко від входу в тунель. Від жахливого удару, внаслідок якого носова частина впала вниз, на дно тунелю, корма стрімко підскочила вгору, намагаючись описати велику дугу. Однак на двадцятому метрі від носа корпус підводного човна натрапив на льодяне склепіння біля виходу з тунелю і з неймовірною силою зіткнувся з ним. Стрясіння, викликане цим ударом в останніх, кормових відсіках корабля, в камері балонів супроводжувалося оглушливим брязкотом і гуркотом приладів, інструментів, запасних частин, що висіли на перебірках і зірвалися із своїх місць.
До Горєлова і Ромейка, які були в цей момент у камері балонів, перший удар дійшов, трохи послаблений віддаллю, та все ж круто нахилена підлога збила їх з ніг на ряди міцно пригвинчених до своїх фундаментів балонів, що стояли кругом. Наступний удар підкинув їх угору і вбік, на вільну від балонів площадку, і вони в темряві
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175