), Уругвай (10 тис.), Венесуела (3,5 тис.). У
Парагваї навіть збереглися українські назви населених
пунктів — Нова Волинь, Богданівка, Тарасівка.
Учень: «ВІРА ВОВК-СЕЛЯНСЬКА».
Віра Вовк, поетка і письменниця, народилася
1926 р. в Україні, в Бориславі. У час воєнних років жи-
ла з батьками в Німеччині. Студіювала музикологію,
геоманістику, славістику в університетах V Тюбінгені та
Мюнхені. Продовжуючи студії в Ріо-де-Жанейро, куди
переїхала після війни. Віра Вовк здобула там ступінь
доктора філософії і стала професором у цьому ж таки
університеті, а від 1957 р. юловою кафедри германіс-
тики. Літературна творчість Віри Вовк обіймає поезію,
прозу, переклади — особливо з французької та порту-
гальської мов. Майстерність поетичних образів, вишу-
кана форма, лаконічність вислову — особливості стилю
поетки.
Читець: Віра Вовк. Орхідеї.
Сонце пополудневе! Як повно розливається
Голос дітей під тобою! Вітер заснув
Під кущем макака, і колібрі п'ють мед
З розквітлого фіолетового і білого цвіту,
Потік журчить між берегами з червоної глини.
Де мій запашний чорнозем, де лимани.
Що полоскали б моє коріння?
Де дерева, що піднесли б галуззя, як ліри?
80
і
Де журавлі, що перевезли б
Мою тугу за далекі моря?
Скажім: усе було б по-давньому;
Я прилинула б тихо над ранком
Шукати сад горіховий за дерев'яною церквою,
Потім застукала б радісно в шибу
Старосвітського дому в долині.
Горе! Незнані руки відкрили б двері,
Цікаві обличчя дивилися б просто на мене
Сказати у мові співучій і рідній:
«Чого ти шукаєш, чужинко?»
...Орхідеї в барвах середньовічних містеріЛ
На картинах незнаних майстрів!
Які ви подібні до нас! Над вами палає
Сузір'я Хреста. Невже ви свідомі
Своєї шляхетности, ви — чужинки?
Учень: «ІММІГРАЦІЯ ДО ЄВРОПИ».
Українська діаспора в Європі має свої особливості.
Процес формування території Української держави від-
бувався в порівняно пізні часи, тривав майже три деся-
тиліття і завершився після другої світової війни. Тому
значна кількість українців, які одвічно проживали на
рідних землях, опинилися за межами батьківщини — в
Росії, Польщі, Чехословаччині, Румунії. Українська ді-
аспора є в країнах Західної та Східної Європи. Окрему
групу становлять українці, що проживають в державах,
які утворилися на терені колишнього Радянського Сою-
зу. Зупинимося на характеристиці української діаспори
в деяких європейських країнах.
ПОЛЬЩА. На території сучасної Польщі українці
споконвіку проживали в історичних межах Лемківщини,
Підляшшя, Холмщини, Надсяння. Нині тут мешкає за
різними джерелами від 400 до 600 тис. українців. У
1947 році польський уряд насильно виселив 170 тис.
українців з їхніх споконвічних земель і розпорошив по
території Польщі. Подальша політика уряду забороняла
компактне розселення українських громад, українську
мову. Нині становище українців у Польщі покращало —
засновано Українське суспільно-культурне товариство
(1956 р.), Об'єднання українців у Польщі (1990 р.),
видається український тижневик «Наше слово», діють
два лемківських об'єднання, нові християнські молодіж-
ні організації, Український народний дім. ОУП налічує
60 художніх колективів, серед яких найбільш відомий
6 — Уроки з народознавства Я І
чоловічий хор «Журавлі». У «столиці» українців у Бі-
лому Борі збудовано школу-інтернат ім. Т. Шевченка,
а 1991 року тут встановлено пам'ятник Т. Шевченку.
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ. Українська громада становить
35 тис. Більшість українців проживає в Англії та Шот-
ландії. У Лондоні розташовані фактично всі організації
українців. Більшість українського населення не мають
британського підданства і не користуються виборчим
правом, але життєвий рівень мають навіть вищий, ніж
в середньому по країні. Більшість українських сімей
мають власні будинки. Українська мова вживається ли-
ше в побутовому рівні, тому що більшість сімей змі-
шані.
В інших країнах Європи українців проживає: Руму-
нії — 300 тис., Чехії та Словаччині — 150 тис., Юго-
славії (колишній) — 55 тис., Фракції — 35 тис., Німеч-
чині — 22 тис., Австрії — 6 тис., Бельгії — 5 тис., Угор-
щині — 3,5 тис., Голландії — бл. 1 тис.
Учень: «ІВАН БАГРЯНИЙ».
«Друже мій любий!
Прошу, не називай мене поетом, бо це мене жорсто-
ко ображає. Не іменуй мене поетом, друже мій, бо пое-
ти нині — це категорія злочинців, до якої я не належав
І не хочу належати. Не іменуй же мене поетом, бо сло-
во «гіоет> скорочено стало визначати: хамелеон, прости-
тутка, спекулянт, авантурник, ледар...
Не іменуй же мене поетом, друже мій. Я хочу бути
тільки людиною, яких мало на світі, я хочу бути тільки
нею...
...Ти скажеш: «Обминай те каміння, будь гнучким,
будь липким, улесливим, запобігливим і, головне, будь
покірним — і ти будеш щасливий»... Ну, а я скажу:
«Ходи тільки по лінії найбільшого опору — і ти пізна-
єш світ...» (45, с. 298).
Цих нищівних характеристик представників «проле-
тарського мистецтва» Радянської України, поданих у
вступі до поеми «Аве Марія» у формі уявного листа
до друга, не могли пробачити можновладці 22-річному
початківцю Іванові Багряному. І почалося «ходіння по
лінії найбільшого опору», по лезу бритви чоловіка,
який, за спогадами сучасників, «був необережний у
висловах», «базікав», «молов язиком» (45, с. ЗОЇ).
82
Іван Павлович Лозов'ягін (Багряний) народився
2 жовтня 1907 р. у с. Куземині на Сумщині в родині
муляра. Закінчив Краснопільську художньо-керамічну
профшколу, з 1926 по 1930 р. навчався у Київському
художньому інституті, але через політичну неблагона-
дійність диплома не отримав.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68