- Там! Там! - вигукнув раптом Ватсон. - Погляньте, на обрiї виднiється силует лiлiї!
Вертолiт швидко наближався до незвичайної будови. Вона височiла на скелястому стрiмчаку, схожа скорiше на пам'ятник, нiж на жиле примiщення.
Вертолiт повис у повiтрi. Навратiл з Ватсоном розсувною драбиною зiйшли на землю. Пiдiйшли до споруди i застигли в скорботному мовчаннi.
Мабуть, це й справдi був пам'ятник. Бiля його пiднiжжя лежало кiлька металевих покручених плит, якi мали на собi слiди вибуху чи рiзкого зiткнення.
- Це, безперечно, рештки якогось лiтального апарата. Ось уламок крила...
- Ви правi, Навратiл, - кивнув головою Ватсон.
На середньому листку лiлiї на пам'ятнику була прикрiплена маленька модель космiчного корабля чудної форми з кулястим тулубом. Пiд кораблем було зображено вогонь.
На протилежному боцi пам'ятника видiлявся барельєф якоїсь планети, схожої на Сатурн з його кiльцем.
Навратiл сiв на скелю i, задумавшись, дивився у просторiнь.
- Пам'ятник розповiдає красномовно... - сказав вiн повiльно... - На цьому мiсцi зазнав аварiї мiжпланетний корабель; ось чому це полум'я i ця планета. Менi здається, ми марно шукаємо тут iстот, якi володiють атомною енергiєю... На Квартi їх немає.
- Чому ви так гадаєте?
- Гадаю, що так само, як i ми, Кварту вiдвiдали люди з якоїсь далекої зоряної системи. При аварiї деякi з них врятувались, а може, їхнiй корабель не був знищений повнiстю. Вони оселились бiля Нової Волги, де з часом поставили атомну електростанцiю, щоб вiдремонтувати зорелiт або побудувати новий. Зрештою їм це вдалось, i вони повернулись додому...
- Можливо, - погодився Ватсон. - Ваше припущення пiдтверджує i барельєф крилатих квартян. Люди, якi вирiзьбленi бiля загадкової атомної електростанцiї, певно, i є гостями з невiдомої планети, тому вони в скафандрах. Цим пояснюється також, чому покинуто селище бiля Нової Волги... Одне тiльки не йде менi з думки: новий корабель вони не могли побудувати без металургiйного заводу, а ми досi нiчого схожого не виявили.
- Хiба ми оглянули селище з усiєю стараннiстю? - посмiхнувся Навратiл. - Хто знає, чи не ходили ми бiля заводу, як слiпi?
- А може, вони повезли його з собою?
- Навiщо?.. Певно, вони захочуть прилетiти сюди не раз, а ливарня їм ще може придатися. Тому й електростанцiю вони лишили на ходу. Вона виробляє енергiю постiйно, так що нею можна буде скористатись в першу-лiпшу мить. Але як би там не було, ми повиннi подякувати їм вiд щирого серця. З допомогою незнайомих людей з невiдомого свiту ми вiдремонтуємо "Промiнь" значно ранiше, нiж надiйде допомога з Землi. Це конче необхiдно: вулканiчна дiяльнiсть дедалi посилюється; незабаром земля у нас горiтиме пiд ногами.
Звiдкись здалеку почулось протяжне: "Гуiii..." - i над обрiєм знялась зграя крилатих квартян.
- Мабуть, ми перешкодили їм тут понишпорити... - засмiявся Ватсон. Можливо, вони прилiтали по новi експонати для особистих колекцiй... Пригадуєте лупу та уламки, якi ми знайшли в їхнiх печерах?
***
У просторому клубi мiжзоряного корабля "Фотон" кiнчається лекцiя для молодих астронавтiв. Начальник рятiвної експедицiї академiк Хотенков каже на прощання:
- Сподiваюсь, що питання навiгацiї в мiжзоряному просторi ми розiбрали досить грунтовно, - насамперед завдяки багатющому досвiду героїчного екiпажу "Променя". Наступнi кiлька лекцiй ми присвятимо питанням технiки мiжзоряного зв'язку. Читати лекцiї буде доктор Заяц - великий вчений, який вiдкрив абсолютно новий принцип передачi сигналiв на практично необмежену вiдстань...
Погляди кiлькох слухачiв зупинились на смаглявому обличчi молодого Заяца. Юрко збентежено опустив очi и почервонiв: батькова слава хоч i радує його, але говорити про це вiн не любить.
Юрко швидко склав свої учбовi посiбники до портфеля й вибiг з клубу. Зупинився бiля великого круглого вiкна, яке з'єднує їхнiй штучно створений летючий свiт з безмежним Всесвiтом. Притиснув чоло до холодного скла i задивився в зоряне небо. При поглядi на сузiр'я Андромеди його серце стиснулось вiд страху: та невже ж ота маленька зiрочка i є наше любе золоте Сонце?
Вiн одвернувся од вiкна i попрямував у робочий кабiнет батька, мугикаючи смутну народну пiсню з Бiлих Карпат, яку колись давним-давно спiвали бiдолахи, що працювали вiд зорi до зорi:
Сiдай, сонечку, сiдай
За високу гору...
Як не хочеш ти сiдати,
Стягнемо за ногу...
- Так, стягнемо за ногу, це правильно! - жартiвливо пiдхопив доктор Заяц. - Та не одно сонце, а всi три зразу, як це зробили на Квартi люди з чужої зоряної системи...
Юрко був здивований несподiваною радiстю батька, а ще бiльше - його словами.
- Як це?.. Ти хочеш, може, перемiстити кудись тi сонця?
Доктор Заяц щиро засмiявся:
- Нi, любий, ми ще не сягнули так далеко, щоб гратись сонцями, як тенiсними м'ячиками! Але ми можемо їх запрягти далеко краще, нiж робили це досi. Ми навчилися поки що використовувати величезну теплову енергiю, яку наше Сонце посилає Землi. Його притягання, гравiтацiя, для нас досi тiльки кайдани, якi намагаються ув'язнити людину в межах одної сонячної системи... А от незнайомi люди на Квартi зумiли зробити дещо iнше. Молодцi!.. Прочитай уважно оце повiдомлення! - подав вiн Юрковi густо списаний блокнот.
Юрко швидко прочитав усе i розчаровано знизав плечима.
- Але ж це тiльки детальний опис атомної електростанцiї, яку нашi вченi виявили на Квартi?
- Кажеш, "тiльки"? - пiдвiв брови доктор. - А чи знаєш ти, що ця електростанцiя означає?.. За всiма прикметами, незнайомi люди стягнули за ноги всi три сонця i примусили їх розщеплювати атоми!.. Щось подiбне я намагаюсь зробити вже протягом кiлькох рокiв. Скидається на те, що квартяни показали менi шлях...
Доктор узяв Юрка за руку i повiв до столу, на якому лежало кiлька аркушiв паперу з нашвидкуруч накиданими формулами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63