Другою групою римського населення були плебеї, які утворил ся, очевидно, внаслідок підкорення населення латинських округів а імміграції. Плебеї були близькими до римлян мовою, релігією, зв чаями, але вони стояли поза родовою організацією римської об ни патриціїв, поза старими родами, куріями і племенами. Плебеї бу вільними людьми, володіли майном, мали рабів, вони могли уклад ти угоди, захищати в суді свої інтереси. Але вони були позбавле політичних прав у Римі: не мали права обіймати громадські поса брати участь у народних зборах, користуватися завойованою земле Не дозволялося їм і брати шлюб з патриціями. Це викликало обуре серед плебеїв, адже вони нарівні з патриціями виконували суспіль обов'язки, платили податки, служили в римському війську. Не дн но, що між плебеями і патриціями протягом тривалого часу точила-ся невпинна, запекла боротьба, яка закінчилася перемогою плебеїв,
Перемога плебеїв зруйнувала замкнену римську родову органі-зацію і розчистила тим самим шлях до утворення держави. А без середнім виконавцем цього завдання став шостий рекс Риму Сервіі Туллій (578-534 рр. до н.е.), реформи якого в VI столітті до н.е., дібно до реформ Солона і Клісфена в Афінах, завдали вирішально удару по родовій організації і привілейованості патриціїв, заверши-ли процес перетворення римської родової общини в державу.
Серйозним заходом Сервія Туллія був розподіл всього чоловіч го вільного населення Риму — патриціїв і плебеїв — на п'ять класв залежно від майнового цензу. До першого класу ввійшли громадяни, майно яких оцінювалося (передусім земля) в 100 тисяч'мідних асі до другого — в 75 тисяч, до третього — в 50 тисяч, до четвертого в 25 тисяч, до п'ятого — в 11 тисяч асів. Найбідніші громадяни, май-новий стан яких не відповідав цим цензам, не входили в жоден із розрядів. Вони дістали назву пролетарів.
Держава і право античного світу
\
Розділ II
Кожен клас мав право виставити певну кількість військових оди-иць _ центурій (сотень) з відповідним озброєнням. Так, перший клас утворював дев'яносто вісім центурій (з них вісімдесят піших і вісімнадцять вершників), другий —: двадцять дві центурії (з них дві допоміжні), третій — двадцять центурій, четвертий — двадцять дві центурії (з них дві допоміжні), п'ятий — тридцять центурій. Була ще одна неозброєна центурія пролетарів.
Центурії були не тільки військовими, але й політичними одиницями. Завдяки реформі Сервія Туллія з'явився новий вид народних зборів — центуріатні коміції. Кожна центурія мала тут один голос, який подавав командир центурії—центуріон. Рішення центуріатних зборів набули сили закону.
Усього центурій було 193, і кожна з них мала один голос. Перший клас, який мав 98 голосів, що становило понад половину від
Реформа Сервія Туллія Розподіл громадян Кількість центурій
І клас
II клас
III клас
IV клас
Уклас
98 (з них 80 піших і 18 вершників)
20 і 2 допоміжних
20
20 і 2 допоміжних
ЗО
"Пролетарі" 1
Центуріатні збори
(клас II клас III клас IV клас Уклас "Пролетарі" Всього 1
98 22 20 22 ЗО 1 193 Л
38
39
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава і праві» античного світу
\
Розділ II
загальної кількості центурій, зосередив у своїх руках усю політичк владу. Голосування на центуріатних зборах починалося з першої класу і вершників, тому, при їхній одностайності, звичайно на му і завершувалося. Публічна влада, таким чином, відокремилася вц усього народу.
Другою частиною реформ Сервія Туллія стало проведення тер* торіального поділу населення. У Римі було створено чотири міськії сімнадцять сільських територіальних триб. У трибу входили в,с римські громадяни —- патриції і плебеї, — які проживали в дано» територіальному окрузі. Підкорялися вони голові триби, який рався на загальних зборах, за трибами проводили набір війська і сі гували податок на військові цілі. Так сформувався ще один елемеї державного устрою.
Таким чином, реформа Сервія Туллія завершила процес руі нування родового ладу і утворення нового соціально-політичног устрою. Це був останній етап становлення Римської держави у фор республіки.
§ 2. Основні риси суспільного ладу
лГхнтичне суспільство відрізнялося від давньс східного вищими темпами розкладу первіснообщинного ладу і сільськ общини, інтенсивнішим розвитком приватної власності. В антично4І му суспільстві рабська праця стала основою виробництва, рабовлас-| ництво досягло своєї класичної форми.
Для суспільного ладу античних країн характерним був розпер, на два основних класи: вільних і. рабів. Вільне населення розрізнялося за майновим станом. Існував також розподіл на громадян, що| мали політичні права, і вільних, які таких прав не одержували. Де останньої категорії належали, наприклад, періеки у Спарті, метеки в! Афінах і перегріни в Римі. Раби в античному суспільстві, на відмінуй від країн Стародавнього Сходу, розглядалися тільки як речі, об'єкти! права. Арістотель, наприклад, так визначав рабський статус: «Раб —| живе знаряддя, а знаряддя — неживий раб».
Такої загальної характеристики ще не досить, щоб зрозуміти суть| і закономірності розвитку античного суспільства. Необхідно прове-1 сти внутрішню систематизацію, зробити порівняльний аналіз, щобі збагнути, що Спарта, Афіни і Рим були певними висхідними етапа-| ми в розвитку античного суспільства.
З точки зору суспільно-екочомічного розвитку Спарта — найбільш ранній етап античності, де класове суспільство, що народжувалося, ще не зруйнувало повністю первіснообщинний устрій. Внаслідок цього утвердився дуже своєрідний сплав класових інститутів і елементів родового устрою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166