демократия как оружие политической и экономической победы
ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

пассионарно-этническое описание русских и др. важнейших народов мира
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Це буде відбиток мого кєда. І він буде на твоїй сраці. Ти усвідомлюєш цю річ?»
Коли ми приїхали до Львова, була тільки одинадцята година, але ми зразу подалися на залізничний вокзал, як наказував нам Батя. Вокзал було дуже тяжко знайти, і ми ставали багато разів втраченими людьми. Це доводило Дєда до сказу, він усе повторював «Я ненавиджу Львів!» Так ми блукали хвилин із десять. Львів — це велике і вражаюче місто, але воно не таке, як Одеса.
Одеса дуже красива, там є багато відомих пляжів, де дівчата лежать на спинах і репрезентують свої суперові цицьки. А Львів нагадує американський Нью-Йорк. Мені здається навіть, шо Нью-Йорк, фактично, будували на зразок Львова. Тут високі будівлі (деякі навіть мають по шість поверхів), широкі вулиці (де є місце для трьох автомобілів вряд) і всі люди з мо-білками. У Львові є багато статуй і багато місць, де вони колись стояли. Я ше не бачив міста, в якому було би стільки бетону. Та тут всюди бетон, я вам скажу, шо навіть міське сіре небо подібне на бетон. Це шось таке, про шо ми з героєм будемо багато говорити потім, коли в нас буде бракувати слів. Він мене спитає: «Ти пам'ятаєш щось конструктивне про Львів?». І я скажу: «Я — так, там багато конструкцій». І тоді він теж скаже: «1 я пам'ятаю». Львів узагалі в українській історії місто дуже важливе. Запитаєте чому? Та я не знаю чому, але я впевнений, шо мій друган Гриня це точно знає.
Але збоку вокзалу Львів не дуже вставляє. Саме тут я протинявся більше чотирьох годин, підстерігаючи нашого героя. Але оскільки його потяг ше й спізнювався, то мені прийшлося прочекати його п'ять годин. Мені було дуже нудно блукати вокзалом навіть без плеєра, але попускало від усвідомлення, шо я не в машині разом з Дєдом, який помалу сходив з розуму, і Семмі Дейвісом Молодшим-Молодшим, який уже давно здурів. Вокзал був не звичайним, а оздобленим блакитними і жовтими клаптями паперу, які звисали зі стелі, їх помістили тут, шоб відзначити першу річницю нашої Конституції. Мене вони пишатися цим не змушували, але мені здавалося, шо вони повинні сподобатися герою, коли він висадиться зі свого празького поїзда. Так він відразу відчує дух нашої країни. Можливо, він подумає, шо клапті паперу тут для нього, бо я ж знаю, шо блакитний і жовтий — це кольори євреїв.
Коли його поїзд прийшов, мої ноги від довгого стояння набрякли і я йшов, як по битому склу. Я би десь тут і присів, але підлога вокзалу була такою брудною, а я надягнув свої непере-вершені блакитні джинси, оскільки хотів справити на героя незабутнє враження. Я знав, у якому вагоні приїде герой, бо мене про це поінформував Батя, тому я намагався добігти до нього, коли поїзд зупинився. Це було важко, бо ж мої ноги рухалися, як по битому склу. Наперед себе я ніс спеціальний знак з іменем, постійно відчуваючи дрижаки в ногах, я також заглядав ув очі кожному зустрічному.
Коли ми таки зустрілися, я був приголомшений його зовнішністю. «І це американець?!» — подумав я. А потім зразу ше подумав: «Оце-от єврей?!» Він був на диво маленьким. Він носив окуляри, а своє ріденьке волосся не розчісував на проділ, а так і носив, як шапку.
(От кого на місці Баті я би називав ШАПКА.) Він абсолютно не нагадував тих американців, яких я бачив у журналах. У них було жовте волосся й купа м'язів. Так само він не був схожим на євреїв з історичних книг, де вони взага-лі були безволосими і красувалися своїми лисинами. На ньому не було ні джинсів, ні уніформи. Правду сказати, він узагалі не тягнув на шось особливе. Я був фрустрований по-максимуму.
