Щоправда, надалі додалася ще одна сходинка — графи. По-друге, кожен, хто отримував землю від Вільгельма — хоч великий барон, хоч просто лицар, — ставав васалом короля, його безпосереднім держателем. Звідси формула васалітету в Англії стала іншою: усі васали були зобов'язані клятвою вірності королю. Тільки згуртованість нормандських завойов-ників давала їм можливість утриматися в Англії.
Небагато щаблів налічувала феодальна ієрархія в країнах Центральної та Південно-східної Європи. Так, у Болгарії феодальна знать, гак звані «боляри», мала своїх васалів — «боляр малих». Подібні взаємовідносини між феодалами існували і в Чехії, де пани, влади-
78
79
Частина друга
Історія оерлісави і права ____Середніх віків_____
ФеоІ)а:Іьпа дчрж'ава і право \ _____в країнах Європи____ \
Розділ І
Система сюзеренітету-васалітегу
ФРАНЦІЯ НІМЕЧЧИНА АНГЛІЯ ЧЕХІЯ БОЛГАРІЯ |
король імператор король князь кесар
герцоги архієпископи великі пани боляри
графи герцоги барони владики боляри малі

маркізи князі графи земани і
барони віконти шевальє (лицарі) маркграфи вільні пани однощитові лицарі лицарі і
ки, земани становили щаблі васальної ієрархії. Подібна градація була і в Сербії. У Візантії розрізнялися великі землевласники (дінати) і проніари, які отримували земельні маєтки від держави за службу.
Державний лад. Період ранньофеодальної монархії — це час становлення феодальної державності. Загальною закономірністю було виникнення в більшості країн Європи монархічної форми правління —феодальних королівств.
Так, досить чітко можна простежити процес утворення феодальної державності на прикладі Франкського королівства. Падіння Риму і завоювання Галлії північно-германськими племенами, стали могутнім імпульсом для утворення нового державного механізму, необхідного для організації управління завойованою територією та для її захисту. Військовий вождь (дуче) в таких умовах стає королем, влада якого переходить у спадщину і поширюється на всю територію держави. Саме таким правителем був Хлодвіг (481-511 рр.) — перший франкський король, засновник династії Меровінгів. Він мав досить значну владу: скликав народне ополчення і командував ним, видавав обов'язкові для всіх розпорядження, чинив вищий Суд і т.д. Формується в цей час апарат державного управління. Воєнні дружинники, королівські слуги перетворюються на посадових осіб. Серед них виділяється майордом (старший у домі) — головний управитель королівського палацу, який стає з часом главою королівської адміністрації. Судові функції виконує двірцевий граф, маршал (старший над слугами у стайні) командує королівською кіннотою, референдарій
80
Структура центральних органів влади і управління держави Франків
відає королівською документацією, камерарій стежить за надходженнями грошей у скарбницю. Певні фіскальні та поліцейські функції виконували графи і сацебарони. Набуває сили такий орган, як королівська рада, що складалася з представників служилої знаті і вищого духівництва. Чіткого розмежування функцій між особами королівської адміністрації, звісно, не було.
Протягом якогось часу в управлінні державою зберігалися пережитки родоплемінного устрою. Так, на зміну загальноплемінним народним зборам прийшли збори війська, так звані березневі (потім травневі) поля. На місцях продовжували збиратися сотенні збори, які виконували як адміністративні, так і судові функції.
Переворот 753 року, що його здійснив майордом Карл Мартелл, відсторонив від влади останнього короля з династії Меровінгів і дав франкам нову королівську династію Каролінгів. Своєї найвищої могутності держава Франків досягає за часів Карла Великого (768-814 рр.), який був коронований у Римі в 800 році як імператор.
Значну роль у посиленні королівської влади за часів правління Каролінгів відіграла військова реформа Карла Мартелла, який ство-
81
Частина друга
Історія держави і права _____СередпЬ: віків
рив нове феодальне ополчення, що знаходилось у повній залежності від монарха. Нове кінне військо складаїося з власників умовних довічних земельних пожалувань — бенефіціїв, які надавалися королем феодалам за військову службу.
На таких же засадах базувалося державне управління ранньофеодальної Франції, а також Німеччини.
У Франції в 1Х-Х століттях король обирався верхівкою світських і духовних феодалів і лише з XII століття утверджується спадкова передача трону. Центральне управління здійснювалося за зразком Франкської держави. Найближчим радником і помічником короля був сенешал, який вважався главою королівського двору і командував армією. У військових справах дуже впливовою особою був конетабль — глава королівської кінноти, помічником якого був маршал. Королівський скарбник, якому допомагав камергер, займався королівською скарбницею. Канцлер керував роботою канцелярії. На місцях адміністративні, військові і судові функції виконували королівські чиновники. З XI століття в королівському домені з'явилася нова посада прево, який збирав податки, командував гарнізоном та ополченням. У XII столітті виникають великі територіальні одиниці, на чолі яких стояли бальї.
З розвитком феодальних відносин створюються збори королівських васалів, так звана королівська курія, роль якої поступово зростає:
Такі ж риси двірцево-вотчинної системи зберігав в собі центральний державний апарат ранньофеодальної Німеччини. Вищі сановники палацу (канцлер, маршал і т.д.) виконували найважливіші державні функції, їх посади поступово перетворюються на спадкові. З XI століття найвпливовіші феодали засідали в королівській раді (гофтазі), разом з якою глава держави розглядав найважливіші справи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166