демократия как оружие политической и экономической победы
ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

пассионарно-этническое описание русских и др. важнейших народов мира
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Плюй, і тоді ми уб'ємо тебе». — «І тоді?» — запитав Дєд. «І тоді він плюнув». Герой відійшов від нас на кілька метрів, він наколупав болота і склав його до целофанового пакета «Зіплок». Пізніше він зізнався мені, шо це для його бабки, якшо він їй колись зізнається, шо їздив у нашу подорож. «Ну, а ти? — спитав Дєд, — де була тоді ти?» — «І я була там». — «Де? Як тобі вдалося втекти?» — «Я сказала вам, що моя сестра була ще жива. Вони вистрелили їй у живіт і кинули он там. Вона почала повзти звідти. Вона не могла йти, але спиралася на руки. За нею тягнувся закривавлений слід, і вона боялася, що вони її за ним знайдуть». «Вони потім убили її?» — питав Дєд. «Ні, вони тільки стояли й сміялися, коли вона повзла. Я точно пам'ятаю, як вони сміялися. Отак, — і вона розсміялася у темряву, — ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА. А всі гої дивилися на неї з вікон, а вона їх кожного просила: Поможіть мені, поможіть, я вмираю». — «І помогли?» — питав Дєд. «Ні, вони всі відверталися й відступали від вікон. Але я не можу їх звинувачувати». — «Чому?» — запитав я. «А тому шо, — відповів Дєд, — якби вони помогли, то розстріляли би і їх, і їхні родини». — «Я би все одно засуджував їх», — сказав я. «А ти би могла їх вибачити?» — спитав Дєд Августину. Тоді вона закрила очі, давши зрозуміти, шо ні, простити їх вона не може. «На її місці я би теж бажав, шоб мені прийшли на допомогу», — сказав я. «Ага, — сказав Дєд, — але сам би ти ніколи не поміг, якби за це вони убили б тебе й твою сім'ю». (Я думав про це багато разів, а потім і я зрозумів, шо він був правий. Досить подумати тільки про Ігорчика -і я би теж відвернувся і відійшов від вікна.) Бачити ставало все важче, оскільки настала глибока ніч, а довкола не було жодного штучного освітлення; ми вже точно не мали змоги бачити один одного, а тільки чули голоси. «А ти би їм простив?» — обернувся я до Дєда. «Так, — сказав він, — я би попробував». — «Ви так кажете, тому що не можете уявити, як це все було», — сказала Августина. «Я можу». — «Ні, — сказала вона знову, — такі речі неможливо уявити, їх або бачиш, або ні. Після таких речей уявляти вже нічого не можна».
«Вже так темно», — сказав я, розуміючи, шо це звучить по-дурному. Але інколи ліпше сказати шось дурне, ніж мовчати взагалі. «Так», — сказала Августина. «Стемніло», — сказав я герою, який повернувся з мішками болота. «Так, сказав він, — тут надто темно. Я не звик знаходитися так далеко від штучного світла». — «Це правда», — сказав я. «Так шо з нею сталося? — наполягав Дєд, — їй вдалося втекти, так?» «Так». — «Хтось же її врятував?» — «Ні. Вона стукала до сотні дверей, але жодні з них не відчинилися для неї. Вона заповзла аж до лісу і там знепритомніла від втрати крові. Вона прокинулася вночі. А кров до того часу висохла. І хоча І) неї було відчуття, що вона вже мертва, мертвою була тільки дитина. Дитя прийняло на себе кулю і врятувало свою матір. Чудо». Все сталося надто швидко, так шо я тепер нічого не встигав зрозуміти. Ну, я би хотів розуміти кожне слово з цієї історії, але у ній для розуміння кожного слова треба було мінімум рік. «Вона могла просуватися дуже повільно. Отак вона й вернулася у Трохимбрід, йдучи слідом власної крові». — «Так нашо ж вона поверталася?» — «Тому що була молода і ще дурна». (Ми теж тому повернулися, так, Джонатан?) «Вона боялася, шо її уб'ють?» — «Ні, цього вона якраз зовсім не боялася». — «І шо сталолся потім?» — «Було дуже темно, всі сусіди вже спали. Німці пішли вже в Колки, а тому їх було нічого боятися. Хоча вона б не боялася їх, навіть якщо б вони й зосталися. Тоді вона обійшла всі єврейські хати й тихо все позбирала: книжки, одяг — все». — «Нашо?» — «Щоби цього всього не могли забрати». — «Нацисти?» — «Та ні, — сказала вона, — сусіди». — «Та ну», — — сказав Дєд. «Так», — сказала Августина. «Ні». — «Так». -«Ні». — «Далі вона пішла до тіл, які лежали в ямі біля синагоги, познімала з них золоті коронки, пообрізала волосся, найкоротше, як тільки могла, і навіть свою матір обстригла, і навіть свого чоловіка, і навіть себе». — «Як? Нашо це?» — «А далі?» — «Потім вона сховала всі ці речі в лісі, щоби могти їх потім знайти, коли повернеться, і пішла собі». — «Куди?» — «Куди вдасться». — «Куди?» — «У Росію, в інші місця». — «А далі?» — «А далі вона повернулася». — «Навіщо?» — «Щоби зібрати речі, які вона заховала, і побачити, що ще залишилося. Всі, хто повернувся, сподівалися, що вони побачать свої домівки, і друзів, і навіть родичів, яких бачили вже забитими. Бо говорили, що коли буде кінець світу — прийде Месія». — «Але ж це не був кінець світу», — сказав Дєд. «Був. Але Месія просто не прийшов». — «Шо ж він не прийшов?» — «Так ми отримали урок, який можемо отримати зі всього, що стається — Бога не існує. Згадайте всі Його приховані подоби, і ви в цьому пересвідчитеся». — «А шо як то було випробування твоєї віри?» — запитав я. «Я не можу вірити в Бога, який так випробовує віру». — «А якшо це було не в його владі?» — «Я не можу вірити в Бога, який не спинив того, що тоді відбувалося». — «А якшо все це зробила людина, а не Бог?» — «У людину я не вірю також».
«Так шо ж вона побачила, коли вернулася вдруге?» — спитав Дєд. «Оце, — сказала Авгус-тина й показала рукою в темряву, — нічого. Тут усе точнісінько так само, як і тоді, коли вона повернулася. Вони забрали все, що залишили німці й розійшлися по інших штетлях». — «І коли вона побачила все це, то пішла геть?» — спитав я. «Ні, вона зосталася. Вона відшукала найближчу до Трохимброда вцілілу хатину — після війни вони були пусті — і пообіцяла собі, що житиме там, аж доки не помре. Знайшла всі речі, які заховала, і перенесла все те в хатину. То була її кара». — «За шо?» — «За те, що вона вижила».
Перед від'їздом Августина відвела нас до стели пам'яті Трохимброду. Це була кам'яна брила, розміром з героя, поставлена посередині поля, наскільки посередині — не можна було побачити, бо була глупа ніч. На стелі російською, українською, на івриті, польською, на ідиші, англійською і німецькою мовами було зроблено такий напис:

ЦЕЙ МОНУМЕНТ ЗВЕДЕНО ДЛЯ УВІКО-ВІЧНЕННЯ ПАМ'ЯТІ 1204 МЕШКАНЦІВ ТРОХИМБРОДУ, КОТРІ ЗАГИНУЛИ ВІД РУК НІМЕЦЬКИХ ФАШИСТІВ 18 БЕРЕЗНЯ 1942 РОКУ

Зведено 18 березня 1992 року Іцак Шамір, прем'єр-міністр держави Ізраїль
Ми з героєм ше довго стояли перед цією стелою, навіть коли Августина з Дєдом давно пішли й розчинилися в темряві. Він не розмовляв. У такій ситуації ніхто б не розмовляв. Я глянув на нього, коли він почав переписувати інформацію з монумента до себе в щоденник, але я впевнений, шо і він глянув на мене, поки я вивчав стелу. Він усівся на траві, і я також сів біля нього. Так ми декілька хвилин посиділи, а потім разом лягли на спини, і трава стала нам за ліжко. Оскільки було дуже темно, ми могли бачити багато зірок. Здавалося, шо ми під здоровенною парасолею чи під спідницею. (Це не те шо я для тебе це написав, Джонатан, мені тоді саме так і здавалося.) Довгий час ми говорили про різні речі, але якшо чесно, я не слухав його, а він не слухав мене, а ше я не чув себе, і він себе теж не чув. Ми лежали на траві під небом, і це було все, чим ми займалися.
Нарешті вернулися Дєд і Августина.
Назад ми приїхали на 50 відсотків швидше, ніж витратили часу на приїзд до Трохимброда. Я точно не знаю, чого так вийшло, хоча й маю деякі припущення. Коли ми вернулися, Августина нас у дім вже не запросила. «Вже пізно», — сказала вона. «Ти, певно, змучилася», — сказав Дєд. Тоді вона трохи усміхнулася: «Та я тепер і сплю не дуже багато». — «Так запитайте її про Августину», — попросив герой. «А от Августина, ця жінка з фотографії, ви знаєте шось про неї? Може, знаєте, як її можна знайти?» — «Ні», — сказала вона й поки говорила, то дивилася тільки на мене. «Я знала, що його дід утік, бо бачила його пізніше за рік чи за два». Вона дала мені час перекласти. «Він повернувся у Трохимбрід, щоби подивитися, чи не прийшов Месія. Ми пообідали у мене. Я приготувала йому щось із того дріб'язку, який у мене був, а ще він помився. Ми завжди намагалися бути чистими. Я бачила, що він багато натерпівся, але ми знали, що питати одне в одного нічого не можна». — «Тоді запитайте її, про що вони взагалі говорили?» — «Він хоче знати, про шо ви тоді говорили». «Та ніби й ні про що. Про якісь дрібниці. Ну, пам'ятаю, говорили про Шекспіра, про п'єсу, яку обоє читали. У них удома була бібліотека на ідиші, ви це знаєте, от він і дав мені колись почитати одну з книжок. Ага, мені здається, що вона є в мене дотепер. Я би могла її знайти і віддати вам». — «І шо ви робили потім?» — спитав я. «Ми посварилися через Офелію. Дуже посварилися. Він довів мене до плачу, а я його. А про щось інше ми не говорили. Дуже боялися». — «Він тоді вже зустрів був мою бабусю?» — «Він уже тоді зустрів свою другу дружину?» — «Не знаю. Він жодного разу про неї не згадував, я думаю, що згадав би, якби вже зустрів. Так що, напевне ні. Тоді були не найкращі часи для розмов. Кожен завжди боявся сказати щось не те, а тому всі взяли собі за правило не говорити взагалі». — «Запитайте її, як довго він пробув у Трохимброді». — «Він хоче знати, як довго його дід пробув у Трохимброді». «Тільки півдня: пообідав, помився й посварився зі мною, — сказала вона, — і я думаю, що він думав пробути ще менше. Йому тільки треба було подивитися, чи не прийшов Месія». — «Як він виглядав?» — «Він хоче знати, як виглядав його дід» Вона усміхнулася й засунула руки до кишень свого халата: «Його дід мав грубо витесане обличчя й жорстке темне волосся. Скажи йому це». -«Дід твій мав грубе обличчя й темне волосся». — «Він не був високим. Десь так твого зросту. Скажи йому». — «Він не був високий, десь такий, як ти». — «Багато що в ньому змінилося. Раніше я знала його хлопцем, а тут за два роки він перетворився у старого чоловіка». Я переклав це герою і запитав: «А він подібний на свого діда?» — «Взагалі — так. Але Сафран підчас війни дуже змінився. Я би не бажала йому змінитися так, як його дід». — «Вона каже, шо колись він виглядав, як ти, а потім змінився. Вона бажає тобі ніколи так не мінятися». — «Запитайте її, чи багато ще тут людей, які вижили».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57
принципы для улучшения брака
загрузка...

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики