..
– Еге, тепер я вже все згадав,– замріяно сказав Крістофер Робін.
ПРИГОДА СЬОМА,
У якій Кенга та Крихітка Ру з'являються в лісі, а Пацеві нежданно-негадано намилюють шию
Здавалося, жодна жива душа не знала, звідки вони взялися і як опинилися тут, у Лісі, – мама Кенга і Крихітка Ру.
Коли ж Пух спитався Крістофера Робіна: "Як вони сюди потрапили?", Крістофер Робін сказав:
"Звичайним шляхом. Ясно, Пуше?"
Пух, якому було зовсім не ясно, сказав: "Угу". – Потім двічі кивнув головою і повторив: "Звичайним, шляхом. Ага, угу". – І почвалав у гості до свого друга Паця – дізнатися, що він про це думає.
У Паця саме гостював Кролик. І вони почали міркувати усі троє.
– Мені ось що не до душі,– сказав Кролик.– Ми собі живемо тут – ти, Пуше, і ти, Пацику, і я – і раптом...
– Ще Іа,– сказав Пух.
– Ще Іа – і раптом...
– І ще Сова,– сказав Пух.
– І ще Сова – і раптом ні сіло ні впало...
– Так, так, а ще ж Іа,– сказав Пух.– Я трохи не забув про нього!
– Ми собі живемо тут ,– повторив Кролик дуже повільно та голосно,– усі-всі ми – і раптом ні сіло ні впало ми прокидаємося одного ранку, і що ми бачимо? Ми бачимо якусь Чужинську Тварину серед нас! Тварину, про яку ми ніколи ні сном ні духом не знали! Тварину, яка носить своїх дітей у кишені! Казна-що! Уявіть, коли б це мені заманулося тягати в кишенях своїх родичів! Скільки б мені знадобилося кишень?
– Шістнадцять,– сказав Паць.
– Сімнадцять, здається... Авжеж! – сказав Кролик.– Та ще одну для носовичка. Отже, всього – вісімнадцять. Вісімнадцять кишень в одному костюмі! Та я просто заплутався б!
Тут усі вмовкли й довго-довго думали про кишені.
Нарешті Пух, який увесь цей час напружено морщив лоба, сказав:
– По-моєму, їх п'ятнадцять.
– Чого, чого? – спитав Кролик.
– Кажу, що їх таки п'ятнадцять.
– П'ятнадцять чого?
– Твоїх родичів.
– А до чого тут мої родичі?
Пух потер кінчик носа й сказав, що йому здалося, ніби Кролик говорив про своїх родичів.
– Хіба? – сказав Кролик, знизавши плечима.
– Авжеж, говорив...
– Ну, гаразд, Пуше, облишмо родичів,– нетерпляче сказав Паць.– Питання стоїть так: що нам робити з Кенгою?
– А-а, ясно,– сказав Пух.
– Найліпше,– сказав Кролик,– найліпше буде зробити таке: взяти й викрасти Крихітку Ру, а потім його сховати, і коли Кенга запитає: "Де ж це моя Крихітка Ру?", ми скажемо: "Ага!"
– Ага! – сказав Пух, надумавши потренуватися.– Ага! Ага!
– По-моєму,– сказав він трохи згодом,– по-моєму, ми можемо сказати "ага", навіть не викрадаючи Крихітки Ру.
– Пуше,– поблажливо сказав Кролик,– у тебе й справді в голові сама тирса!
– Я знаю,– винувато промовив Пух.
– Ми скажемо "ага" так , щоб Кенга зрозуміла, що ми знаємо, де її Крихітка Ру. Таке "ага" означає: "Ми тобі скажемо, де Крихітка Ру, якщо ти пообіцяєш піти з нашого Лісу й ніколи не повертатися". А тепер помовчте: я хочу подумати! – сказав Кролик.
Пух подибав у куточок і став учитися такого "Ага!", про яке казав Кролик. Іноді йому здавалося, що воно виходить саме таке, а іноді – що зовсім не таке.
"Мабуть, тут усе залежить від вправ,– думав Пух.– Цікаво, чи й Кенга повинна робити такі вправи, щоб нас зрозуміти?"
– Я ось про що хотів запитати,– сказав Паць, неспокійно соваючись на місці,– Я оце мав розмову з Крістофером Робіном, і він сказав, що Кенга, між іншим, вважається Одним із Найлютіших Звірів . Сам я не боюся звичайних лютих звірів, але всі знають, що коли в Одного з Найлютіших Звірів забрати дитину, то цей звір стає такий лютий, як Двоє Найлютіших Звірів . І тоді вже казати "Ага!" буде, мабуть, досить безглуздо.
– Пацю,– промовив Кролик, діставши олівця і послинивши його,– ти страшенний боягуз, ти не маєш ані краплі хоробрості!
– Важко бути хоробрим,– сказав Паць і тихенько зашморгав носом,– коли ти є лише таким Малесеньким Пацем .
Кролик, який тим часом почав щось квапливо писати, на хвильку відірвався від роботи і сказав:
– От саме завдяки тому, що ти такий малесенький, ти скоро будеш у найбільшій пригоді .
Паць так зрадів, що він буде в пригоді , що враз і думати забув про будь-які страхи. А коли Кролик сказав, що Кенги бувають люті лише взимку, а в усі інші пори року вони – Найсумирніші Створіння, Паць ледве міг усидіти на місці, так йому закортіло потрапити в пригоду .
– А як же я? – засмутився Пух.– Виходить, я зовсім не буду в пригоді?
– Не журися, Пуше,– утішив його Паць.– Може, якось іншим разом...
– Без Пуха,– урочисто сказав Кролик, загострюючи олівця,– пригода взагалі буде неможлива.
– Ого! – сказав Паць, силкуючись не показати свого розчарування.
А Пух знову почалапав у куток і гордо сказав собі подумки: "Без мене взагалі неможливо! От я, так я!"
– А тепер слухайте всі! – сказав Кролик, скінчивши писати.
Пух та Паць сіли й приготувалися слухати уважно-уважно – аж роти пороззявляли!
І ось що їм прочитав Кролик:
ПЛАН,
як викрасти Крихітку Ру.
1. По-перше . Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене.
2. Ще найпопершіше . Кенга не зводить очей із Крихітки Ру, якщо він не застебнутий у неї в кишені геть на всі ґудзики.
3. Отже . Якщо ми хочемо викрасти Крихітку Ру, нам треба виграти час, бо Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене (див. параграф 1).
4. Ідея . Якщо Ру вискочить із Кенжиної кишені, а Паць туди вскочить, то Кенга не помітить різниці, бо Паць – це всього лиш Малесенький Паць.
5. Такий самий, як і Крихітка Ру.
6. Але Кенга неодмінно має глянути в інший бік, щоб не помітити, як Паць вскочить до неї в кишеню.
7. Дивись параграф 2.
8. Ще одна ідея . Та коли Пух заговорить до неї і говоритиме дуже переконливо, вона може на мить відвернутися.
9. І тоді я зможу втекти з Ру.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51