Група Навратіла наполегливо працювала над проектом нової атомної електростанції та ливарні, група Чан-су кінчала плани житлових будинків, а група Надії Молодінової будувала в підземеллі сучасну кухню. То, власне, була велика лабораторія, в якій за допомогою атомної енергії видозмінювались елементи, а з них потім виготовлялись штучні страви, — не пілюлі, як міг би хтось судити з назви, а бездоганні продукти, що своїм зовнішнім виглядом, смаком та споживністю були рівноцінні природним. Без такого забезпечення подорож до іншої сонячної системи взагалі не можна було б здійснити, бо запаси харчів забрали б більшу частину обсягу міжзоряного корабля.
Житлові будинки, атомну електростанцію і металургійний завод вирішили побудувати на Накритому столі. Плоскогір'я було добре захищене від вітрів і лежало так високо над річкою, що його не затопило б навіть у найбільшу повінь. Геологічні дослідження ствердили правильність рішення: під порівняно тонким шаром землі залягала тверда гранітна основа — найпридатніший грунт для великих будов.
Вчені працювали багато, але не забували и про розваги. Як колись на «Промені», у «вітальні» в надрах гори щовечора лунали музика, жарти, сміх. З «хворими» Краусом та Мак-Гарді з «Променя» привезли рояль та інші інструменти, які в цілому склали непоганий оркестр. «Хворі» не відставали від інших: після ретельних досліджень Вроц-лавський виявив у них лише деяке розладнання нервової системи і приписав їм більше спати.
Тільки через два місяці дощ почав слабшати, а імлисті хмари розірвались. Над Накритим столом знову засміялись сонця, та ще й усі три зразу, немов бажаючи надолужити те, що втратили.
За час дощів Надія перетворилась на величезну ріку. Рівень брудної води майже сягав плоскогір'я.
— Дощі скінчились вчасно, — сказала з полегкістю Молодінова. — Ще б кілька днів — і мали б ми тут Венецію!
— Красненько дякую! — бурчав Фратев. — На гондолі не люблю плавати. Погляньте, Надіє, що викомарює ваша Надія! — показав він на стовбури дерев, які ніс бурхливий потік.
— Що ж тут особливого? — озвалася Молодінова. — Під час усякої поводі… Ні, ні, постривайте, ви праві!.. Річка змінила напрям течії, вона тече тепер до моря, а не навпаки, як раніше… Дивно!..
— Хай я буду королем квартян, якщо ми таки не збагнемо, що має на думці оця загадкова сусідка! Чи не вивчити нам її ще до того, як вирушимо в Долину вогнів на бесіду з квартянами?
— Важко сказати, що для нас зараз важливіше! — задумливо сказала Молодінова. — І річка, і загадкові мешканці Кварти можуть однаково відчутно втрутитися в наше життя… А втім, є вихід: будемо досліджувати Надію та Долину вогнів одночасно.
— Немарно ми вас обрали начальником експедиції! Адже це — ідея! — вигукнув Фратев. — Дивуюсь, як люди раніше могли думати, що жінка в рішучості та мудрості поступається перед мужчиною…
— Ви знову жартуєте?! — засміялася Молодінова. — Коли б я вас не знала, то подумала б, що ви глузуєте з мене.
— Зголошуюсь на дослідження Надії, — вступив до розмови Мак-Гарді. — Я себе почуваю добре: голова вже не болить, а прогулянка незнайомим краєм мені тільки на користь.
— Я теж зовсім здоровий, — приєднався до нього Краус. — Для дослідження можемо використати «Ластівку». На поплавках вона сидить добре, а при небезпеці ми швидко піднімемось в повітря. Пілотом можу бути я, Мак-Гарді — другим пілотом, а спостерігачем — Грубер. Все одно Долина вогнів його не вабить. Гадаю, з нього цілком досить першої зустрічі з квартянином.
— Чи не хочете ви цим сказати, Краус, що я боягуз? — почервонів Грубер. — Ріка Надія ховає в собі, можливо, більше підступності, аніж усі квартяни, разом узяті. Тільки через це погоджуюсь вирушити на її дослідження і я.
***
— Як пояснити те, що квартянські рослини так швидко ростуть? — задумливо сказала Алена, витираючи пітний лоб носовою хусточкою. — Гадаю, що ця таємниця криється в особливості хлорофілу, який нам досі не вдається дослідити хімічно.
— До всіх атомів, навіть до розщеплених! — цей хлорофіл впливає мені на нерви! — гарячився Фратев. — Якщо ми його якось не здихаємось, заростемо коли-небудь зовсім. Це просто нестерпно — після кожного дощу вирубуватися з джунглів! Погляньте, які в мене пухирі на долонях! А що, коли б у нас не було випромінювачів, які виконують дев'ять десятих роботи?
— Ми тепер лаємо рослини за швидкий ріст, але хто знає, може, ця їх дивна здатність принесе мам пізніше користь? — заспокоював його Навратіл. — Коли ми привеземо ці рослини на Землю, вони можуть стати основою нового виду землеробства.
Вчені були такі втомлені прорубуванням просіки в лісі, який раптом виріс перед входом у підземелля та на аеродромі, що поснули враз, тільки-но лягли. І спали так міцно, то вартовий ніяк не міг збудити їх перед світанком.
— Дали б хоч ще хвилинку поспати! — бурчав сонний Фратев. — Мені саме снилось, що я був на Землі і гуляв вулицями Софії…
— Докажете ваш сон по дорозі, — сказав йому Навратіл. — Ми повинні поспішати, щоб удосв.та вирушити. Не боїтесь подорожі через горб?
— Я і страх?! Хто поєднає ці два терміни, тому співчуваю заздалегідь! — засміявся Фратев. — Балон і ракети в порядку, що ж може зі мною трапитись?.. Як надворі?
— Поки що тиша. Штиль. Однак треба поспішати. Боюсь, що на світанку здійметься вітер.
Всі зібрались на аеродромі. Туди винесли и вантаж. Посідали в коло, і Молодінова ще раз повторила план обох експедицій.
— Не забувайте про радіозв'язок, — звернулась вона до Крауса. — І ми подаватимемо звістку не менш одного разу на годину.
— «Стріла» увесь час буде готова до старту;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134