В стародавніх слов'ян був Велес — бог худоби і по-
кровитель хлібороба, йому й завивали «бороду», щоб
мали де сховатися польові духи. Йому й клали жерт-
ву — хліб з водою. А пісні та інші магічні дії мали
вплинути на майбутній урожай.
З останніх колосків жита сплітали вінок — символ
сонця — й одягали його на голову найкращій жінці,
її називали княгинею. Вона несла вінок на голові до
села і вручала господареві. З цим вінком або з останнім
снопом пов'язували віру в неперервність життя природи.
Він мав магічну силу, його обожнювали, як сонце, і
співали про нього, як про живу істоту:
Котився снопочок по полю,
Просився в женчиків додому:
— Занесіте мене в стодолу,
Бо вже ж бо я в чистім полі набувся
А буйного вітроньку начувся,
А дрібного дощику намокся,
А ясного сонечка напікся.
Так співали, коли в'язали снопи. А як уже несли, то
співали веселих, у яких прославляли господаря, женчи-
ків, вінок.
Котився вінок з лану
До господаря в браму.
Господар молоденький,
Під ним кінь вороненький,
По подвір'ячку грає,
Женчиків виглядає.
Співали пісню «Ой куриться доріженька, куриться»,
а ще: *
Ой обжинки, господарю, обжинки,
Позабирали колосочки із нивки.
Ой весело, господарю, весело,
Що ми тобі віночка несемо.
— Уроки з народознавства
145
А ще буде, господарю, веселіш,
Коли буде цей віночок на голові,
Коли буде коровай на столі.
Заходили женці на подвір'я, їх урочисто зустрічали
господарі. Княгиня одягала на голову господареві зо-
лотий вінок, а він мав його викупити. Після того гос-
подарі частували й обдаровували женців. Всі співали,
раділи. І ми закінчимо урок піснею «Зеленеє жито, зе-
лене», яка стала символом гостинності нашого народу.
Домашнє завдання: записати від батьків,
старожилів зажнивні, жнивні, обжинкові пісні, описати
звичаї хлібної пори.
Л. В. ІВАННІКОВА.
СОНЦЕСЯЙНА
КАЛИТА
Сценарій українських вечорниць
Народознавство як навчальний предмет у загально-
освітніх школах розраховано, як правило, на учнів кла-
сів початкових, 5—8-х. Лише в небагатьох закладах
традиційну народну культуру українців вивчають у
старших класах. Для того, щоб ліквідувати прогалину
у знаннях старшокласників, ми здійснюємо ряд ефектив-
них заходів, що вимагають великої попередньої підготов-
ки,— збір матеріалів, розучування пісень, дійств, скла-
дання сценарію, проведення фольклорного свята.
Пропонуємо розробку фольклорного свята «Сонце-
сяйна Калита», яку можна творчо використати в нав-
чальних закладах різного типу. В основу розробки по-
кладено матеріал Вадима Мицика,
Місце проведення: світлиця, велика кімната.
^1 н т е р' є р сільської хати: у центрі — стіл, застеле-
ний вишитою скатертиною, на ньому хліб-сіль, на сті-
ні — портрети батьків у рушниках, справа — піч, кочер-
га і рогачі, поруч — мисник із посудом, ліворуч — ліжко
146
з вишитими подушками, біля столу лава, на долівці
домоткана доріжка.
Учасники: господиня (викладач української мо-
ви та літератури, народознавства), господар (викла-
дач), вартовий — пан Калитинський, пан Коцюбинсь-
кий (кожний, хто хоче кусати Калиту), дівчата, хлопці,
перехожий, писар із сажею.
X ід с в я т а
Вступне слово.
— Народні свята й обряди — система споконвічного
життя українців із художніми образами, ритуальними
піснями, добірним словом, музикою, танцями... В обря-
довості сконденсовано художній досвід народу, постійно
сущу творчу силу духу, світогляд, що становить його
національне обличчя, мистецьку самобутність.
Свята на пошану Сонця — найосновніші в традицій-
ній культурі. Невгасиме світило було в житті хлібороба
надзвичайно важливим життєдайним джерелом. Воно
сприяло врожаю «жита, пшениці і всякої пашниці», виз-
начало і пору року, і працю, і ритм буття.
З давніх-давен український народ складав прекрасні
світославні пісні на кожну пору сонячного сяяння: Ко-
ляди, Великодня, Купайла, Калити. Свята ці — не прос-
то вшанування, а опоетизоване втілення в духовну сут-
ність знань предків про світ та його явища. Започатко-
вано свята сонячного циклу ще в надрах трипільської
культури прадавніми хліборобами. У своєму довговіко-
вому побутуванні їм довелося багато пережити. Привне-
сена християнська ідеологія почала називати їх погансь-
кими. На народні свята були накладені церковні: Ко-
ляда стала Різдвом Христовим, Великдень — Паскою,
Купайло — Іваном Купалом, Калита — днем Андрія
Первозванного.
Після більшовицької революції 1917 року народні
свята й обряди в Україні зазнали гонінь, спрощувалися,
втрачали масовість, поетичну наснагу, забувалися пісні,
ритуали. І тому маємо відродити багатющу скарбницю
народу, щвб не втратити зв'язку поколінь, передати на-
щадкам ті духовні надбання, які дійшли до нас із сивоГ
давнини.
Калита втілює згасання сонячної сили й тепла в
кінці осені. За старим стилем це свято припадало на
10*
14Т
ЗО листопада. Зі зміною літочислення воно перейшло на
13 грудня.
— Ой Калита, Калита, із чого ж ти вилита?
— Ой я з жита сповита, ой я сонцем налита
Для красного цвіту по білому світу.
Саме в день Калити відбувалися великі вечорниці —
одне з найулюбленіших свят молоді. Дівчата брали з
собою роботу — пряли, дерли пір'я, вишивали. На ве-
чорницях завжди було весело — можна погомоніти, по-
чути новини, страшні та смішні бувальщини і казки,
поспівати, загадати загадки, а на Андрія ще й поворо-
жити.
Господиня походжає по хаті, поправляє скатер-
ку на столі, виглядає у вікно.
Чути пісню «Ой у лузі калина стояла», з якою дів-
чата заходять до світлиці, вітаються з господинею.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68