Зміцнивши свою владу. Юань Шикай зробив спробу відновити в Китаї монархічний режим, однак його смерть завадила здійснити цей план.
265
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Таким чином, Сіньхайська революція 1911-1913 років привела до повалення маньчжурської династії Цин і встановлення республіканської форми правління. Однак революція не ліквідувала феодального тиску, не покінчила з засиллям колонізаторів, які ще в більших масштабах продовжували грабувати Китай.
Глава VII
ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА
іспанські і португальські завоювання в Америці. Колоніальна експансія Іспанії та Португалії в Америці розпочалася ще в кінці XV — на початку XVI століття. Першого удару іспанців зазнали аборигени Вест-Індії: Куби, Гаїті, Пуерто-Ріко. Слідом за цим іспанський озброєний загін захопив Мексику. В середині XVI століття до іспанської корони перейшли величезні простори Південної Америки. У XV столітті почали виникати в Південній Америці перші португальські поселення, які поклали початок поневоленню Бразилії.
Завоювання південноамериканських територій відбувалося винятково військово-феодальними методами. Земля в колоніях офіційно оголошувалася власністю корони, але фактично вона ставала здобиччю колонізаторів-конкістадорів. Великого поширення набула система енком'єнди. Індійські сільські громади, що були розташовані на захоплених територіях, передавалися «під опікування» землевласників — енкомендеро. У XVIII столітті з'являється нова форма експлуатації — пеонаж, тобто боргова кабала. В районі Карибського моря, в португальській Бразилії, існувало плантаційне рабство. Тут працювали негри-раби, яких масово привозили з Африки.
Поступово в Латинській Америці оформлюється колоніальна адміністрація. На чолі іспанської колоніальної імперії стояв король Іспанії. Загальне управління здійснювала Торговельна палата, а з 1524 року — Рада у справах Індії. Безпосередня вища влада в колоніях Латинської Америки була у віце-королів, які уособлювали іспанську корону. На кінець XVIII століття існувало чотири віце-королівства: Нова Іспанія, Нова Гранада, Ріо-де-ла-Плата і Перу. Віце-королі видавали місцеві закони, керували адміністрацією, в їх розпорядженні були збройні сили. В інші колонії призначалися генерал-капітани, які
т
Розвиток буржуазної держави Ч до початку XX століття____\
Розділ II
Система управління іспанськими колоніями
КОРОЛЬ
РАДА у справах Індії
ГЕНЕРАЛ-КАППАНЄТВО
алькальд
• корехідор
алькальд
корехідор
мали значну адміністративну самостійність. Генерал-капітанства були утворені в Гватемалі, Венесуелі, Чилі і на Кубі.
Колонії поділялися на провінції, де керівництво адміністрацією, судовими органами здійснювали губернатори, у розпорядженні яких знаходилися корехідори, алькальди. Управління було централізоване. Усі вищі посади в колоніальній адміністрації заміщалися винятково іспанською феодальною знаттю.
Величезну роль у колоніальному управлінні Латинської Америки відігравала Католицька Церква, яка сама перетворилася на великого феодала.
У Бразилії, що була володінням Португалії, колоніальну адміністрацію очолював віце-король, якому підкорявся місцевий апарат управління. Були утворені військове і податкове відомства. Колоніальна адміністрація була менш централізованою порівняно з іспанськими колоніями. Місцевий сепаратизм підтримувався феодальними правами плантаторів — фазендейро.
266
267
т
Частина третя
Історія дерзісави і прача Нового часу
Війна за незалежність 1810-1826 років. Незважаючи на численні заборони і обмеження з боку колоніальної влади, в колоніях поступово розвивалися промисловість і торгівля, зароджувалися буржуазні відносини. Політика метрополій викликала незадоволення у різних прошарків населення. Трудящі — індійці, метиси, мулати, негри — страждали від жорстокої експлуатації, від расового, станового і політичного безправ'я. Все більше незадоволення колоніальним режимом висловлювали місцева буржуазія, що народжувалася, поміщики-креоли (нащадки іспанських поселенців), представники інтелігенції.
Війна за незалежність у Латинській Америці розпочалася після того, як війська Напрлеона Бонапарта вступили в Іспанію. Це створило сприятливі умови для антиіспанської боротьби.
Розпочавшись у Венесуелі 19 квітня 1810 року, повстання проти іспанського панування з надзвичайною швидкістю поширилося на сусідні колонії і перетворилося на визвольну війну. У процесі боротьби патріотичні сили проголошували незалежність окремих колоній і затверджували перші конституційні документи. Під час визвольної боротьби, яка пройшла два етапи (1810-1815 і 1816-1826 рр.), утворювалися урядові хунти, вироблялися нові форми політичної влади, які замінювали старе колоніальне управління. На кінець визвольної війни на місці колишніх іспанських колоній виникло дев'ять незалежних держав: Аргентина, Болівія, Велика Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Центрально-Американська федерація, Чилі, Уругвай. У 1822 році народні маси Бразилії добиваються відділення від Португалії.
Війна за незалежність у Латинській Америці була своєрідною формою буржуазної революції. Керівництво цим загальнонаціональним рухом опинилося в руках землевласників-креолів і буржуазних елементів, але основну масу бійців складали селяни-індійці і метиси. За часів революції були проведені певні реформи антифеодального характеру: заборонено работоргівлю, скасовано подушну подать з індійців, знищено розподіл населення на стани, проголошена необмежена приватна власність і т.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166