науч. статьи:   демократия как оружие политической и экономической победы в условиях перемен --- конфликты в Сирии и на Украине по теории гражданских войн
ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

науч. статьи:   пассионарно-этническое описание русских и др. важнейших народов мира --- принципы для улучшения брака: 1 и 3 - женщинам, а 4 и 6 - мужчинам
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


– Не дивно,– скромно пояснив Іа-Іа,– саме так і було задумано.
– Лизорюція,– сказав Кролик,– така, що ми всі оце підпишемо й віднесемо Крістоферові Робіну.
І резолюцію підписали: Пх, Сува, Пац, Іаі, Кролик, Кенга, Велика Ляпка (це був підпис Тигри) і Три Маленьких Ляпки (це був підпис Крихітки Ру).
А тоді всі подалися до Крістофера Робіна.
– Привіт, друзі,– сказав Крістофер Робін.– Привіт, Пуше!
Усі сказали: "Привіт",– і раптом усім зробилося якось сумно, бо ж виходило, що вони прийшли прощатися, а їм дуже-дуже не хотілося про це навіть думати. Збившись докупи, вони розгублено переступали з ноги на ногу, і кожен чекав, щоб заговорив хтось інший, і тільки підштовхували одне одного та шепотіли: "Ну, давай ти",– і помаленьку виштовхали наперед Іа-Іа, а самі з'юрмилися за ним.
– Що трапилось, Іа? – спитав Крістофер Робін.
Іа помахав хвостом, мабуть, для того, щоб піддати собі духу, й заговорив:
– Крістофере Робіне,– сказав він,– ми прийшли, щоб сказати... Щоб передати... як воно зветься... писав один... але ми всі... через те, що ми чули... я хочу сказати, що всі ми знаємо, одне слово, ти сам розумієш... Ми... Ти... Словом, щоб не казати зайвого, ось, візьми!
Він вручив Крістоферові Робіну паперовий сувій, сердито озирнувся на інших і з притиском сказав:
– Увесь Ліс сюди збігся! Ні ступити, ні продихнути! Ніколи в житті не бачив такого безглуздого збіговиська тварин і, головне, не там, де треба. Невже ви не розумієте, що Крістофер Робін хоче побути на самоті? Я пішов!
І він понуро потрюхикав геть.
Самі як слід не розуміючи чому, інші теж почали розходитись, і, коли Крістофер Робін дочитав ВІРШОТВІР до кінця і підвів очі, щоб сказати "Дякую", перед ним стояв лише один Вінні-Пух.
– Це дуже зворушливо,– сказав Крістофер Робін, згортаючи папір та запихаючи його до кишені.– Ходімо, Пуше,– і сам швидко пішов уперед.
– А куди ми йдемо? – спитав Пух, намагаючись не відставати і водночас зрозуміти, що їх чекає там, попереду,– нова ЕХ-СПОТИКЦІЯ чи якесь інше Я-НЕ-ЗНАЮ-ЩО.
– Нікуди,– сказав Крістофер Робін.
Отож вони й пішли туди, і після того, як здолали чималий шмат дороги, Крістофер Робін спитав:
– Пуше, що ти любиш робити більш за все на світі?
– Ну,– відповів Пух,– найбільше я люблю... – тут йому довелося замовкнути й подумати. Бо хоч їсти мед – то дуже приємна робота, але є така мить, – саме перед тим, як ти ось-ось допадешся до меду, – коли тобі ще приємніше, ніж тоді, коли ти вже той мед їси, тільки Пух не знав, як ця мить називається. І ще він подумав, що гратися з Крістофером Робіном – це також дуже приємна робота і гратися з Пацем – це також дуже приємна робота, і от, коли він усе це обдумав, він сказав:
– Найбільше на світі я люблю, коли ми з Пацем приходимо до тебе в гості і ти кажеш: "Може, треба вже підкріпитися?", а я кажу: "Ну, я не проти, а як ти, Пацю?" – і день такий веселий-веселий, і всі пташки співаютьспівають...
– Усе це я також люблю,– сказав Крістофер Робін,– але от що я найбільше люблю робити, то це – нічого .
– А як ти його робиш? – спитав Пух після тривалого й глибокого роздуму.
– Ну, дуже просто. От, наприклад, саме тоді, коли я збираюся це робити, мене питають: "Що ти збираєшся робити, Крістофере Робіне?", а я кажу: "Та нічого", а тоді йду й роблю.
– А-а, зрозуміло,– сказав Пух.
– От, наприклад, зараз ми також робимо таку нічогеньку справу.
– А-а, зрозуміло,– повторив Пух.
– Наприклад, коли просто кудись собі йдеш і слухаєш те, чого ніхто не чує, – додав Крістофер Робін.
– А-а! – сказав Пух.
Вони йшли, думаючи про Се й про Те, і помаленьку прийшли до Зачарованого Місця, яке мало назву Капітанський Місток, оскільки було розташоване на самісінькій верхівці найвищого пагорба в Лісі. Там росло шістдесят із лишком дерез, і Крістофер Робін знав, що це місце зачароване, бо ніхто не міг порахувати, скільки тут дерев – шістдесят три чи шістдесят чотири, – навіть коли прив'язував до кожного порахованого дерева мотузочку.
Як і належить Зачарованому Місцю, земля тут також була не така, як у Лісі, де росли різні колючки та папороть; тут земля всуціль була устелена м'яким, шовковистим килимком із зеленої трави.
Це було єдине місце в Лісі, де можна було спокійно сісти і не підхоплюватися, щоб підшукати чогось кращого. І це, напевне, тому, що з Капітанського Містка видно було всевсе на світі – принаймні ген-ген аж туди, де небо сходиться із землею.
І раптом Крістофер Робін почав оповідати Пухові про різні цікаві речі – про людей, яких чомусь називають Королями та Королевами, і ще про інших, званих Купцями, і про те місце, що зветься Європою, і про загублений острів посеред моря, куди не допливають кораблі, і як зробити Помпу (якщо треба), і як висвячували колись у Лицарі, і які товари надходять до нас із Бразилії.
А Вінні-Пух, обіпершись спиною на одне із шістдесяти з лишком дерев і згорнувши лапки на животі, казав: "Ого!" або "А я й не знав!" – і думав, як було б чудово, аби в голові в нього була не тирса, а Справжній Розум. І так потроху-потроху Крістофер Робін переповів геть усе, що знав, а тоді замовк і сидів, споглядаючи з Капітанського Містка увесь Білий Світ, мріючи про те, щоб так було завжди.
А Пух замріявся про щось своє. І раптом він спитав:
– А це дуже велика честь, коли тебе висвищуть в оті... Ну, як ти казав?
– Що-що? – спитав Крістофер Робін, який саме прислухався до чогось іншого.
– Ну, в оті... на конячці,– пояснив Пух.
– Висвятять у лицарі?
– А-а, он як воно зветься,– сказав Пух.– А мені вчулося висвищуть... А вони... ці висвищені, тобто... ну, оці... не гірші за Короля, Купця чи всіх інших, про яких ти казав?
– Ну, вони не такі значні, як, приміром, Король,– сказав Крістофер Робін, але помітивши, що Пух неначе засмутився, квапливо додав: – Але багато значніші за Купця.
– А Ведмідь може стати Лицарем?
– Звичайно, може! – сказав Крістофер Робін.– Зараз я тебе висвячу.
Він узяв лозину й, легенько торкнувши нею Пуха по плечі, сказав:
– Підведись-но, сер Вінні-Пух де Ведмідь, найвірніший з усіх моїх Лицарів.
І, звісно, Пух підвівся, а тоді знову сів і сказав: "Дякую", як і належить казати, коли тебе посвятили в Лицарі. А далі він знову замріявся, і в тій мрії і він сам, і Сер Помпа, і Сер Бразилія, і Купці жили всі разом, і в них була конячка, і всі вони були вірними Лицарями доброго короля Крістофера Робіна (всі, окрім Купців, які доглядали конячку)... Щоправда, час від часу Пух похитував головою і бурмотів собі під ніс: "Я, здається, щось наплутав".
А далі він став думати про всі ті речі, про які Крістофер Робін захоче йому розповісти, коли повернеться звідти, куди збирається йти, і як тоді важко буде бідолашному ведмедикові з тирсою в голові нічого не переплутати.
І тут, знов-таки раптом, Крістофер Робін, який усе ще споглядав Білий Світ, підперши голову руками, гукнув:
– Пуше!
– Що? – спитав Пух.
– Коли я буду... Коли... Пуше!
– Що, Крістофере Робіне?
– Тепер мені не доведеться вже робити того, що я найбільше за все люблю.
– Ніколи?
– Ну, може, інколи. Але не весь час. Вони не дозволяють.
Пух чекав продовження, але Крістофер Робін знову замовк.
– Чого ж ти, Крістофере Робіне? – сказав підбадьорливо Пух.
– Пуше, коли я буду... ну, ти знаєш – коли я вже нічого не робитиму, ти іноді будеш приходити сюди?
– Саме я?
– Ти, Пуше.
– А ти теж будеш тут?
– Буду, неодмінно буду. Обіцяю тобі.
– Це добре,– сказав Пух.
– Пуше, пообіцяй, що ти мене ніколи-ніколи не забудеш. Навіть тоді, коли мені буде сто років!
Пух трохи подумав:
– А скільки тоді буде мені?
– Дев'яносто дев'ять.
Вінні-Пух розуміюче кивнув головою:
– Обіцяю,– сказав він.
Усе ще дивлячись кудись удалину, Крістофер Робін простягнув руку й потис Вінні-Пухові лапку:
– Пуше, – серйозно сказав він,– якщо я... якщо я буду... не зовсім такий...
Він на хвилю замовк і спробував пояснити свою думку інакше:
– Пуше, ну... хоч би що там сталося, ти ж мене завжди зрозумієш? Правда?
– Що зрозумію?
– Та нічого.
Крістофер Робін засміявся і скочив на ноги:
– Ходімо!
– Куди? – спитав Вінні-Пух.
– Куди завгодно, – сказав Крістофер Робін.
І вони пішли.
Та хоч куди б вони прийшли і хоча б що їх спіткало по дорозі – там, у Зачарованому Місці, на вершині найвищого пагорба в Лісі, маленький хлопчик завжди-завжди гратиметься зі своїм плюшевим ведмедиком.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
науч. статьи:   политический прогноз для России --- праздники в России на основе ключевых дат в истории --- законы пассионарности и завоевания этноса
загрузка...

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

    науч. статьи:   циклы национализма и патриотизма --- идеологии России, Украины, ЕС и США

Рубрики

Рубрики