Напевно, він помітив знак в моїх руках, тому шо схопив мене за плече і спитав: «Алекс?» І я сказав так. «Ви ж будете моїм перекладачем, правильно?» Тут я попросив його трохи стриматися, бо я нічого не міг второпати. Правду кажучи, я майже наклав у штани, але зі всіх сил намагався бути спокійним. Урок перший: «Добрий день. Як ваші справи?» «Що, перепрошую?» Урок два: «Хіба ж сьогодні не прекрасна погода?» «Ви мій перекладач? — сказав він, роблячи додаткові жести, — правда?» «Так, — відповів я, випроставши руку йому назустріч, — мене звати Олександр Перцов і я ваш скромний перекладач». «Це просто клас, що я на вас наткнувся», — сказав він. «Ш-шо?» — перепитав я. «Я скачав, — повторив герой, — що радий з вами зіткнутися». «Ага, — розсміявся я, — а от я би вас нікуди натикати не хотів. Звиняйте, за мою англійську, я в ній не такий вже супер-пупер». «Джонатан Сафран Фоер», — відповів герой І простягнув мені свою руку. «Ш-шо?» «Мене звуть Джонатан Сафран Фоер». «Шафран-Бойлер?» «Сафран Фоер». «Ага, а я навпаки — Алекс», — сказав я. «Я знаю», — нагадав він. «Вас хтось ударив?» — запитав герой, вказуючи на моє праве око. «Мій батько був таким добрим і вдарив мене», — відповів я, взявши його валізи й рушивши до нашої машини.
«Залізнична мандрівка вам сподобалася?» — запитав я його. «О, Боже, — вигукнув він, — двадцять шість годин, затрахала незносно!» Ця дівчина — Незносна — напевне все зробила су-пер, подумав я про себе. Потім я спитав: «Ви хоч би трохи перекимарили?» «Що?» «Ну, кимарнули ви?» «Не розумію». «Упокоїлися?» «Як?» «Ви упокоїлися в поїзді?» «Та ні, — сказав він, — нічого я не упокоювався». «Ш-шо?» «Я… не… у… по… ко… ю… вав… ся». «А, прикордонники?» «Вони нас не затримали, — відповів він, я багато чув про них, обіцяли, що вони ну, знаєте, зададуть нам жару. Але вони тільки зайшли, звірили паспорти й більше нас не чіпали взагалі». «Ш-шо?» «Мені казали, що будуть проблеми, але жодних проблем не було». «А, так ви про них чули?!» «Ну, так. Мені казали, що вони добрячі скурві сраки». Добрячі скурві сраки. Я закарбую це у своєму мозку.
Правду сказати, мені було аж якось не по собі, шо у героя не сталося жодних пригод чи ока-зій з прикордонниками. У них була брутальна звичка забирати в людей з потягів різні речі без дозволу. Коли мій Батя одного разу поїхав до Праги у відрядження від «Доріг предків» і коли він заснув, то прикордонники витягли з його валізи багато класних речей, шо викликає законне обурення, бо у мого Баті класних речей не так вже й багато. (Це так нетипово думати, шо хтось колись образив Батю. Я звик думати,
то ролі в світі не міняються.) Я також чув різні Історії про вояжерів, які змушені були поділишся з прикордонниками частиною валюти, шоб ті повернули їхні документи. Американцям від всього того могло бути або краще, або гірше. Ліпше, якшо прикордонник любив Америку й хотів справити на американця враження доблесного сторожа кордону. Цей прикордонник думав, шо колись-то зустріне цього американця вже в Америці, і шо американець візьме його з собою на гру «Чикаго Булз», і купить йому блакитні джинси і білий хліб, і тонкий туалетний папір. Цей прикордонник мріє говорити англійською без акценту і в один день одружитися з дівчиною з великими м'якими цицьками. І цей прикордонник зізнається вам, що йому не подобається місце, де він живе.
