Президент отримав дуже широкі повноваження: право внесення законопроектів, право вето, право помилування і т.д. Він призначав і звільняв міністрів, а за порадою останніх — дипломатів, префектів, суддів, прокурорів, роздавав офіцерські посади. Йому фактично були підпорядковані збройні сили. Однак президент не міг бути переобраним відразу на другий строк, не мав права розпускати Національні збори. Проте він безконтрольно розпоряджався сильним поліцейсько-бюрократичним апаратом, йому підкорялася армія.
У країні була утворена також Державна рада, члени якої призначалися Національними зборами на шість років. До її компетенції належав попередній розгляд законопроектів. У той же час Конституція залишила недоторканною всю стару організацію управління, суд, муніципалітети.
Друга імперія. У грудні 1848 року на перших президентських виборах був обраний з шести претендентів Луї Бонапарт. Йому віддали свої голоси і буржуазна аристократія, і дрібна буржуазія і селянство.
Гаслом бонапартистів став перегляд Конституції 1848 року. Чекати довелося недовго. Другого грудня 1848 року під виглядом захисту республіки Луї Бонапарт здійснив державний переворот: війська зайняли всі стратегічні пункти, в Парижі оголосили військовий стан, Національні збори розігнали, ряд депутатів заарештували. Так було встановлено відкриту військову диктатуру. Показово, що плебісцит схвалив цей переворот: селянство довіряло Луї Бонапарту.
Чотирнадцятого січня 1852 року була затверджена нова Конституція. Вся повнота влади надається президенту, який тепер обирається на десять років. Він є главою збройних сил, призначає міністрів, від його імені здійснюється правосуддя, парламентарії та посадові особи приносять йому присягу на вірність. Величезну роль відігравав президент у законодавчому процесі, в якому брали участь Державна рада, Законодавчий корпус і Сенат. Президент проголошував стан облоги, видавав декрети і затверджував закони.
234
235
Частина третя
Історія держачи і права Нового часу
У листопаді 1852 року сенатус-консульт визнає Луї Бонапарта імператором Франції Наполеоном III. Плебісцит схвалює це рішення. Офіційне проголошення 2 грудня 1852 року Другої імперії означало встановлення бонапартизму — монархічного режиму, який характеризувався широким використанням у державно-політичному житті армії, поліції, бюрократичного чиновництва, церковного апарату з метою придушення революційного руху народних мас.
Бонапартизм Наполеона III став перемогою реакції: буржуазно-демократичні свободи були знищені, республіканська партія розгромлена, місцеве самоврядування скасоване, парламентська система зведена до нуля. Державний лад Франції набирав все більш авторитарного характеру. Сенатус-консульт 25 грудня 1852 року надав імператору право головувати в Державній раді і Сенаті, видавати декрети і визначати видаткову частину бюджету. Вимушений лавірувати, щоб утримати свою владу, Наполеон III загравав з робітничим класом (скасування Закону Ле-Шапельє, помилування робітників-страйкарів і т.ін.), надавав деякі незначні поступки буржуазії (розширення прав Законодавчого корпусу і Сенату), використовував під час плебісцитів віру заможного селянства в Бонапартів.
Політичний авантюризм Наполеона III призвів до війни з Пруссією, поразки і капітуляції французької армії і, як наслідок, до падіння Другої імперії.
§ 2. Паризька Комуна 1871 року
ІХол
зли 19 липня 1870 року Наполеон III оголосив війну проти Пруссії, він сподівався на швидку перемогу, проте через великий апломб і самовпевненість зазнав поразки. За п'ять тижнів пишна імперія розвалилася. Другого вересня 1870 року фортеця Седан зі стотисячним гарнізоном і самим імператором Наполеоном ЦІ капітулювала.
Звістка про седанську катастрофу швидко досягла Парижа. Під натиском народних мас 4 вересня 1870 року було проголошено скасування імперії і відновлення республіки. Був створений новий уряд на чолі з колишнім губернатором Парижа, монархістом генералом Трошю — «Уряд національної оборони».
Новий уряд не збирався боротися з прусськими військами. Він більше боявся свого власного народу і тому за всяку ціну намагався домовитися з Пруссією і підписати мир.
236
Розвиток буржуазної держапі\ до початку XX століття____\_
Розділ II
Політика національної зради, до якої вдався уряд Трошю, викликала загальне невдоволення. Патріотичні настрої, гасла захисту вітчизни все частіше перепліталися з вимогами революційної перебудови суспільства. В кожному з двадцяти округів Парижа виникають комітети пильності, делегати від яких утворюють Центральний комітет двадцяти округів Парижа. Він перетворюється на організаційний центр робітничого класу та дрібної буржуазії Парижа. Робітники вимагають зброї. В Парижі несли службу шістдесят буржуазних батальйонів Національної гвардії. Уряд Трошю був змушений дати дозвіл на формування ще шістдесяти батальйонів. Насправді робітники створили значно більшу кількість батальйонів, де почали діяти Ради батальйонів, обиратися командири. За свої гроші вони придбали гармати для Національної гвардії, яка відтепер налічувала сто дев'яносто чотири батальйони.
Найпопулярнішим у цей час стає гасло створення Паризької Комуни. Уявлення про цей орган були досить різними. Його розглядали, наприклад, як муніципальний центр Парижа, як орган влади для всієї Франції, як головний військовий штаб. Але, незважаючи на розбіжності в поглядах, велась активна робота по підготовці виборів до Паризької Комуни.
4 Скориставшись поразками французької армії на фронті, Уряд національної оборони підписав 28 січня 1871 року угоду з Пруссією про перемир'я.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166