Краус знизав плечима:
- Як хочеш, тiльки не роби нiяких дурниць.
Грубер витягнув з човна рушницю i обережно попростував до селища. Зробивши кiлька крокiв, озирнувся. Тут приятелi вже не побачать, можна поласувати бананами.
Вiн витяг з кишенi довгастий плiд, надкусив... Однак шматок застряв йому в горлi.
У прогалинi мiж кущами Грубер побачив рухливу тiнь. В багряному свiтлi Проксими на сильних заднiх ногах стояв велетенський звiр з непомiрно великою головою i короткими переднiми кiнцiвками.
Гнаний iнстинктом самозбереження, Грубер стрiмголов кинувся назад.
- Ящiр!.. Ящiр!.. Тiкаймо! - волав вiн одчайдушно.
Краус люто затиснув йому долонею рота:
- П'яниця! Оцi твої галюцинацiї призведуть нас до нещастя! Я тобi... Я... я... - Останнi слова застряли йому в горлi. Як загiпнотизований, вiн витрiщив очi на потвору, що загрозливо височiла проти неба над берегом.
Мак-Гардi зопалу натиснув на спусковий гачок рушницi. Тишу ночi розiтнула черга.
Втiкачi чкурнули чимдуж назад. Звiр захитався, пройшов кiлька крокiв. На березi втратив рiвновагу i поволi посунувся в воду. Кiлька разiв ще судорожно здригався i зник у глибинi.
- Бачиш, адже казав я тобi, що тут повно ящерiв... Давай повернемось додому, в гори...
- Заткни пельку! - люто зашипiв Краус з густого чагарника. Стрiлянина, певно, потривожила все селище!
Грубер уперто труснув головою i, не озираючись, почвалав до човна.
- Стiй, занапастиш себе i нас! - розпачливо гукнув Краус. - На рiчцi квартяни побачать тебе як на долонi.
Але Грубер iшов далi, як сомнамбула.
- Та чого ти з ним панькаєшся?! - Мак-Гардi повiльно пiдняв рушницю.
Краус вибив зброю з його рук:
- Ти збожеволiв?! Чи не бачиш, що вiн п'яний? Ти хочеш, щоб ми лишились отут тiльки вдвох? Тодi давай пострiляємо один одного, та й буде кiнець усiм мукам...
Вiн побiг за Грубером, приглушив його ударом у потилицю i вiдтягнув у кущi.
- Що ж тепер? - запитав глухо Мак-Гардi.
- Чекати. Зараз бiльш нiчого не вдiєш. Побачимо, що вiдбувається в селищi.
Вони лягли поруч приглушеного Грубера, сторожко прислухаючись.
У Мак-Гардi поморочилося в головi. Очi злипались вiд утоми. Вiн непомiтно засинав. А Краус, навпаки, був збуджений до краю. Щонайменший шерех впливав на його напруженi нерви, як електрична iскра. Груди йому стискував страх, кров оглушливо стукала в скронi.
- Не спи... - з несподiваною нiжнiстю доторкнувся вiн до Мак-Гардi. Нiде анi шелесне. Квартяни сплять, мабуть-таки, мiцно або ж вони взагалi глухi - бiс його знає!
- Скорiше за все, гадаю, нiч для них служить днем, i всi вони десь у мандрах, - мiркував сонний Мак-Гардi. - Вдома лишилась сама сторожа, а з нею ми якось домовимось...
- А можливо, вони навмисне не виявляють себе, щоб заманити нас у пастку. Вскочили ми в халепу. Повертатись зараз не можемо, бо вони перестрiляють нас на рiчцi, мов зайцiв.
- Почекаємо до ранку та й пiдемо в селище, не криючись, щоб показати їм, що не маємо лихих намiрiв.
Краус погодився. Вiн пiдповз до човна, вибрав з нього найцiннiший вантаж i розiклав у чагарнику навколо себе, щоб мати пiд руками. Мак-Гардi тим часом заснув.
Напруження в Крауса не спадало. Темрява гнiтила його; йому ввижалось i вчувалось те, чого й не було насправдi.
Ось йому почало здаватись, що великi кулi на високих пiрамiдах в селищi засяяли... Спочатку вiн i це сприйняв як обман зору, як наслiдок перевтоми, але незабаром пересвiдчився в реальностi явища. Справдi: кулi спалахували ясно-блакитним свiтлом, згасали, потiм знову загорялись червоним, жовтим...
"Квартяни, мабуть, сигналiзують..." - подумав Краус i ще дужче притиснувся до землi. Мак-Гардi вiн не будив, щоб уникнути розмови, яка могла б зрадити схованку. А кулi сяяли щораз iнтенсивнiше; вони тепер спалахували хаотично, рiзними барвами.
Поринувши у спостереження, Краус не звертав уваги на далекий приглушений гуркiт. Та ось незвичайнi звуки почали швидко наростати. Глухо гримнуло, - та ще й так, що аж задвигтiло все довкола.
Краус злякано озирнувся i закам'янiв: на обрiї, чiтко окреслюючи вершини гiрського пасма, до неба зводились палахкотливi язики вогню.
Загримiли новi удари - ще сильнiшi. Помiтно заколивалась земля. Мак-Гардi прокинувся i, забувши про обережнiсть, спросоння загорлав:
- Що сталося?.. Нас обстрiлюють?.. Нас виявили?
Краус притиснув його до землi:
- У наших горах стався вибух вулкана... Наша "Ластiвка", мабуть, загинула...
Мак-Гардi лiг навзнак i втупив байдужий погляд у небо. Повiльно витягнув з кишенi "горiлчаний" банан, надкусив його.
Краус безпорадно знизав плечима.
***
Ранок нагадав про себе таким же чудесним сяйвом, у якому згасав минулий день. Грубер очуняв i здивовано клiпав очима. Мак-Гардi поплескав його по плечу:
- Прокинься, сплюхо, чекаємо на тебе...
- Ну, що ж, ходiмо... - сказав пригнiчено Краус, пiдводячись.
- Раз мати породила, раз i помирати! - спробував посмiхнутись Мак-Гардi. Грубер, нiчого не розумiючи, покрутив головою i почвалав за своїми приятелями.
Незабаром вони дiйшли до краю великого вимощеного чотирикутника, який приблизно на метр пiднiмався над рiвниною. Нерiшуче зупинились i в захватi дивились на незвичайнi будови.
В ясне блакитне небо здiймалися чотири стрункi, гладенькi пiрамiди метрiв на п'ятдесят заввишки, з великими, райдужно сяючими кулями на вершинах. На лiвому розi вимощеного чотирикутника стояла трохи бiльша пiрамiда без таємничих куль, а праворуч - найдивовижнiша будова з усiх: велетенська пiвкуля, на якiй було прилаштовано три конструкцiї з широкими спiралями, - тi, що, як виявив Краус при першiй розвiдцi, непомiтно й безперервно змiнювали свiй напрям.
- Я нагадую собi тут Наполеона перед єгипетськими пiрамiдами! бадьоро вигукнув Мак-Гардi, щоб заглушити свiй страх.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63