Другий вид сторожів — це ті, які теж люблять Америку, але ненавидять американців, зате, шо нони американці. Такі найгірші за все. Такий прикордонник знає, шо він ніколи не потрапить до Америки й більше ніколи не побачить американця. І він буде красти в американця й залякувати його, шоб продемонструвати, шо він може це зробити. Річ у тім, шо це єдиний випадок у його житті показати, шо Україна вища за Америку, а він сам — вищий за американця. Про це мені розказав Батя, і я впевнений, шо він теж впевнений, шо так справедливо.
Коли ми дісталися до машини, Дєд терпляче очікував нас там, як йому наказував Батя. Він був дуже терплячий і мило похрапував. Він похрапував з такою гучністю, шо я і герой могли чути його, хоча вікна в машині були зачинені. Здавалося, шо машина працює. «Це наш шофер, — сказав я, — це шофер-експерт». На фізіономії героя я став спостерігати чудернацьки здивовану усмішку, її я бачив уже вдруге. Це тривало хвилин з чотири. «З ним усе в порядку?» — запитав герой. «Ш-шо? — перепитав я. — Я вас не зрозумів. Говоріть, будь ласка, повільніше». Здається, герой подумав, шо я некомпетентний в мовних питаннях. «3… на… шим… во… ді… єм… все… в… по… ряд… ку?» «Ну, мови нема! — відповідав я. — Я вам скажу, шо я його дуже навіть добре знаю. Це мій Дєд». У цей момент про себе нагадав Семмі Дейвіс Молодший-Молодший, бо він вистрибнув із заднього сидіння на вікно й загавкав зі всієї дурі.
«О, Господи Ісусе!» — блискавично відреагував герой і відскочив від машини. «Не лякайтеся, — заспокоїв я героя, коли сучка притиснулася мордою до скла. — Це всього лише сучка-поводир нашого шофера». Далі я показав на її сорочину, але вона була настільки витерта, шо видно було тільки «ОФІЦІЙНА ПСИНА». «Вона скажена, — сказав я, — але дуже грайлива».
«Дєд, — сказав я, простягаючи руку, шоб його розбудити, — Дєд, він уже тут». Дєд покрутив головою. «Він так завжди упокоюється», — сказав я герою в надії, шо він буде менше нервувати. «Може, це і на руку», — сказав герой. «Ш-шо?» — перепитав я. «Я сказав, може, це і на руку». «А шо значить на руку?» «Ну, що це нам допоможе. А шо ж ми робитимемо з цією собакою?» З того часу я часто користуюся цією американською ідіомою. У тусовочних нічних клубах (нічниках) я кажу дівчатам: «Мені це на руку, коли я розглядаю твої безподобні цицьки». І тоді я усвідомлюю, шо вона вкурила, шо я супер-класний чоловік. Потім ми переходимо до плотських утіх і наші коліна переплітаються.
Мені таки вдалося вивести Дєда із його спокою. Хочете знати як? Я заткнув йому ніс пальцями так, шоб він не міг дихати. Він ше не розумів, де перебуває. «Анна?» — спитав Дєд. Це було ім'я моєї бабки, яка вмерла два роки тому. «Нє, Дєда, — відказав я, — це я, Саша». Він був дуже знічении, я втямив це по тому, як він відвернувся. «Я привщ Шафран-Бойлера», — відрапортував я. «Ага, але я Джо-на-тан», — підказав герой, спостерігаючи, як Семмі Дейвіс Молодший-Молодший лиже вікна. «Я привів його. Потяг уже прийшов». «А-а», — відповів Дєд, і я зрозумів шо він усе ше уві сні. «Нам треба їхати прямісінько до Луцька», — нагадав я, як і наказував Батя. «Що?» — перепитав герой. «Я пояснив йому, шо ми зараз їдемо прямо до Луцька».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57
принципы для улучшения брака
загрузка...

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики