— вигукнув Мадараш і побіг до літака. Інші подались за ним. Щойно за останнім втікачем зачинилися двері, як пролунав ще один удар неймовірної сили.
Не втрачаючи самовладання, Северсон схопив кіноапарат — зафіксувати це дивне явище. Але довго знімати не вдалось. За кілька секунд налетів шквал. Він підняв «Стрілу», мов пір'їнку, і кинув її на голий пісок, аж до заростей.
Море розбушувалось. Величезні хвилі, набігаючи на берег, настирливо били об стіни літака, який зачепився поплавками за кущі. Вітер вив і лютував. Небом хрестнавхрест, освітлюючи його, як ракети, з громовим гуркотом літали вогненні кулі.
Об стіни літака розбивались все нозі й нові хвилі. Мандрівників кидало в кабіні з боку на бік; вони судорожно хапались за предмети. А «Стріла», як на диво, все ще витримувала натиск.
— Наш вертоліт! — вигукнув у розпачі Северсон. — Та він же…
Слова застряли у нього в горлі. Недалеко від літака з шаленим гуркотом розірвалась куляста блискавка неймовірної яскравості.
Мандрівники знепритомніли.
Коли вони прийшли до пам'яті, навколо було тихо. На обрії знов зловісно сяяла Проксима, а в її сяйві червонувато поблискував на березі мокрий пісок.
Розділ IV
Перші кроки
— Це можна назвати хрещенням вогнем. Небезпечний фейєрверк! — похмуро сказав Северсон.
— Так… — нахилившись до вікна, академік Навратіл уважно вивчав темне небо. — Все заспокоїлось, проте краще лишитись у літаку. Якщо буря налетить знову, все може скінчитися значно гірше.
— Але як там наші прилади та вертоліт?.. Дозвольте піти подивитись.
— Ні, краще почекаємо до ранку, — заперечив Навратіл.
Грубер страдницьки посміхнувся:
— До ранку?.. А як довго триватиме ніч?.. Хіба ми знаємо, коли яке сонце сходить, а коли заходить? В календарі тут коїтиметься таке, як у божевільні!
— Ви торкнулись дуже важливого питання, — серйозно сказав Навратіл. — Нам справді треба якнайшвидше скласти календар на майбутнє. Це не так просто, як на Землі, бо тут тривалість днів і ночей, в залежності від розташування усіх трьох сонць, безперервно змінюватиметься, а це, безумовно, матиме великий вплив і на погоду. Несподівані атмосферні зміни для нас найнебезпечніші. Ми повинні якомога швидше організувати на Кварті кілька метеорологічних станцій, щоб передбачити погоду.
— Мабуть, є ще невідкладніше завдання: побудувати десь тут більш зручне і безпечне приміщення, аніж наша «Стріла», — заперечила Алена Свозилова. — Нам дуже пощастило, що вона не розбилась під час бурі.
— Стривайте, стривайте! — пробурчав Краус. — Я ще не скінчив огляду.
Зелений вогник на пульті управління свідчив, що реактор працює. Однак ракетні двигуни мовчали, що не робив Краус.
— Тільки цього ще нам бракувало! — сказав він пригнічено й похнюпив голову.
— Ну, не занепадайте духом! — підбадьорював Навратіл засмучених супутників. — Можливо, пошкодження вдасться легко усунути. Завтра буде видніше!
Сіла за обрій і червона Проксима. Все узбережжя потонуло в темряві ночі. Сяк-так вмостившись на кріслах, мандрівники поснули.
Коли за дальніми горами зарожевіла ранкова зоря, професор Мадараш прокинувся. Він напружено очікував, яке з світил випливе на небозвід першим.
В пишному сяйві з'явилось найбільше й найяскравіше сонце — Альфа Центавра А.
Мадараш обережно відчинив дверцята і з хвилину уважно прислухався… Тихо-тихісінько… На Землі радісно зустрічає схід Сонця пташиний спів, а тут мертво, як у домовині… Яка гнітюча тиша!
Погляд Мадараша впав на піщану мілину. Вся вона була вкрита жовто-зеленими в'ялими водоростями… а від недобудованого вертольота не лишилося й сліду!
Забувши про все на світі, вчений стрибнув з літака на пісок і помчав до того місця, де вчора стояла тимчасова лабораторія. Але там нічого не було.
«Може, ящики та апаратуру занесло піском?» — спало раптом йому на думку. Він розсунув товстий шар водоростей і почав розгрібати мокрий пісок. Викопав чималу яму, але нічого не знайшов.
«А може, це не тут, а ближче до моря?» — Мадараш знову взявся до роботи, але все було марно.
— А, ось де він! — раптом пролунав голос Северсона. — Ми вас шукаємо скрізь, а ви ховаєтесь у пісок, немов страус. Чи, може, ви хочете знайти вертоліт?
Мадараш підвів голову:
— Тут не до жартів, Северсон!
— А погляньте на узлісся, чи не стане вам веселіше?
Мадараш швидко обернувся. Серед кущів Краус і Грубер лазили по якомусь предмету, густо обплутаному ліанами.
— Наш любий вертоліт так вдало замаскувався, що ми насилу розрізнили його від кущів! — засміявся Северсон. — Де-небудь поблизу від нього, мабуть, знайдемо й ящики.
— Цілком можливо, — кивнув Мадараш, не припиняючи роботи. — Вертоліт і ящики хвилі могли занести аж у джунглі. Але апарати… Надто вони маленькі та важкі. Гадаю, що гребусь тут немарно.
Северсон поплескав Мадараша по спині:
— Це правда. «Навіть курча недаремно гребеться!» — як каже Навратіл. Але зараз ви все це облиште, ходімо снідати.
***
— Вертоліт загалом не пошкоджено, — повідомив Краус, заходячи до літака. — Більшість ящиків ми також відшукали. Не вистачає тільки одного. Що в ньому було, зараз дізнаємось — Грубер саме перевіряє за списком.
Нарешті повернувся до «Стріли» й Грубер. Вже з виразу його обличчя можна було судити, що він несе недобру звістку.
— Я сподівався знайти найголовніше — пропелер…
Ну, і… — Грубер безнадійно махнув рукою. — Ящик я справді відшукав: якимсь чином його занесло аж на дерево. Але в ньому — ні дна, ні кришки. А під деревом — нічого… Ходімте зі мною, може, я погано дивився.
Тепер уже всі гуртом оглянули місце, де було знайдено останній ящик, — лазили на дерева, розгортали й трусили кущі — і все марно.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134