ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
*
Обов'язок судів розглядати справи в судових рамках наказів І чинив формалізм «загального права». Досить скоро склалася фін система наказів. Утворення нових форм позовів дозволялося тії ролівським суддям. Уся ця повільна процедура, яка дорого кой
позрахована на осіб, що мешкали в Лондоні або неподалік нього, а му невдовзі перестала відповідати новим умовам. Тому ще в XIV сто-. • почалося формування нової системи правових норм — «права спра-пливості», більш пристосованої до потреб торгового обороту, що роз-«вався. Позивача, який не знаходив захисту своїх прав у судах «загального права», посилали «за милістю і справедливістю» до короля. Монарх дуже скоро перестав розглядати такі справи особисто і передав їх на розгляд лорду-канцлеру як «провіднику королівської совісті».
Поступово суд лорда-канцлера набирає все більшого значення і впливу, оскільки його діяльність не була обмежена правилами процедури. Формально лорд-канцлер не був зв'язаний діючим правом. Він застосовував норми «загального», римського права, виходячи із «розуміння справедливості». Завдяки цьому тут отримували захист такі інститути, як іпотека, довірча власність і т.д.
Через тещо «загальне право» Англії фіксувалося в протоколах Вестмінстерських судів, стало можливим, а далі і необхідним обґрунтовувати рішення, яке приймав суд, посиланням на попереднє рішення. За часів абсолютизму (ХУ-ХУІ ст.) поступово отримує визнання практика, відповідно до якої загальний принцип дії і застосування права, установлений і підтверджений одним із вищих судів у 'якійсь конкретній справі, набирав значення прецеденту. Тому кожна аналогічна справа, хоч би де вона розглядалася, повинна була спиратися, якщо мав місце збіг фактичних обставин, на .прецедент, створений аналогічним випадком. Поза судовою практикою не було і права.
Характерно, що поступово і рішення лорда-канцлера отримують значення прецедента, але тільки для «судів справедливості».
Серед джерел англійського феодального права особливе місце належало науковим трактатам найавторитетніших юристів Англії. Ще наприкінці XII століття вийшла праця верховного судді Гленвіля «Про закони і звичаї Англії» — перший значний коментар до загального Права. Цьому трактату була надана сила джерела права. В середині XIII століття з'явився трактат Г. Брактона «Про закони і звичаї» Англії, в ™ столітті — робота Літтльтона «Про поземельні держання».
Своєрідна правова система, що виросла безпосередньо з римсь-^го права, склалася у Візантії. Пряма спадкоємиця римського і візан-ї'иського права, вона знайшла своє відображення у використанні ператорського законодавства як основного джерела права.
Найвидатнішим візантійським творінням у галузі права став Звід конів імператора Юстиніана 529-534 років. До його складу входи-
114
115
Частина друга
Історія держави І права" ___Середніх віків
Розділ І
ли три основні частини: Дигести, Інституції і Зібрання імпє ких постанов — Кодекс Юстиніапа. В XII столітті кодифікація і назву Согрш» ]игІ5 СІУІІІЗ і на довгі часи визначила основні на розвитку візантійського права.
На шляху застосування в судовій практиці Зводу законів ] ніана виникали серйозні труднощі. Через те 726 року була; Еклога (вибрані закони). Доповненням до Еклоги були Зен кий, Військовий, Морський закони, що заповнювали суттєві І лини. ВIX столітті з'явилася нова переробка Зводу законів ] ана — Прохірон, невдовзі — ще одна переробка з питань ; Епанагога (перероблене повторення). Але всі ці короткі зводаЦ довольняли потреб судової практики. І тоді за часів правлік ратора Лева VI Мудрого були завершені великі кодифікації ти з нової переробки всього законодавства Юстиніана — Ва (Базиліки), тобто царські закони.
Існували у Візантії і приватні юридичні компіляції, се особливо вирізнялося «Керівництво до законів», або «Шес жя», Константина Арменопула (1345 р.).
Своє особливе право у феодальних країнах Європи було ] лене церквою. Називалося воно канонічним, бо його основн}ї| називалися канонами. Це була сукупність релігійних правових на регулювали відносини всередині церкви, а також між церквою і < юши особами. Джерелами церковного права були Святе письмо;! нови церковних соборів, булли, енцикліки, конституції, які ви ся папами. У Візантії на основі норм церковного права і імпе кого законодавства складалися правові збірники — Номоканон
Канонічне право вивчалося в університетах, створювалися^ трактати, присвячені церковному праву. Найвідоміший з Кодекс Граціана (XII ст.), який отримав пізніше статус офщіі| джерела. У 1234 році за вказівкою папи Григорія IX був офіційний збірник папських постанов (декреталій). У 1582| з'явився Звід канонічного права.
Велику роль відігравало протягом усього Середньовіччя і право. Воно було різновидом звичаєвого права.
Досить рано у великих містах Франції, Італії, Німеччини! ли складатися норми, які регулювали правові відносини в І месла і торгівлі всередині міської общини, а також між містові Ц нішнім світом. Норми міського права фіксувалися в Хартіях < йорів, міських статутах, статутах купецьких гільдій та рел
цехів
ЦЬОГО,
Застосовувалося це право в міських судових органах. Крім кожна купецька гільдія і кожен ремісничий цех мали свій
власний суд.
