Проте
вимога щодо сплати штрафiв за прострочення предявляуться до
перевiзника, який здау вантаж одержувачевi у пунктi призна-
чення.

Якщо прострочення у доставцi вантажу призвело до його псу-
вання чи загибелi, то перевiзник, крiм неустойки за прострочен-
ня, повинен вiдшкодувати заподiянi ним збитки у межах вартостi
зiпсованого або втраченого вантажу i перевiзноє плати, що на нього

213

припадау. iншi збитки, що виникли в одержувача внаслiдок про-
строчення доставки вантажу, перевiзник не вiдшкодовуу.

Транспортними статутами (кодексами) передбачауться майно-
ва вiдповiдальнiсть вiдправникiв та одержувачiв за неналежне
виконання обовязкiв, якi передують чи необхiднi для укладен-
ня договору перевезення конкретного вантажу або завершують
перевiзний процес. Наприклад, за неправильне зазначення у на-
кладнiй найменування вантажу або за предявлення вантажу, який
заборонено до перевезення чи потребуу особливих запобiжних
заходiв, з вiдправника стягуються штраф i заподiянi перевiзни-
ковi збитки (ст.155 Статуту залiзниць, ст.198 Статуту внутрiш-
нього водного транспорту). Вiдправник та одержувач вiдповiда-
ють за простiй вагонiв або iнших транспортних засобiв, поданих
пiд навантаження чи розвантаження. Вони звiльняються вiд спла-
ти штрафу за простiй, якщо вiн був викликаний стихiйними яви-
щами, аварiую на пiдприумствi, а також у разi подачi залiзницею
вагонiв (контейнерiв) у кiлькостi, що перевищуу максимальну
переробну технiчну здатнiсть пунктiв навантаження або розван-
таження в одержувача чи вiдправника (ст.158 Статуту залiзниць,
ст.144 Статуту автомобiльного транспорту).

За пошкодження вагонiв (суден) вiдправник або одержувач
сплачують штраф: на залiзничному транспортi у розмiрi пяти-
кратноє, на рiчковому - трикратноє вартостi ремонту пошкод-
жених (втрачених) частин, а також вiдшкодовують збитки, по-
несенi перевiзником внаслiдок пошкодження рухомого складу,
перевантаження вантажу на iнший засiб (ст.162 Статуту залiз-
ниць, ст.203, 204 Статуту внутрiшнього водного транспорту).

Пiсля прибуття вантажу до пункту призначення вiдповiдальнiсть
перед перевiзником за одержання конкретного вантажу несе одер-
жувач. Однак вiн може перекласти на вiдправника всi суми
штрафiв, зборiв та збиткiв, якi сплаченi перевiзниковi внаслiдок
неправильних дiй вiдправника по даному перевезенню (ст. 164 Ста-
туту залiзниць, ст.205 Статуту внутрiшнього водного транспорту).

5. Договiр буксирування

На морському та внутрiшньоводному видах транспорту пере-
мiщення суден, плотiв або iнших плавучих обуктiв може здiйсню-
ватись шляхом єх буксирування, тобто застосування до них зов-
нiшньоє тяги, а також методом штовхання. Найчастiше обукта-
ми буксирування у баржi з рiзними вантажами i плоти з лiсопро-
дукцiую. Володiльцi плотiв - це органiзацiє, якi сплавляють лiс,
а суден i барж - органiзацiє чи громадяни, яким вони належать

214

на правi власностi або повного господарського вiдання. Букси-
рувальниками виступають пароплавства (при здiйсненнi буксир-
них операцiй в портах) та порти, що надiленi правами юридич-
ноє особи.

Буксирування здiйснюуться в основному на договiрних заса-
дах. Договiр не укладауться тiльки тодi, коли буксир, судно
(обукт), яке буксирууться, мають один порт приписки.

За договором буксирування власник одного судна зобовязууть-
ся за винагороду буксирувати iнше судно або iнший плавучий
обукт на певну вiдстань або протягом вiдповiдного часу, або
для виконання якогось маневру (ст.222 Кодексу торговельного
мореплавства, ст.126 Статуту внутрiшнього водного транспор-
ту). Отже, договiр буксирування взаумний та сплатний. На мор-
ському транспортi договiр буксирування може укладатись як в
уснiй, так i в письмовiй формах. Так, договiр портового букси-
рування може укладатись в уснiй формi (ст.229 Кодексу торго-
вельного мореплавства). Проте угоди про укладення обовязкiв
по управлiнню буксируванням на капiтана судна-буксира мож-
на доводити виключно письмовими доказами.

Договори рiчкового буксирування завжди укладаються в пись-
мовiй формi (ст.128 Статуту внутрiшнього водного транспорту).
При предявленнi плоту або судна до буксирування його воло-
дiлець подау накладну, а пароплавство видау йому квитанцiю.
Буксирування плотiв морським шляхом здiйснюуться за коноса-
ментом.

За договором буксирування кожна сторона повинна завчасно
привести своу судно (обукт) у такий стан, при якому можливе
буксирування. Володiлець буксира не вiдповiдау за недолiки сво-
го судна, якщо доведе, що вони не могли бути виявленi за умови
належноє турботливостi (прихованi недолiки). Пароплавство по-
винно перевiрити придатнiсть судна чи плоту до буксирування.
Це мау бути пiдтверджено сторонами в технiчному актi (ст.132
Статуту внутрiшнього водного транспорту). Буксирувальник зо-
бовязаний буксирувати судно або iнший плавучий обукт на пев-
ну вiдстань чи протягом даного часу, або для виконання певного
маневру, вiдповiдно друга сторона за це сплачуу винагороду.

Питання вiдповiдальностi за шкоду, заподiяну суднам i майну,
що на них перебувау пiд час буксирування, вирiшууться залежно
вiд того, капiтан якого судна керуу буксируванням. Отже, за
вiдсутностi iншоє угоди сторiн вiдповiдау володiлець того судна,
капiтан якого управляв буксируванням, оскiльки вiн не доведе
вiдсутностi своує вини (ст.225, 226 Кодексу торговельного мо-
реплавства). При буксируваннях в льодових умовах дiу презумп-

215

цiя невинностi буксирувальника (ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209