Вдалинi шаленiло море. Височеннi хвилi несамовито билися об континент, вигризаючи з нього шматки землi.
Але на цьому ще не скiнчилось. Грунт коливався щораз дужче; наростав i голоснiшав розкотистий гуркiт. Мабуть, насувалось ще страшнiше лихо, бо з пралiсу раптом витопилась навала найдивовижнiших звiрiв i помчала до щойно виниклої гори, яка мене пiдняла, Рятуючись вiд них, я щодуху чкурнув навтьоки.
Звiрi незабаром наздогнали мене,- їхнi могутнi мускулястi тiла мигтiли повз мене, як примари. Жодне з потворних створiнь i не глянуло в мiй бiк.
"Утiкають вiд великої небезпеки!" - подумав я i подався слiдом за ними. Пробiг кiлькасот крокiв i упав. З лютою заздрiстю я дивився на втiкаючи звiрiв, - вони були сильнi й невтомнi. Та ось я помiтив ящера, який через свою вагу й неповороткiсть рухався повiльнiше. Кiлькома стрибками я пiдбiг до нього i видряпався йому на спину. Ящiр мене навiть не помiтив. Вiн напружував усi сили, щоб наздогнати iнших.
Зразу ж за нами вiдсапувала потвора з довгою шиєю i страшною, всiяною дрiбними гострими зубами пащею. Досить було б їй хоч трохи простягнути шию - i моя подорож через пекло одразу б скiнчилась. Але коли тобi вже загрожує небезпека з усiх бокiв, перестаєш боятись.
Поки я стежив за небезпекою ззаду, мiй незвичайний корабель добiг до широкої рiчки, без роздуму кинувся в воду i поплив до протилежного берега, над яким височiли першi схили великих гiр.
Долиною прокотився оглушливий гуркiт. На поворотi з'явився могутнiй вал води, який мчав просто на нас.
Я скочив з тiла свого рятiвника i кiлькома рухами досяг берега. Мене заплеснув потiк пiнявої води, але я зумiв якось утриматись за скелю.
З великим зусиллям я видрався на невелику гiрську рiвнину i залiз у чагарник. Щастя на мить повернулось до мене: просто на вiдстанi руки передо мною гойдалися на гiлках пурпуровi овальнi плоди, якi я добре знав i не раз їв.
Завивав вiтер. Часом над чагарником з'являлась голова якогось з ящерiв. Проте я нi на що не звертав уваги, пожадливо ковтаючи солодку м'якоть. Незабаром мої повiки склепилися вiд утоми.
В отих заростях я прожив кiлька днiв.
Рух гiрських масивiв тим часом припинився, вулкани згасли. Надра планети вiдпочивали. Погода також покращала, i повiтря очистилось вiд вулканiчного попелу. Мої рани на тiлi напрочуд швидко загоювались i засихали.
Незабаром я залишив своє тимчасове пристановище i повiльно рушив у гори, до яру, де, тiкаючи, покинув своє єдине майно - гумовий човен. Без нього мої шанси на порятунок зменшувалися до мiнiмуму.
Що вище я пiднiмався, то ширше розлягався передо мною краєвид. Вам це здається само собою зрозумiлим, але мене дивувало: куди подiлися тi гори, що виросли пiдо мною?.. Менi здавалось, що вони знову перетворились на рiвнину, наче їх прокатали величезним котком. Тiльки коли розвiялась iмлиста запона, я побачив, що навколо було море, всiяне численними дрiбними острiвцями. Горби, якi на короткий час пiднялись до неба, знову опустились.
Чи сполучаються цi гори з континентом хоч де-небудь, чи стали островами?.. Якщо я справдi на островi, значить, без човна звiдси нiкуди не виберусь. Древесина тут важча за воду, так що про побудову плота годi й думати. А без харчiв я загину рано чи пiзно...
Не менш десяти днiв блукав я урвищами та ущелинами, схилами та гiрськими рiвнинами. Я раз у раз наштовхувався на тужавiючи потоки лави, iнодi такi потужнi, що краєвид змiнювався до невпiзнанностi i я втрачав будь-яку орiєнтацiю.
Нарештi я добрався до того яру, якого так довго шукав. Обидва сонця були вже за обрiєм. Над головою в мене мерехтiли зiрки.
Коли я наблизився до входу в ущелину, менi здалось, що в нiй щось горить. Про це свiдчили вiдблиски свiтла на протилежнiй стiнцi.
У мене перехопило подих: мiй човен!
Не роздумуючи, я побiг уперед, однак в ту ж мить зупинився.
Посеред яру палахкотiло багаття, навколо якого сидiли квартяни.
Вони, мабуть, почули мене, бо враз змахнули крилами i пiднялись у височiнь. I разом з човном...
Але я, на щастя, не мав уже в ньому потреби. Через кiлька днiв ви мене знайшли на березi моря.
Дякую вам...
Роздiл XXIV
Години
злiчено
Минув ще один рiк, рiк невтомної напруженої працi й боротьби.
Саме тодi, коли люди на Землi, затамувавши подих, стежили за першим телевiзiйним репортажем про життя на Квартi, з "Променя", який продовжував обертатись навколо планети, у безповiтряний простiр випливла група вчених, щоб приладнати останню броньову плиту до пошкодженої метеоритом оболонки корабля.
Глибоко пiд ними, така спокiйна на вигляд, висiла велетенська затуманена куля, а навколо неї сяяли мiльйони зiрок. Всi три сонця, увiнчанi зеленкуватими пощербленими коронами, освiтлювали блискучi стiнки "Променя" та сiрi скафандри вчених.
Монтажники працювали швидко й мовчки, - всi вже добре спрацювались, набули чималої практики.
- Ну, друзi, все! - неголосно промовив Навратiл, керiвник групи. Обидвi оболонки корабля в повному порядку.
Мiкрофон пiдхопив його слова, радiостанцiя в шоломi передала їх на всi боки.
- Ходiмо до кабiни управлiння. Може, прибули якi-небудь повiдомлення з Землi та з "Фотона" й "Електрона".
Вченi залишили безповiтряний простiр i запливли до "Променя".
- А навiщо нам, власне, чекати на повiдомлення Мадараша, коли на "Променi" є свiй астрогравiметр? Ми зовсiм забули про нього, i даремно!
Академiк попрямував до обсерваторiї, схилився над апаратом.
- Що за чортовиння? - промимрив вiн, проглянувши чималий вiдтинок стрiчки. - Адже в цих знаках нема нiякого смислу!.. Чи не збожеволiв часом i наш астрогравiметр, як це трапилось на "Фотонi", та "Електронi"?
Чан-су пiдняв кришку апарата, зазирнув усередину. Довго стояв нерухомо, тiльки очi його перебiгали з деталi на деталь.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63