Оце так новина! Ні, більше не буду помирати, а то потім такого набрешуть, що вік не відмиєшся!— Нішого, ще жвикнете. Ну вибачайте, мусю йти, в мене повно важливих шправ. Я з вами жа Нігвананіума гожплатився?— Ні.— Тобто?— Ну нащо питаєте?— Гаразд, тоді на все добре.— І вас туди ж.Мені здалося, чи вона справді якась трохи засмучена? Такого ніколи на моїй пам’яті не траплялося, переважно смуток чи незадоволення в неї виражалися в маніпуляції зі зброєю та чиїсь передчасній кончині. А, хай їй добро буде, грошенят же заробила! А то завжди казала, що я додому грошей не приношу. Так хоч посмертно реабілітувався.Отже, можна продовжити розслідування. Куди ж тепер вирушить цей архівський розпорядник?Розпорядник вирушив у напрямку Редакції. Там він повештався неподалік, давши мені можливість помилуватися виглядом Нінки і Джаскіна, що стояли при вході, курили і перешіптувалися. Прислухавшись, я зрозумів, що обговорюються версії моєї трагічної загибелі. Тобто, звичайно, не можна було зовсім виключити ймовірність того, що я іще десь животію, однак, попередній досвід доводив, що на це розраховувати не варто.Нарешті пан Фобіус зітхнув і розвернувся, ледве не штовхнувши мене плечем.— Ну що, ти задоволений?— Я? Просто не тямлюся. А що? — здивувався я.— Що? — іще більше здивувався чоловік, що стояв за мною.— Як? — не зрозумів Фобіус.— Слухай, Фобіус, — роздратовано мовив незнайомець, — в тебе вже здається, зовсім нерви ні в дідька. Час відпустку брати.— Не знущайся, Порт…— Тсс-с, бовдуре!Ага, Портфеллер!— Та добре. Але ж нас ніхто не чує.— Відки тобі знати? — резонно зауважив чоловік, — Ходімо краще до офісу.І не я встиг отямитися, як вони почали повільно зникати, розчиняючись у повітрі.— Ловіть, це ж Портфеллер! — заволав я. Але змовники вже зникли.— Я чую голоси! — сіпнувся Нінка.— Правильно, я ж з тобою спілкуюся! — мовив Джаскін, — Оце нарешті помітив?— Ні, схоже на голос сердешного Брукса!— Лише, прошу, без спіритизму. От іще добра-йому-пам’ять ідіот був…— А, що з вами говорити! — роздратовано кинув я, — Я їм про діло, а вони ні в рило!— Га? — із розумінням відгукнулися колеги.Я лише стенув плечима. Вони, цього, правда, не побачили, ну та мені було не до того. У цей момент я раптом усвідомив, де мені шукати Портфеллера та Фобіуса. У лазні! Попри те, що це звучить досить легковажно, мої судження не були позбавлені логіки. Адже вважається, що серйозні і таємні справи вирішуються в офісах із броньованими дверима і звуконепроникними стінами, що робить роботу шпигуна досить некомфортною. Та головне, малоефективною, оскільки після відомого роману скандального письменника Оков Ш. Парині “Життя жучків” всі давно вже знають, що в офісах ніякої таємної інформації тримати не можна. Отож, всі важливі зустрічі та обговорення провадяться в рекреаційних зонах, які, наче, поза підозрою.Найбільший і найкраще обладнаний фітнес-центр знаходився неподалік від Базару. Я трохи поблукав навколо, та потім зважився ризикнути — все ж таки треба помститися за власну, нехай і неповноцінну, але загибель! Адже ж мені ніхто не видасть на відшкодування моральних збитків стільки ж, скільки заплатили за моє вбивство, як це не образливо. Отож, прослизнувши повз варту, я пішов на звук веселих пісень та плеску води. Далі я навшпиньки пробрався до невеличкого тамбуру, де на купках одягу сиділо троє гоблінів-охоронців. Вони тасували карти та з тугою поглядали у бік низьких дерев’яних дверцят, звідки струменів гарячий вогкий пар. Тоді я пірнув у ці двері і завмер коло стіночки. Виявилося, моя інтуїція мене не підвела. Ось вони, у всій красі!
***
У просторому приміщенні завдяки надзвичайній кількості пари, що клубочилася і обтікала загорнені у рушники розпливчасті фігури, панувала напівтемрява. Із персонажів, попередньо мені знайомих, тут були лише Портфеллер і Фобіус. Останній стояв ззаду передостаннього і масажував його потужні плечі; на мармуровому столику зручно розташувалися кілька бокалів та пляшка чогось такого, яке коштувало як мінімум двох років моєї натхненної праці. Я ковтнув слинку і зачаїв здійснити із буржуями якийсь підступ.— Налий мені от-того, Фобіусе, — забажав Портфеллер.Фобіус відірвався від плечей шефа і рушив до столика. Тут би і не стало напою, навколо якого я кружляв останні кілька хвилин, та я, злостивий, вирішив завадити цьому. Тому Фобіус, що вже простягнув руку до пляшки, неочікувано з бентежним гуком полетів до басейну.— Бу-ги-ги! — прокоментували присутні.— Там щось було! — відплювавшись, повідомила жертва моєї партизанської акції.— Ти ще скажи, що перечепився через привид одної із безневинних жертв Системи, — підкинув ідею Потрфеллер.Присутні ввічливо розсміялися.— Ну що, шановні колеги, піднімемо бокали за довгоочікувану перемогу над свободою слова! — продовжив відомий підприємець.— Я за це пити не буду, — відгукнувся я обурено.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51