демократия как оружие политической и экономической победы
ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

пассионарно-этническое описание русских и др. важнейших народов мира
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Цей тягарець мав нагадувати їй про другого чоловіка, якого вона втратила за свої вісімнадцять років, а ще свідчити, що щілина — це не розкол у житті, не винятковість, а життєве правило. Дірка — це не пустота; пустота існує довкола неї.
Люди з млина, котрі так відчайдушно хотіли зробити для Брід щось добре, щось таке, що спонукало б її полюбити їх, оскільки вони її любили, зібрали гроші й покрили тіло чоловіка з Колок бронзою; далі вони послали петицію до уряду і їм дозволили встановити статую на площі в центрі містечка, як символ сили та витривалості; до того ж, через точний перпендикуляр, який творило зубчате колесо відносно горизонту, пам'ятник можна було так-сяк використовувати для вимірювання часу за сонцем.
Але годинник-пам'ятник почав символізувати не лише силу та витривалість, а найперше, добру удачу. Врешті-решт, саме щасливий випадок допоміг чоловіку з Колок виловити в річці мішечок із золотом на Трохимів День, а потім привів його до Брід у ту ж саму ніч, коли її покинув Янкель. Випадок спрямував йому в голову зубчатку, випадок залишив колесо там і він же спричинився до співпадіння Сафранової смерті та народження його третьої дитини. З віддалених штетлів приходили чоловіки та жінки й терли пам'ятнику ніс на щастя; робили це з таким завзяттям, що вже за місяць витерли метал аж до плоті — довелося покривати бронзою знову. До нього приносили дітей — завжди опівдні, коли тіні від пам'ятника не було жодної — це вберігало їх від блискавки, вроків та випадкових бандитських куль. Старі приходили до нього розповідати свої таємниці, сподіваючись, що він буде розчулений, пожаліє їх і дасть їм прожити ще по кілька років. Неодружені жінки цілували його в губи, прохаючи про своє майбутнє кохання; було так багато поцілунків, що губи пам'ятника скоро запалися і стали роздавати пусті поцілунки — їх також довелося вкривати бронзою вдруге. Приходило так багато прохачів, котрі цілували пам'ятник у різні частини його тіла для звершення своїх бажань, що статую змушені були наново вкривати бронзою щомісяця. Він став таким собі мінливим богом, котрого щоразу знищували й відновлювали його вірні, котрого знищувала й відновлювала їхня віра.
З кожним новим покриттям бронзою його розміри дещо змінювалися. З часом його руки, котрі спершу були опущені вздовж тіла, піднялися високо над головою. Біцепси, котрі спершу виглядали хворобливими і слабкими, поступово набрали ваги й сили. Його лице полірувало так багато рук стількох прохачів, а потім так багато рук так багато разів його відновлювало, що риси обличчя змінилися до невпізнанності й пам'ятник уже не нагадував того бога, кому молилися найперші вірні. З кожним новим ремонтом майстри надавали обличчю пам'ятника схожість із його сьогочасними нащадками — така собі зворотна спадковість. (Тобто коли мій дід думав, що подорослішав і став подібний на свого пра-пра-прадіда, то насправді пра-пра-прадід став подібним на нього. Останнє поновлення перетворило пам'ятник на подобу його самого.) Ті ж, хто молилися, все менше й менше вірили в бога, створюваного їхніми руками, а, натомість, більше й більше вірили в саму віру. Незаміжні жінки цілували випуклі губи Годинника, проте не були вірними своєму богові, а думали лише про поцілунок: цілували самі себе. А коли перед пам'ятником падали на коліна перед своїм одруженням чоловіки, то й ці вірили у сам жест стояння на колінах, але аж ніяк не в коліна бога і, тим більше, не у свої власні. Отож, мій молодий дідусь став на коліна — прекрасна ланка в досконало однаковому ланцюгу — це сталося майже через сто п'ятдесят років після того, як його пра-пра-прабабуся Брід побачила у своєму вікні освітленого блискавкою чоловіка з Колок. Лівою рукою він витягнув з кишеньки трусики-хустусики й витер піт із брів і з верхньої губи.
Пра-пра-прадіду, — зітхнув він, — не дай мені зненавидіти того, ким я стану.
Коли відчув, що може продовжувати, — цю церемонію, це пообіддя, подальше своє життя — то підвівся і його знову зустріли підбадьорливі вигуки чоловіків штетля.
Ура! Йде молодий!
Йодль-додль!
До синагоги швидше!
По вулицях вони несли його на плечах. З вікон звисали довгі стяги білих покривал, і вся бруківка також була білою — якби тільки хто знав — від муки. Попереду продовжували витинати скрипалі, того часу вони грали швидкі народні мелодії, котрі чоловіки в унісон їм підхоплювали:
Бідль бідль бідль бідль боп
бідль боп…
Через те, що мій дід та його наречена були Приземленими, церемонія в синагозі була вельми короткою. Читання семи благословень здійснив Рабин-Сама-Невинність, а мій дід у потрібний момент підняв вуаль з обличчя своєї нареченої — вона, до речі, встигла звабливо підморгнути молодому, поки Рабин відвернувся до ковчега — і розбив кришталевий, хоч насправді таки скляний, келих, кинувши його під ноги.

***
17 листопада 1997
Дорогий Джонатан,
Уф-ф! Я відчуваю, шо повинен тебе багато про шо сповістити. Багатообіцяючий початок, чи не так? Ну добре вже, я почну з менш жорсткої теми, тобто з мого письменництва. Я не можу зрозуміти, ти задоволений моєю останньою частиною чи ні? Не просікаю, до якої міри вона тебе розчулила. Я радий, шо тебе розвеселив вигаданий мною епізод про те, шо я силою наказав тобі випити каву, аж поки я не побачу своє обличчя на дні чашки, а ти сказав, шо чашка ж глиняна. Я взагалі вважаю себе дуже прикольним, хоча, наприклад, Ігорчик вважає, шо я жартую рідко. Звичайно ж, мої інші вигадки теж супер, правда? Питаю, бо ти у своєму листі про них зовсім не згадуєш. А, ну так, я звичайно, печу раків з приводу доданої мною частини, яка стосується твого нерозуміння істинного сенсу слова «стріляти». Я забрав її, так же, як і своє нахабство в інших частинах. Ну ти ж знаєш, навіть Альфу інколи важко жартувати. Я також намагався тебе менше непокоїти в різних описаних ситуаціях, як ти і радив. Але це було суперважко, бо ти дійсно неспокійний. Може, тобі треба якісь таблетки поприймати?
Тепер про твого листа. Мушу тобі сказати, шо спочатку він мене озадачив. Я не вкурив, хто там цей новий Сафран, хто пам'ятник, а хто жениться? Спочатку я подумав, шо це весілля Брід і того мужика з Колок, але потім я зрозумів, шо то не так, і не догнав, чого історія не продовжується? Напевно, ти втішився,
коли дізнався, шо я викинув частину твоєї історії в сміття. А від того все стає просто ясно. Я тішився, шо ти повернувся до історії Брід і хлопця з Колок, хоча й засмутився, шо він став таким, як став через пилку (до речі, я не впевнений, шо тоді були вже циркулярки, але в тебе є прекрасна причина виправдати своє незнання); ага, ше я радий, шо їм вдалося відшукати свою любов, хоча це ж не була справжня любов, хіба ні? З весілля Брід і того з Колок можна зробити серйозні висновки. Я ше не знаю, які точно, але це висновки про любов. До речі, наша ти назвав його «людиною з Колок» — і так ясно, шо він «людина», це все одно, шо ви кажете «країна Україна» — шо, і так неясно?
Якби ти дозволив дати мені тобі пораду, то будь ласка, дозволь Брід стати щасливою. Ну, будь ласка. Хіба ж це не важливо? Може, вона могла би ше пожити і якось зійтися з твоїм дідом Сафраном? А от ше краща ідея: давай Брід перетвориться в Августину. Ти розумієш, до чого я веду? Тобі треба буде серйозно змінити всю історію, й Августина стане набагато старшою, але хіба ж це не буде класний поворот?
Те, шо ти написав у листі про свою бабулю, змусило мене згадати, як ти розказував на сходах будинку Августини, як ти ховався у неї під спідницею і як тобі там було добре й спокійно. Скажу тобі, шо тоді на мене зійшла меланхолія, яка триває досі. Мене це навіть дуже занепокоїло — так ти цього домагаєшся? — як же тобі вдалося написати про те, як було твоїй бабці важко одній бути мамою без чоловіка. Хіба ж не здорово, шо твоєму дідові довелося стільки пережити, і все для того, шоби померти, коли він тільки-но приїхав до Америки. Може, це тому, шо після всіх бід, які треба було пережити, уже більше не було бід для переживання? Коли ти написав про ранню смерть свого діда, це допомогло мені зрозуміти депресію мого Дєда, який так тяжко пережив смерть моєї Бабки, — і це не тільки від того, шо вони обоє повмирали від раку. Я не знаю твоєї мами, але зате я знаю тебе і скажу тобі, шо твій дід тобою би дуже гордився. Я от, наприклад, дуже надіюся, шо мною буде гордитися моя мама.
А ше відносно того, чи треба інформувати твою бабку про нашу поїздку — звичайно треба, навіть якшо вона після цього почне плакати. Хоча, правда, дивитися, як твої дід чи бабка ридають — це вже якесь збочення. Я тобі розказував, шо бачив, як мій Дєд плаче, так я тобі скажу, шо я більше б не хотів цього бачити ніколи. Якшо для того, шоб він не плакав, треба робити якісь речі, то я навіть буду їх робити. Якшо ж навіть не треба дивитися, як він плаче, то я теж: не буду. Але ти від мене по цьому ділу, звичайно ж, відрізняєшся. Я вважаю, шо тобі треба побачити свою бабку плачучою, і якшо для цього треба шось зробити, то треба це зробити, а якшо для цього треба ше й на неї дивитися — тоді треба це бачити.
Твоя бабка якось повинна змиритися з тим, шо ти робив в Україні. Я впевнений, шо вона простить тебе, якшо ти їй розкажеш про все. Ну, а якшо ти нічого не розкажеш, то вона, звичайно, ніяк не зможе тебе вибачити. А ти ж саме цього бажаєш, хіба не? Ну, шоб вона тебе вибачила? Ти хіба не для цього все це робиш? Одна частина твого листа спровокувала в мене особливу меланхолію. Це та частина, в якій ти жалієшся, шо нікого не знаєш, і як це тебе вже дістало. Я дуже добре розумію, про шо ти. А ти пам'ятаєш той параграф, у якому я тобі писав, шо Дєд мій називав мене комбінацією Баті, Мами, Брежнєва й мене? Я згадав про це, коли прочитав, шо ти написав. (У нашому письмі ми повинні про все нагадувати одне одному. Ми ж пишемо одну історію, правда?) А зараз я тебе мушу про дещо повідомити. Я про це ще не повідомляв нікого в світі, так шо і ти дай мені обіцянку берегти цей секрет. Я ше не трахався ні з одною дівчиною. Знаю-знаю, ти не повіриш, але всі мої історії, шо я тобі розказував про те, шо в мене є дівчатка, які кличуть мене Ніч-без-сну, Манюня і Грошзнак — все брехня, хоча не така вже й брехня.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57
принципы для улучшения брака
загрузка...

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики