демократия как оружие политической и экономической победы
ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

пассионарно-этническое описание русских и др. важнейших народов мира
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


Вони лежали поруч у тиші, кожне думаючи про своє і намагаючись зазирнути в думки одне одного.
А чому ти спитала?
Не знаю, — відказала вона.
Добре, але що ми про це можемо знати?
Не так вже й багато, — відповіла вона, знову кладучи голову йому на груди.
Вони обмінювалися записочками, неначе діти. Мій дід витинав свої цидулки з газет і вкидав до її баулів, бо знав, що лиш вона тільки й зважиться сягнути туди рукою. Зустрічай мене під дерев'яним мостом, і я покажу тобі такі речі, яких ти ніколи-ніколи не бачила. «З» було взяте від армії, котра покінчить із життям його матері: НІМЕЦЬКІ ЗАГОНИ З'ЯВИЛИСЯ ПОБЛИЗУ РАДЯНСЬКОГО КОРДОНУ; «рі» він виокремив зі складу їх бойових кораблів: ФЛОТ НАЦИСТСЬКИХ ЛІНКОРІ В РОЗБИВАЄ ФРАНЦУЗІВ; «м» зі слова «мене» — з назви півострова, на котрий вони давно поклали око: НІМЦІ БЛОКУЮТЬ КРИМ; «під» сигналізувало, що вже надто пізно і надто невтішно: АМЕРИКАНСЬКА ПІДТРИМКА СЯГНУЛА БЕРЕГІВ БРИТАНІЇ; «ер» з «дерев'яного» мосту віддав найбільший пес з-поміж всіх псів: ГІТЛЕР ОГОЛОШУЄ ПАКТ ПРО НЕНАПАД НЕДІЙСНИМ… і так далі, і так далі — кожна літера була колажем кохання, якому не судилося відбутися, і війни, яка незабаром таки мала трапитися.
Дівчина— циганка карбувала любовні листи на деревах, сповнюючи ліс записками для нього. Не залишай мене, - промовляла вона з кори дерева, у затінку якого вони колись обоє поснули. Поважай мене, — карбувала вона на стовбурі скам'янілого дуба. Так вона складала новий список заповідей, заповідей, котрі б належали їм обом, котрі б керували життям людей, котрі живуть разом, а не нарізно. Люби мене усім серцем своїм, понад усіх коханок своїх. Не поминай ім'я моє намарно. Не убий мене. Шануй мене і да святиться ім'я моє.
Я б хотів за десять років бути там, де будеш ти, — писав він їй, наклеюючи тонкі літери газетних заголовків на шматок жовтого паперу, — чи подобається тобі така ідея?
Це прекрасна ідея, — знаходив він відповідь на дереві, на самому краю лісу, — але чому це лише ідея?
А тому, — газетна фарба перебивалася йому на пальці, і він читав про себе на собі ж, — тому що десять років — це надто довгий шмат часу.
Нам потрібно тікати, — писало натомість довкола дупла клена, — ми мусимо жити поза межами всього, окрім нас двох.
Що цілком можливо, — комбінував він із уривків новин, які кричали про неминучу війну, — це добра ідея у будь-якому випадку.
Мій дід відвів Дівчину-циганку до Сонячного Годинника й розповів їй про трагедію життя його пра-пра-прабабусі, а ще пообіцяв попрохати в неї допомоги, коли нарешті вирішить засісти за писання історії Трохимброду. Він також оповів їй про падіння Трохимового воза і про близнючок В., котрі першими побачили цікаву круговерть речей, що поволі підіймалася на поверхню ріки: он крутяться у вирі змії білих стрічок, подерта вельветова рукавичка з розпростертими пальцями, пусті котушки з-під ниток, делікатне пенсне, ягоди малини та аґрусу, шматочки лайна, нижня білизна, бульбашки з пробитого балона, кровоточать червоні букви на монаршій резолюції: «Волею, даною мені…» А вона чесно розповідала йому про жорстокість свого батька, показувала йому синці, котрі годі було сховати під одежею. Він пояснював своє призначення, своє покликання, свою приналежність до Вибраного Народу. Вона розказувала йому про той випадок, коли її дядько зґвалтував її, і про те, що от уже кілька років вона може мати дітей. А він розповідав їй, як мастурбував, ухопившись за свою мертву руку, переконуючи себе, що кохається з кимсь іншим. Вона сказала йому, що давно покінчила б із життям, якби вирішила так вчинити. А він розповів їй свою найчорнішу таємницю: що, на відміну від інших хлопчаків, він ніколи не переставав любити свою матір, його любов до неї з роками не маліла, і, будь ласка, не смійся наді мною і не думай про мене погано, але я б віддав усе на світі за один мамин поцілунок. Тоді Дівчина-циган-ка плакала, а мій дід питав її, що сталося, а вона не відповідала я ревную тебе до твоєї мами, я би хотіла, щоби ти мене отак кохав, ні, вона мовчала, а потім сміялася, мовляв, ото ж я дурненька — плачу. А потім вона сказала йому, що хотіла б, аби на скрижалях була записана ще одна заповідь: Не змінись.
Попри всі свої любовні зв'язки, попри всіх тих жінок, котрі роздягалися перед ним, лише глянувши на його мертву руку, у нього не було інших друзів, окрім неї, і він не міг уявити собі більшої самотності, ніж існування без неї. Вона була єдиною жінкою, яка могла б сказати, що знає його, за якою він справді сумував, коли її не було поруч, за якою він горював навіть тоді, коли вона ще була поруч. І вона була єдиною, яка хотіла його не лише через його руку.
Я не кохаю тебе, — сказав він їй одного вечора, коли вони обоє лежали голими в густій траві.
Вона поцілувала його і сказала у відповідь: Я це знаю. І я певна, що й ти знаєш, що я не кохаю тебе.
Та звісно, — відказав він, хоча подібні слова видалися йому доволі дивними — і не тому, що вона його не кохала, а що зважилася сказати про це вголос. Упродовж семи років, поки він займався коханням, він чув багато слів: вони злітали з вуст удів і дітей, повій, друзів сім'ї, мандрівників та зрадливих жінок. Жінки казали йому своє кохаю, коли він ще навіть не розтуляв рота. Чим більше ти любиш когось, — дійшов він до висновку, — тим, насправді, важче йому про це сказати. Його дивувало, що незнайомці на вулиці не спиняють одне одного вітальним «я тебе люблю!»
Мої батьки вже ладнаються до весілля, — сказав він одного разу.
Чийого? Твого?
Маю одружитися з дівчиною на ім'я Зося. Вона з нашої громади. Мені ж уже сімнадцять.
А ти її кохаєш? — запитала вона, не дивлячись на нього.
Йому довелося розбити все своє життя на друзки, прискіпливо оглянути кожен шматочок з усіх боків, як те роблять годинникарі, і скласти ту конструкцію заново.
Я її майже не знаю. Він уникав дивитися їй у вічі, бо, як і в Пінчера П., котрий жив на вулиці й був утіленням благодійності, роздаючи свої останні гроші злидарям, його очі зрадили б усе на світі.
І ти не збираєшся перешкоджати їхнім планам? — поцікавилася вона, малюючи по землі кола своїм пальчиком кольору карамелі.
У мене немає вибору, — відповів він.
Ну звісно.
На нього вона не дивилася.
У тебе почнеться таке щасливе життя, — сказала вона, — ти завжди будеш щасливим. Навіщо ти це робиш?
Бо ж тобі так пощастило. Та ти лише за крок до справжнього і нескінченного щастя.
Зупинись, — попросив він, — ти судиш несправедливо.
Я б хотіла зустрітися з нею. Ні, цього не буде.
Буде. Як її звати? Зося? Я б дуже хотіла зустрітися із Зосею і сказати їй, яке щастя на неї чекає. Яка ж вдатлива дівчинка. Вона ж, напевне, дуже красива. Я не знаю.
Але ж ти її бачив, хіба ні? Так.
Тоді ти можеш сказати, чи вона красива. Вона красива?
Можна так сказати. Красивіша за мене? Припини.
Я мушу прийти на весілля й побачити все сама. Ну, не на шлюб, звичайно. Як може якась дівчина-циганка зайти до синагоги? Ні, я прийду на забаву. Ти ж збираєшся мене запросити, правда?
Ти ж знаєш, що це неможливо, — сказав він, одвертаючись.
Так, я знаю, що це неможливо, — сказала вона, відчуваючи, що зайшла задалеко, що була надто жорстокою. Це неможливо.
Я вже сказала тобі: я це знаю. Але ти мусиш мені вірити. Віритиму.
Вони кохалися востаннє, ще не знаючи, що в наступні сім місяців між ними не буде промовлено жодного слова. Він багато разів бачитиме її, а вона його — їх притягуватимуть ті самі місця, вони прогулюватимуться тими ж стежками, спатимуть у затінку тих самих дерев — але вони вже ніколи не запримітять присутності одне одного. Вони б так обоє хотіли повернутися на сім років назад у день їхньої першої зустрічі, у той театр — і прожити той час знову, але цього разу вже не бачити одне одного, не розмовляти, не йти з вистави, і щоб вона не вела його за мертву руку вздовж забрьоханих болотом алей, біля яток кондитерів, через старе кладовище, до лінії поділу між людським та єврейським і ще далі й далі у чорноту невідомого. Всі сім місяців вони ігнорували присутність одне одного на базарі, похмуро розминалися біля Сонячного Годинника, біля фонтану з розпростертою русалкою; вони були певні, що зможуть отак не помічати одне одного всюди й завжди, стануть незнайомцями, але зрозуміли, що помилялися, коли одного вечора, повертаючись із роботи, він побачив, як вона виходить з його будинку.
Що ти тут робиш? — вихопилося в нього, хоч він більше боявся, що вона розповіла про їхні зносини — його батькові, який тепер його неодмінно битиме, чи мамі, котра тепер буде геть засмучена, — ніж його цікавило, чому вона дійсно сюди прийшла.
Ти розкладаєш свої книжки відповідно до кольору їхніх палітурок, — сказала вона, — яка дурість.
Він пригадав, що мама зараз у Луцьку, як те траплялося кожного вівторка, а тато, як виявилося, мився під літнім душем за хатою. Сафран зайшов до себе в кімнату, щоби пересвідчитися, чи все там на своїх місцях. Щоденник, як і раніше, лежав під матрацом. Книжки рівненько стояли на поличках, відповідно до кольорів. (Він узяв одну з них просто аби тримати щось у руках.) Фото його мами стояло на своєму звичному місці, на нічному столику обабіч ліжка. Не було жодного приводу думати, що дівчина торкалася чогось у цій кімнаті. Він доскіпливо оглянув кухню, батьків кабінет, навіть ванну кімнату, аби пересвідчитися, що там немає жодного сліду її присутності. Нічого. Жодної волосини. Жодних тобі відбитків пальців на дзеркалі. Ніяких записок. Все було в повному порядку.
Тоді він пішов до батьківської спальні. Подушки підбиті у правильні конуси. Цупко натягнуті покривала — гладенькі, як поверхня води. Кімната виглядала так, наче її не чіпали довгі роки від часу чиєїсь смерті, ніби хтось колись призупинив у ній час. Він не знав, скільки разів вона сюди приходила. Він не міг запитати про це в неї, бо більше ніколи не говорив з нею, не міг запитати свого батька, бо мусив би тоді розказати йому все, не міг запитати у своєї матері, бо якби вона про щось дізналася, то це б убило її, а таке потім убило б і його, а він, незважаючи на всю незносність свого тодішнього буття, не був готовий з ним покінчити.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57
принципы для улучшения брака
загрузка...

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики