З одного боку, відбувався процес перетворення низки приватних деліктів у публічні (злочини), з іншого — з'являлися нові види тіриватних деліктів: обман, погроза тощо.
Для шлюбно-сімейного права характерною рисою був розклад патріархальної сім'ї. Шлюб з владою чоловіка з II століття н.е. практично вже не зустрічався. Стає поширеною нова форма шлюбу — шлюб без влади чоловіка. Жінка при такому шлюбі не поривала зв'язків зі своєю колишньою родиною, зберігала майнову самостійність. Великого поширення згодом набули позашлюбні стосунки.
Розклад патріархальної сім'ї знайшов свій вияв і в ослабленні батьківської влади. Припинилася практика продажу дітей, посилилася майнова самостійність підвладних членів сім'ї. Зміни відбувались і в праві спадкування. Значно ширшим стало коло спадкоємців за законом, передусім за рахунок кровних родичів — когнатів. Вводиться в практику поняття обов'язкових законних спадкоємців — дітей, батьків, подружжя, які, незважаючи навіть на існування заповіту, мали нраво на певну частку майна померлого.
У період імперії значною мірою зберігалося і діяло республіканське законодавство про злочини і покарання, яке доповнювалося численними імператорськими конституціями.
Якщо в період Республіки злочинними вважалися тільки навмисні дії, то в імператорських конституціях була встановлена відпові-. дальність і за злочини, вчинені з необережності. Раніше посягання на злочин не відрізнялося від скоєння злочину і каралися вони однаково. В період імперії юристи почали розрізняти приготування до злочину від скоєного злочину. З'явилося в цей час і поняття осудності.
Характерною тенденцією в розвитку права було те, що низка приватних деліктів поступово стає кримінальними злочинами (крадіжка зі зломом, крадіж на великих шляхах і т.д.). З'являються і нові злочини: змова проти імператора, замах на життя імператора, підробка державних документів, підбурювання рабів до бунту, привласнення державного майна, образа релігії, церкви, священиків, несплата податків і т.ін. Зростає кількість військових злочинів: зрада в бою, дезертирство, самовільне ведення війни, підбурювання війська до бунту. Значно зріс перелік злочинів проти власності, проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи: убивство, а також виготовлення і носіння приватними особами знарядь для вбивства, в тому числі отрути, побиття когось за допомогою залучених з цією метою осіб, вигнання з
власного дому, самовільний вступ кредитора у володіння майном боржника, викрадення вільних людей, а також заманювання і переховування чужих рабів і т.д.
В імператорському Римі зростає також перелік покарань. З часів домінату метою покарань стає залякуваная. При імператорах поновлюється смертна кара в різних видах: повішення, спалення, розп'яття на хресті та ін. Винних кидали на поталу диким звірам, направляли на каторжні роботи в державних рудниках, таврували розпеченим залізом. Застосовувався і такий вид покарань, як заслання, Зустрічалися тілесні покарання, відома була і конфіскація майна.
Характерною рисою імператорського періоду є становий принцип кримінальної відповідальності. Так, представники вищих станів — сенатори, вершники — звільнялися від примусових робіт, тілесних покарань, смертна кара застосовувалась до них лише в чотирьох випадках, тоді як до представників нижчих станів — у тридцять одному випадку.
Відбулися за часів імперії суттєві зміни і в судочинстві. Легісак-ційний процес змінюється формулярним. У цьому процесі значно зростає роль претора, який на стадії «ін юре» надавав претензіям сторін відповідне юридичне оформлення. Він складав письмову юридичну формулу, в якій викладав суть справи і передавав її судді, якого призначав для конкретного розгляду справи. Формулярний процес передбачав залучення юристів для допомоги сторонам у викладі їх позицій, забезпечення доказами. Цим він сприяв розвиткові римської юриспруденції.
За часів домінату реформою Діоклетіана було введено третю форму процесу — екстраординарну. Тут зникає традиційний розподіл процесу на дві стадії. Магістрат тепер веде справу з початку до кінця, поєднуючи слідчі та судові функції, повністю втрачається принцип змагальності. Процес стає таємним, закритим. Засідання відбувалося за закритими дверима. Сторони вносили судове мито на покриття судових витрат. Увесь хід процесу знаходив відображення в судових протоколах. Вирішальне значення серед доказів мало признання підсудного, якого добивалися умовляннями, погрозами, тортурами.
У період імперії були створені спеціальні станові суди, які розглядали справи сенаторів, військових, духовенства.
70
ч
астина друга
72
ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА СЕРЕДНІХ ВІКІВ
Оагибель Західної Римської імперії, останньої світової рабовласницької держави, знаменувала собою кінець епохи Стародавнього світу і початок нового періоду — Середньовіччя. На зміну рабовласницькій державі і праву приходили новий суспільно-політичний лад, нове феодальне право. Нові форми суспільного жи гтя і організації державної влади визначали відтепер генеральну лінію історії людства. Цей вступ до періоду Середніх віків був нов 'язаний з розвитком феодальної земельної власності, яка з цього часу обумовлювала характер суспільства.
Незважаючи на значну різноманітність конкретних ; форм становлення феодальних відносин і державності в різних країнах, можна, проте, виокремити два основних шляхи переходу до феодалізму, які були відомі історії. ;' Пертий з них притаманний тим народам, у яких ви-: никнення феодального суспільства і феодальної держави відбувалося в процесі безпосереднього розкладу родоплемінного устрою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166