ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


Ці та подібні розваги, пісні дуже давні. Але чи не
найдавніші з усіх видів обрядової творчості народу —
українські голосіння. У західних районах України ще
можна зустріти жінок, які вміють голосити. Голосила
дочка за матір'ю чи за батьком, сестра — за братом,
дружина — за чоловіком. А в матері за дочкою чи за
сином були свої голосіння. Людина співає і плаче одно-
часно. Кожна по-своєму виливає словами душевний біль,
розпач, але були також і певні традиції. Цей народний
плач, унікальний за своєю образністю, мав велику емо-
ційну силу. Ось приклад голосіння дочки за матір'ю, за-
писаного 1908 року на Буковині:
Мамко моя, голубко моя,
Мамко моя, зозулько моя,
Мамко моя, порадничко моя!
Де ми ся зійдемо, де ми ся порадимо?
Мамко моя, голубко моя,
Де вас найду, де вас відшукаю?
170
Чи в садочку на листочку,
Чи в полі на колосочку,
Чи в городчику на зіллячку,
Чи в церкві на подвір'ячку?
Мамко моя, голубко моя,
Коли ж вас си надіяти?
Чи на Різдво з колядками,
Чи на Великдень з писанками,
Чи на Миколая з писанками?
Задзвоніть, дзвоники, задзвоніть,
Та мою мамку збудіть!
Та най же вони встають,
Та най нас порадять!
Бо ми газдувати не знаємо,
Бо ми мамки не маємо!
Встаньте, мамко, встаньте,
Та на сироти погляньте.
Бо сироти ніколи правди не мають,
Бо сироти рано встають,
До полудня обіду шукають,
Та рано лягають.
Мамко моя, ластівочко моя,
Мамко моя, щебетушко моя!
Звідки вас буду визирати?
Чи з-за гори високої,
Чи з долини глибокої?
Відай же ваші, мамко,
Стежечки травой заростя,
А доріжки листом западя!..
Станьте, мамко, станьте,
Та походіть по своїм подвір'ячку,
Та наробіть нам слідочків!
Ми будем ті слідочки збирати,
Будем василечками їх обтикати,
Та по тих слідочках вас, мамко,
Будем пізнавати!
— Отож цілу ніч співають, плачуть над померлим,
сидять і говорять про нього. А що відбувається наступ-
ного дня?
— Зранку копають яму на кладовищі, тешуть труну,
хрест. Це роблять ті люди, які вміють, їм дають сніда-
ти. А в хаті готуються до обіду.
— Зранку сходяться люди, так само несуть різні
продукти. Приходять в основному старі люди. Знову
співають, правлять панахиду, розповідають про життя
померлоф.
Потім усі рідні прощаються з померлим, цілують
його і всі виходять із хати, а померлого кладуть у до-
мовину.
— А що кладуть у домовину разом із померлим?
— Збереглася така традиція: кладуть подушечку з
171
сіна, труну вистилають білим, а в далеких місцевостях
кладуть іще змінну сорочку, спідницю або штани,
взуття.
Це залишки тих архаїчних звичаїв, коли разом із
померлим клали в гробницю все його майно — одяг,
прикраси, гроші, посуд, знаряддя праці, худобу, зброю,
навіть слуг, бо вірили, що воно згодиться померлому в
потойбічному світі.
— Що ж відбувається далі?
— Далі похоронна процесія іде до церкви. Там ще
раз правлять панахиду. А якщо церкви в селі немає, то
зі співом ідуть прямо на кладовище. Коло могили знову
співають поминальних пісень, рідні востаннє прощають-
ся з померлим. Могилу копають там, де хтось похова-
ний з родичів, на рушниках опускають труну в яму, а
потім усі кидають в яму по жмені землі й квіти.
Багато містичного було пов'язано з останньою до-
рогою покійника, адже вона осмислювалася як дорога
в потойбічний світ. Тому виконувалися різні магічні дії,
існували заборони, щоб не зашкодити ні мертвому, ні
живим. Залишки їх збереглися в різних повір'ях. Які
повір'я ви знаєте?
— Коли винесли мерця з хати і з подвір'я, треба слі-
дом за ним зачинити двері і ворота, щоб смерть не вер-
талася.
— Треба зачинити худобу в хліві, щоб не забрав
із собою худоби.
— Не можна їсти, коли несуть мерця. Бо виросте
«мертва кістка».
— Коли несуть мерця селом, треба зачинити всі
двері і ворота.
— Не можна іти чи їхати проти похорону, не можна
переходити дорогу померлому.
— От бачите, які дивні звичаї. Багато з них тепер
не можна пояснити. Це свідчить про те, що вони дуже
давні, незрозумілі навіть тим, хто їх дотримує. А ще що
відбувається на кладовищі?
— На кладовищі хтось із родичів померлого роздає
дітям і старим людям, бідним печиво, цукерки.
— Це, діти, теж залишки давнього обряду жертво-
приношення, коли приносили в жертву силам природи
і померлим предкам, які зливалися з силами природи,
їжу й тварин. Жертвоприношення збереглося і в поми-
нальних обрядах. Чому це відбувалося, ви вже знаєте:
щоб задобрити предків, які нібито могли впливати на
природу, на урожай. Такі були звичаї у слов'ян-язич-
ників.
А ще: всі обряди у стародавніх русичів закінчува-
лись великою спільною трапезою. Чи є залишки цього
звичаю в похоронному обряді?
— Після похорону на кладовищі родичі покійного
запрошують усіх людей на обід. Усі сідають за стіл і
найперше куштують древні обрядові страви — кашу
(коливо) або три ложки борщу. Потім їдять усе, співа-
ють поминальні пісні. Запрошують на обід усіх старих,
бідних, а хто не може прийти, тому приносять їжу до-
дому, щоб пом'янув померлого. Коли пообідають, їжу
залишають на столі для померлих.
— Збереглися давні, ще дохристиянські традиції. А
ще є в Гнідині цікавий обряд на наступний день. Це
теж жертвоприношення всім померлим. Що це за обряд?
— Наступного дня вранці несуть померлому сніда-
ти на кладовище. Дорогою частину продуктів роздають
дітям, старим людям. А тоді приходять на могилу, роз-
кладають там їжу, сідають і снідають, а що не з'їли,
лишають на могилі.
— Такий самий обряд справляють і в поминальні
дні, а тепер дайте відповіді на такі запитання:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики