163
— А я казав, що так буде,
Що про нас усі забудуть!
Будуть пити, танцювати —
Весіллячко споминати.
Під час обдарування (перепою) співають теж:
Ой роде, роде багатий,
Перепивай товарець рогатий.
А ви, сестриці,— телиці,
А ви, зовиці,— ягниці,
А ви, кумочки,— курочки,
А ви, перепійці — по копійці.
Співають:
Тарілочки не ціновані.
Молодята не ціловані.
Тарілочки поцінуйтеся,
Молодята поцілуйтеся.
(2)
Дружко:
Піднімемо одненьку — за батька й за неньку,
Що зростили доню гарну й лагідненьку.
Свашка:
Вип'ємо по новій.
Щоб молодих вік був довгий.
Пошли їм здоров'я,
Та з неба дощ, та хліб, та всячину!
По цій мові та будьмо здорові:
Пили-гуляли, галушки їли, молоду бачили,
Покажіть тепер, де ваші двері.
Співають:
Ой свату наш, свату!
Рубай сіни й хату!
Рубай ще й солому,
Пускай нас додому.
ЛІТЕРАТУРА
Записи від старожилів Решетилівського р-ну Полтавської обл.
Весілля.—К., 1970.
Весільні пісні.— К., 1988.
•Скуратівський В. Т. Місяцелік.— К., 1993.
Обмчаи, поверья я напитки малоросиян.— К., 1991.
Н. А. БІДА.
164
ПОХОРОННІ ОБРЯДИ
В УКРАЇНІ
Мета: ознайомити з похоронними обрядами, вихо-
вувати повагу до старших у родині.
ХІД УРОКУ
Учитель.
На сьогоднішньому уроці піде мова про похороннї
обряди.
Летіла зозуля
З гори та в долину,
Та й стала кувати
Коло мого тину.
— Зозуле, зозуле,
Чого в саду куєш?
Чи ти, зозуленько,
Моє горе чуєш?
Зозуля кувала,
Правдоньку сказала,
Що моєї мами
На світі не стало.
Забігла до хати,
Стала на порозі,
Забилось серденько,
Покотились сльози.
Ой Матінко моя,
Де ж тебе узяти:
Чи з воску зліпити,
Чи намалювати?
Наїхали маляра
З далекого краю,
Змалювали неньку
На білій оселі.
Змалювали очі,
Змалювали брови,
% Та не змалювали
Щирої розмови.
Кажуть, коли помирає людина, то на небі меншає на
одну зірку. Коли помирає хороша людина, то на землі
меншає на одну добру душу.
165

Смерть людини — велике горе для тих, хто її втра-
чає, і насамперед для її сім'ї, її роду. І вдячність за ті
добрі справи, які вона творила на землі, втілюється в
похоронному обряді. Як важливо гідно провести дорогу
людину в останню путь — у вічність, у пам'ять... Про-
вести так, щоб чистою була совість живих...
Чи вміємо ми, чи не забули?
Отже, сьогодні у нас урок про обряд пам'яті — похо-
ронний обряд.
Народження і смерть. Два найважливіших моменти
людського життя: початок і кінець. Людина надавала
завжди їм особливого значення.
Чому людина вмирає? Що відбувається з померлим?
Цього пояснити людина не могла. От і .придумала міфи
про потойбічний світ. Що це за світ?
— Це світ, в якому живуть душі померлих, підзем-
ний світ, де живуть різні темні сили, хвороби, і т. п.
— А як ви гадаєте, добру і злу людину чекало одна-
кове життя? — Після смерті, вважається, добру людину
чекає вічне життя, а злу — вічні муки!
— От бачите, мораль застерігала від нечесних, злих
вчинків, від скупості, ненависті, підлості — за все злий
знайде розплату після смерті. Про це розповідається і
в казках, і в повір'ях, і в літературі, зокрема в «Енеїді»
І. Котляревського.
—• А як людина уявляла саму смерть? Адже, не
вміючи пояснити, древні одухотворювали не лише при-
роду, а й інші явища: долю, злидні, хвороби і саму
смерть. Це була своєрідна міфічна істота в українському
фольклорі, особливо в казках, та й досі в уявленні на-
роду вона незмінна. Що це за істота?
— Смерть уявлялася сухою бабою, старою, страш-
ною, зубастою, в білій одежі, яка йде з косою і тою ко-
сою косить усіх людей.
— А може, хтось із вас розкаже якусь легенду чи
казку про смерть?
Дівчина і смерть
Одна дівчина ходила просити па весілля. І от зустрічає вона
по дорозі Смерть. Дівчина спочатку злякалась, а потім і її запро-
сила на весілля. А Смерть і каже:
— Завтра в себе на весіллі ти помреш, як тільки сядеш за
стіл. Але ти можеш і не вмерти. Є у вашому селі баба, якій 95
років, їй судилося прожити ще 5 років. Піди й попроси її, якщо
вона погодиться вмерти за тебе, то ти ще проживеш 5 років.
166
Пішла дівчина до тої баби, а баба не погодилася...
— Прожила я 95 років, то й проживу ще 5, коли судилося.
Скільки не живи, а все жити хочеться!
На другий день та молода тільки сіла на весіллі за стіл,—
так зразу й померла.
— Людина, яка гідно жила, намагається гідно зуст-
ріти смерть і з честю піти «на той світ». В похоронному
обряді, як ні в якому іншому, збереглися давні тради-
ції. Нині люди заздалегідь готуються до смерті. Нама-
гаються помиритися з усіма, з ким сварилися,— це на-
зивається «попрощатись», висповідати всі «гріхи», щоб
жодної плями нечесності, нещирості не лишилось на її
совісті. Люди хочуть іти «на той світ» чистими.
А ще заздалегідь готують собі на смерть одяг. Який
це одяг, які з ним пов'язані повір'я у вашому селі?
— У нас на смерть убирають за старою традицією.
Вишивають нову сорочку, і, в основному, чорним кольо-
ром, таку, щоб на ній не було багато квіток. Шиють
нову спідницю, фартух, корсетку. Все це ніколи не одя-
гають. І чоловікові теж усе нове готують. Крім одягу,
готують рушники, хустки, свічки для людей.
— Отже, не тільки душа людини повинна була очис-
титися від життєвого бруду, навіть одяг має сприяти
цьому очищенню.
А тепер погляньмо на світогляд наших предків. Зі
смертю в свідомості людини було пов'язано багато міс-
тичного. Наприклад, різні повір'я та прикмети, навіть
сни, що пророкують смерть. Все це деякою мірою збе-
реглося до наших днів, люди ще пам'ятають давні по-
вір'я. А що збереглося в нашому селі? Які прикмети
віщують смерть?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68