в разі потреби одразу ж поспішимо на допомогу. Ну, бажаємо вам успіху! — Навратіл міцно потиснув руку Молодіновій, потім попрощався з рештою членів обох експедицій.
«Ластівка», яка в світлі прожекторів спокійно хиталась на річній гладіні, пирхнула червоним полум'ям і повільно рушила річкою. За хвилину з глибини темної ночі, даленіючи, світила тільки скляна кабіна літака. Група Молодінової також зникла в пітьмі. На аеродромі лишились Навратіл, Цаген, Шайнер і Фратев.
Цаген одкрутив кран великого балона із стисненим гелієм. М'яка тканина, що прикривала складений вантаж, почала швидко зводитись і роздиматись. За кілька секунд вона перетворилась на велетенську кулю, яка, ліниво гойдаючись, почала повільно підніматись у небо.
Фратев надів на голову шолом з біноклем, прикріпленим на шарнірах так, щоб льотчик міг одним рухом поставити його перед очима.
— Я б хотів перевірити ноктовізор. Загасіть-но на хвилинку світло, — попросив він Навратіла.
— Вірно, сім раз відмір, а один раз відріж! — кивнув Навратіл на знак згоди і натиснув на кнопку вимикача.
Аеродром зразу ж занурився в пітьму. Тільки в небі мерехтіли німі зірочки.
— Бачу краще за кішку чи сову! — вихваляв прилад Фратев. — Погляньте — там праворуч горб і повзе по ньому мурашка з поламаною ногою!.. Ну, не будемо гаяти часу, додайте газу, та й рушимо у дорогу!
Фратев скочив на перев'язані мотузком ящики, надів лямки, замкнув застібки. Однією рукою він тримався за стропи, а другу поклав на апарат, прикріплений до грудей.
Повільно покрутив одну з ручок. За кілька метрів над його головою спалахнув довгий язик тонкого полум'я, і нічною тишею розлігся тріскучий удар, посилений відлунням. Куля смикнулась убік.
— Отже, все гаразд! Бувайте!
Троси натягнулись, і куля попливла до зоряного неба.
На аеродромі йому махали на прощання, аж поки чудний транспорт зник за гребенем кам'яної стіни.
Під ним пропливав романтичний краєвид. У водяному дзеркалі гірського озера мерехтіли відблиски зірок. Праворуч височів вулкан, який величаво пахкав димком. Подеколи з його конусоподібного кратера виривалось червоне сяйво.
Густий праліс, що тягнувся від гірського схилу аж до долини, не виявляв ніяких ознак життя.
За зубчатим верхів'ям гори перед очима Фратева з'явилась освітлена Долина вогнів. Жовті вогники утворювали довгий вихилястий пояс, який губився за голими горбами. Долиною текла річка.
На невеликій площадці поміж скель з'явилось червоне світло, описало невелике коло, згасло і засвітилося знову. То був умовний знак групи Молодінової, яка пройшла цю відстань пішки. Фратев помахав ліхтариком, щоб приготувались допомогти при посадці.
Тільки-но кулю прикріпили до скелі, як кожен схопив свій вантаж і насамперед розгорнув та наповнив гелієм легенький балон, — треба було поспішати.
Одна по одній відривались від землі і зводились над головами мандрівників шість великих повітряних куль.
— Наскільки можливо, будемо пересуватись по землі, це надійніше, — запропонувала Молодінова. — Побоююсь, що після сходу Проксими подме вітер.
— Та й у квартянському місті зчинимо менше тривоги, — додав Вроцлавський.
Вчені з балонами над головами вирушили в похід, обережно спускаючись кам'янистим схилом до джунглів. Іти було зовсім легко, бо вантаж зрівноважувався підіймальною силою газу. Але перед хащами довелось зупинитись: дороги далі не було.
— Нічого не вдієш, друзі, піднімемось у повітря! — вигукнув Фратев.
Не встиг він це вимовити, як пролунав глухий постріл, і зразу ж ще один.
Фратев від несподіванки пустив трос, яким притримував балон, повалився на землю. Інші інстинктивно полягали теж.
— Починається! — прошепотів Северсон, відтягуючи затвор автоматичної рушниці. Знову залягла мертва тиша.
— Постріли чулися з джунглів, піду подивлюсь, — рішуче сказала Молодінова. — Коли почуєте стрілянину, — поспішайте на допомогу.
— Я з вами, — прошепотів Фратев, підводячись з землі.
В хащі заходили обережно, — зупинялись, прислухались. Ніде ані шелесне. Наблизились до товстого лускатого стовбура розлогого дерева і причаїлись.
— Трах! — пролунав ще один постріл, просто над їхніми головами. Зразу ж по тому якийсь предмет гупнув об землю недалеко від Молодінової.
Фратев спрямував рушницю на крону дерева.
— Почекайте! — затримала його Молодінова. — Подивлюсь, чим квартяни стріляють.
Не чекаючи відповіді, вона хоробро відійшла на кілька кроків і підняла чудний предмет, що нагадував кокосовий горіх. Один кінець його був розірваний.
— Схоже на гранату… — Молодінова уважно подивилась у гущавину гілок і раптом зареготала.
— Хай я стану стегозавром, якщо ви не збожеволіли! Чи ви хочете, щоб вас застрелили?
— Хто? Адже тут нікого немає! — сказала вона голосно. — Знаєте, хто нас обстріляв? Оце дерево.
— Дерево?! — перепитав Фратев. — Ви справді збожеволіли. Як може…
Він не договорив. В кроні дерева пролунав ще один постріл.
З рушниці Фратева вилетіло полум'я. І знову ж по тому йому на голову посипався дощ чудних кавунів.
— Не бійтесь, ми вже тут! — вигукнув засапаний Северсон, влетівши у джунглі.
— Спокійно! Нічого не трапилось. Це тільки Фратев на мить розгубився в бою з оцим ворогом, — підняла Молодінова догори овальний предмет. — Це всього-на-всього плід цього дерева. Після достигання він перетворюється на примітивну ракету, щоб потрапити якомога далі від материнського дерева. Всередині нього, мабуть, накопичуються гази, які проривають найслабкіше місце у вершині еліпсоїда.
Всі з полегкістю розсміялись.
Над їхніми головами знову почулися постріли.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134