..– сказав Пух.– А справа в тім...– сказав Пух... – Ну, як би вам пояснити?..– сказав Пух.
І тут, мабуть, щось йому підказало, що він не дуже зрозуміло пояснює справу, тому він знову штурхнув ліктем Паця.
– Ну, як би вам пояснити,– квапливо сказав Паць.– Адже там тепліше,– додав він після глибоких роздумів.
– Де тепліше?
– По той бік гайка, де стоїть хатка Іа.
– Моя хатка? – спитав Іа-Іа. – Моя хата стояла тут.
– Ні,– впевнено сказав Паць,– вона по той бік гайка.
– Бо там тепліше,– додав Пух.
– Але я мушу знати...
– Ходімо й подивимось, – просто сказав Паць, запрошуючи всіх іти за ним.
– Не могло ж у тебе бути дві хати,– сказав Пух. – Та ще й так близько одна від одної.
Вони вийшли на галявину, і там стояла хатка Іа – гарна, мов лялечка.
– Ось твоя хатка,– сказав Паць.
– Усередині не гірша, ніж зовні,– гордо сказав Пух.
Іа зайшов до хатки, і... вийшов назад.
– Диво дивне,– сказав він.– Це моя хатка, і я сам збудував її там, де я казав. Мабуть, її сюди здуло вітром. Мабуть, вітер підняв її просто над гаєм і опустив тут. От вона й стоїть тепер тут, ціла-цілісінька. І місце тут навіть краще, ніж там.
– Значно краще, ніж там,– в один голос сказали Пух і Паць.
– Ось вам наочний приклад того, що можна зробити, коли не лінуватися,– сказав Іа-Іа. – Тобі ясно, Пуше? Тобі ясно, Пацику? По-перше, Кмітливість, а по-друге – Сумлінна Праця. Наслідок – перед вами. Ось як треба будувати хатку! – гордо закінчив Іа.
Всі попрощалися із щасливим господарем нової хатки, і Крістофер Робін зі своїми друзями – Пухом та Пацем пішли обідати. Дорогою друзі розповіли йому про Жахливу Помилку, якої вони допустилися. І коли Крістофер Робін досхочу насміявся, усі троє бадьоро заспівали Пухову Похідну Пісеньку для Снігової Погоди і співали її до самого дому, причому Паць, який досі ще був трохи не в голосі, лише тірлімбомбомкав.
– Ага, то тільки здається, що тірлімбомбомкати легко,– сказав Паць сам до себе,– але це зуміє не кожен. Ні, ні!..
ПРИГОДА ДВАНАДЦЯТА,
У якій до лісу приходить Тигра і снідає
Вінні-Пух зненацька прокинувся серед ночі й насторожився. Потому він скотився з ліжка, засвітив свічку і почалапав через усю кімнату до свого буфета – перевірити, чи ніхто не добирається до меду. Але там нікого не було, і він, заспокоєний, повернувся назад, дмухнувши, загасив свічку й ліг спати. Але нараз він знову почув той самий звук, який його розбуркав і насторожив.
– То ти, Пацю? – спитав він.
Але то був не Паць.
– Заходь, Крістофере Робіне! – сказав Пух.
Але Крістофер Робін не зайшов.
– Завтра розкажеш, Іа,– сказав Пух сонним голосом.
Але шум не вщухав.
– ВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИ, казав Невідомо Хто, і Пух раптом відчув, що йому, між іншим, перехотілося спати.
"Що ж то таке? – подумав він,-У нашому Лісі буває дуже багато різних звуків, але цей якийсь дивний. Це й не гарчання, і не скавчання, і не нявчання... Це навіть не той звук, який робиш перед тим, як прочитати уголос вірша. Це якийсь незнайомий шум, і шумить якийсь невідомий звір. А головне, він шумить під моїми дверима. Мабуть, доведеться встати та попросити, щоб він перестав.
Вінні-Пух вибрався з ліжка й відчинив двері:
– Привіт! – сказав Пух, звертаючись Невідомо до Кого.
– Привіт! – сказав Невідомо Хто.
– Ти ба! – сказав Пух.– Привіт!
– Привіт!
– А-а, то це ти! – сказав Пух.– Привіт!
– Привіт! – сказав Чужий Звір, дивуючись, доки триватиме цей обмін привітами.
Пух намірився був сказати "Привіт!" учетверте, але подумав, що не варто, і натомість він запитав:
– А хто там?
– Я,– відповів голос.
– Ти ба! – сказав Пух.– Тоді заходь.
Невідомо Хто увійшов, і при світлі свічки Він та Пух вирячилися одне на одного.
– Я – Пух,– сказав Пух.
– А я – Тигра,– сказав Тигра.
– Ти ба! – сказав Пух, бо він ще ніколи не зустрічав таких звірів.– А Крістофер Робін знає про тебе?
– Звісно, що знає! – сказав Тигра.
– Ну,– сказав Пух,– зараз уже перевалило за північ, і це найкращий час, щоб лягти спати. А вранці на сніданок у нас буде мед. Тигри люблять мед?
– Тигри все люблять! – весело сказав Тигра.
– Тоді, якщо вони люблять спати на підлозі, я піду знову ляжу в ліжко,– сказав Пух,– а зранку ми візьмемося за справи. На добраніч! – і він ліг у ліжко й хутенько заснув.
А вранці, прокинувшись, перше, що він побачив, був Тигра, який сидів на підлозі й видивлявся сам на себе у дзеркало.
– Доброго ранку! – сказав Пух.
– Доброго ранку! – сказав Тигра.– Диви, тут є ще хтось такий – точнісінько такий, як я. А я думав, я тут один такий.
Пух вибрався з ліжка й почав пояснювати Тигрі, що таке дзеркало, але тільки він дійшов до найцікавішого, Тигра сказав:
– Хвилинку, пробач, але отам хтось лізе на твій стіл.– Потому, голосно прогарчавши "варриварриварриварриварри", він плигнув до столу, схопив скатертину за край, стягнув її на підлогу, тричі загорнувся в неї, перекотився в протилежний куток кімнати і після запеклої боротьби вистромив голову назовні й весело сказав:
– Ну, хто переміг? Я?
– Це моя скатертина,– сказав Пух і почав розгортати Тигру.
– А я думав, хто ж це такий? – сказав Тигра.
– Її стелять на стіл, а тоді на неї все ставлять.
Пух простелив скатертину на стіл, поставив на неї великий горщик меду, і вони сіли снідати. І щойно вони сіли, Тигра набрав повен рот меду... й подивився на стелю, схиливши голову набік... А далі він заплямкав – і то було здивоване плямкання, задумливе плямкання, – плямкання, яке означало: "Цікаво, що ж це мені дали?.." А після цього він сказав дуже рішучим голосом:
– Тигри не люблять меду!
– Ой-ой-ой! – сказав Пух, намагаючись показати, що це його страшенно засмутило.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51