Гри-
горія (Хортиці). На цьому острові вони приносять свої
жертви, оскільки там є дерево неймовірних розмірів —
дуб-велетень. У жертву богам вони дають живих Пта-
хів, а також прикрашають дуб стрілами. На птахів ки-
дають жереб: чи вбивати їх, чи з'їсти, чи випустити».
Культ дерев і природи тісно пов'язаний з культом
предків, тому обряди Зеленої Неділі тісно пов'язані з
поминальним звичаєм, так званими Русаліями. Поша-
нування природи сприймалося як пошанування предків,
померлих. ЛюДи вірили, що померлі мають вплив на
природу і залежно від ставлення до них живих людей
сприяють добру або роблять шкоду. Тому одночасно з
пошануванням природи навесні відбувалися поминальні
обряди. Жінки писали писанки — символ відродження
життя і природи — і приносили на могили своїх родичів.
Про це свідчить і звичай, який зберігся на Вінниччині.
На Зелені Свята криницю обов'язково квітчали, в
хаті все озеленювали, вулицю чисто вимітали і тоді
йшли на кладовище поминати покійних.
Обов'язково в ці дні приносять жертви тим помер-
лим, які втопилися або наклали на себе руки і, за по-
вір'ями, стали русалками чи мавками. Давні ці віру-
вання, що на зеленому, або Русальному тижні душі
померлих приходять до своїх родичів, живучи серед лю-
дей. Вважали, що на Русалчин Великдень русалки і
мавки заселяють поля і ліси.
Що ви знаєте про русалок?
(Учитель вислуховує учнів, підсумовує їхні розпо-
віді).
Здавна вірили, що русалки дуже красиві, стрункі, з
русявим або зеленим волоссям, із синіми очима, люб-
лять танки, співи, музику. Місячної травневої ночі зби-
раються на березі річки або озера. А під час Русалчи-
ного тижня гойдаються на гілках дерев, вбираються у
вінки з маків, ховаються по житах, плещуть у долоні,
приспівують, танцюють. Зваблюють хлопців і дівчат і
залоскочують.
На народних легендах, повір'ях виплекані кращі
художні твори. Пригадаймо «Лісову пісню» Лесі Укра-
їнки, Скільки тут таємничої краси, світла, добра, народ-
ної мудрості! «На озері розкрились лілеї білі і зазоло-
тіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп'ян-
ки. З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої„
9* 13*
Пограймось, погуляймо
Та пісеньку заспіваймо:
Ух, ухі
Солом'яний дух, дух!
4 Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Місяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий;
Знайшла вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі.
Щоб нагулятись доволі.
Поки відьми ще літають,
Поки півні не співають,
Посвіти нам... Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить.
Ух, ух!
Солом'яний дух, дуяі
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Чому люди боялися русалок? Природно: живий бо-
їться мертвого. До того ж християнство нарекло язич-
мицькі божества нечистою силою. А, отже, ті, хто помер
132
!
виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними
чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки
і проводить долонею по очах: «Ох, як я довго спала!»
Це — лісова русалка.
Рисами звабниці наділена і водяна русалка, яка
«випливає і знадливо посміхається, радісно складаючи
долоні. На ній два вінки — один більший, зелений, дру-
гий — маленький, як коронка, перловий, з-під нього
спадає серпанок». У творі поетеси зустрінемо і польову
русалку. Ось такою бачить її Леся Українка: «Зелена
одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого во-
лосся, що вкриває всю її невеличку постать, на голові
синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві
квітки з куколю, ромену, берізки».
Образи русалок, дівчат-красунь, поганьблених і по-
кинутих, є і в поезії великого Тараса Шевченка. При-
гадаймо «Причинну». Ця балада відкриває перше ви-
дання «Кобзаря» 1840 року. Опівночі «щось біле блу-
кає, може, вийшла русалонька матері шукати, а може,
жде козаченька, щоб залоскотати». А ось і пісня ру-
салок:
без хреста або нехрещені діти, ставали русалками за
християнським світоглядом. І ховали їх за язичницьким
обрядом — не на громадському цвинтарі, а десь у лісі
чи в садку. Християнство роздвоїло не тільки світ жи-
вих, душу людини, а й світ померлих. І навіть поминали
їх окремо. Християн — після Великодня, а тих, нечис-
тих,— на Зелені Свята, за язичницьким звичаєм. Отже,
Зелені Свята, русалії — це давні поминальні обряди. І
до наших днів Русальний тиждень, Зелена Неділя за-
лишилися народними святами. Завершувався Русальний
тиждень проводами русалок. Що це за звичай?
Сільська молодь квітчала свої голови вінками з-
пахучих трав, яких русалки бояться,-- любистку, м'яти,
в руки брала листя любистку і йшла за село проводжа-
ти русалок до озера або річки. У лісі в цей час відбу-
валися гаївки.
У деяких місцевостях вбирали русалку — жіноче
опудало, водили навколо нього танки. Потім ділилися
на дві групи, одна захищала опудало, а інша — напа-
дала, щоб відібрати. Після цих забав ляльку виносили
за село, там її залишки розкидали по полю. Співали:
Ой проведу я русалочку до броду,
А сама я вернуся додому.
Ідіть, русалоньки, ідіте,
Та нашого житечка не ломіте,
Та наших дівочок не ловіте.
Бо наше житечко в колосочку,
А наші дівочки у віночку/
На Русалочному тижні дівчата грали й в інші ігри.
Одна з них — «Дробушка». Гра пов'язувалась із уявою
про русалок, які люблять крутитись і танцювати.
Двоє дівчат ставали навпроти, звивали руки і, звів-
ши докупи ноги, швидко крутилися, примовляючи:
Дріб, дріб, солі дріб,
На камені бочка,
Петрова дочка,
Не робітничка,
Вигнала бичка
За ворітечка,
% Пасись, пасись, бичку,
Поки сопряду мичку!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68