Дуже часто міста запозичали правові норми один в одного. В Німеччині, наприклад, зразком ставали міські статути Кельна, Магдебурга, Любека та інших великих торговельних центрів. Магдебурзьке право, зокрема, набуло поширення в Сілезії, Галичині, Польщі, а через неї і в Україні.
1 ' Нові економічні відносини, які прокладали собі шлях у феодальному суспільстві, вимагали нового правового регулювання.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166
Обов'язок судів розглядати справи в судових рамках наказів І чинив формалізм «загального права». Досить скоро склалася фін система наказів. Утворення нових форм позовів дозволялося тії ролівським суддям. Уся ця повільна процедура, яка дорого кой
позрахована на осіб, що мешкали в Лондоні або неподалік нього, а му невдовзі перестала відповідати новим умовам. Тому ще в XIV сто-. • почалося формування нової системи правових норм — «права спра-пливості», більш пристосованої до потреб торгового обороту, що роз-«вався. Позивача, який не знаходив захисту своїх прав у судах «загального права», посилали «за милістю і справедливістю» до короля. Монарх дуже скоро перестав розглядати такі справи особисто і передав їх на розгляд лорду-канцлеру як «провіднику королівської совісті».
Поступово суд лорда-канцлера набирає все більшого значення і впливу, оскільки його діяльність не була обмежена правилами процедури. Формально лорд-канцлер не був зв'язаний діючим правом. Він застосовував норми «загального», римського права, виходячи із «розуміння справедливості». Завдяки цьому тут отримували захист такі інститути, як іпотека, довірча власність і т.д.
Через тещо «загальне право» Англії фіксувалося в протоколах Вестмінстерських судів, стало можливим, а далі і необхідним обґрунтовувати рішення, яке приймав суд, посиланням на попереднє рішення. За часів абсолютизму (ХУ-ХУІ ст.) поступово отримує визнання практика, відповідно до якої загальний принцип дії і застосування права, установлений і підтверджений одним із вищих судів у 'якійсь конкретній справі, набирав значення прецеденту. Тому кожна аналогічна справа, хоч би де вона розглядалася, повинна була спиратися, якщо мав місце збіг фактичних обставин, на .прецедент, створений аналогічним випадком. Поза судовою практикою не було і права.
Характерно, що поступово і рішення лорда-канцлера отримують значення прецедента, але тільки для «судів справедливості».
Серед джерел англійського феодального права особливе місце належало науковим трактатам найавторитетніших юристів Англії. Ще наприкінці XII століття вийшла праця верховного судді Гленвіля «Про закони і звичаї Англії» — перший значний коментар до загального Права. Цьому трактату була надана сила джерела права. В середині XIII століття з'явився трактат Г. Брактона «Про закони і звичаї» Англії, в ™ столітті — робота Літтльтона «Про поземельні держання».
Своєрідна правова система, що виросла безпосередньо з римсь-^го права, склалася у Візантії. Пряма спадкоємиця римського і візан-ї'иського права, вона знайшла своє відображення у використанні ператорського законодавства як основного джерела права.
Найвидатнішим візантійським творінням у галузі права став Звід конів імператора Юстиніана 529-534 років. До його складу входи-
114
115
Частина друга
Історія держави І права" ___Середніх віків
Розділ І
ли три основні частини: Дигести, Інституції і Зібрання імпє ких постанов — Кодекс Юстиніапа. В XII столітті кодифікація і назву Согрш» ]игІ5 СІУІІІЗ і на довгі часи визначила основні на розвитку візантійського права.
На шляху застосування в судовій практиці Зводу законів ] ніана виникали серйозні труднощі. Через те 726 року була; Еклога (вибрані закони). Доповненням до Еклоги були Зен кий, Військовий, Морський закони, що заповнювали суттєві І лини. ВIX столітті з'явилася нова переробка Зводу законів ] ана — Прохірон, невдовзі — ще одна переробка з питань ; Епанагога (перероблене повторення). Але всі ці короткі зводаЦ довольняли потреб судової практики. І тоді за часів правлік ратора Лева VI Мудрого були завершені великі кодифікації ти з нової переробки всього законодавства Юстиніана — Ва (Базиліки), тобто царські закони.
Існували у Візантії і приватні юридичні компіляції, се особливо вирізнялося «Керівництво до законів», або «Шес жя», Константина Арменопула (1345 р.).
Своє особливе право у феодальних країнах Європи було ] лене церквою. Називалося воно канонічним, бо його основн}ї| називалися канонами. Це була сукупність релігійних правових на регулювали відносини всередині церкви, а також між церквою і < юши особами. Джерелами церковного права були Святе письмо;! нови церковних соборів, булли, енцикліки, конституції, які ви ся папами. У Візантії на основі норм церковного права і імпе кого законодавства складалися правові збірники — Номоканон
Канонічне право вивчалося в університетах, створювалися^ трактати, присвячені церковному праву. Найвідоміший з Кодекс Граціана (XII ст.), який отримав пізніше статус офщіі| джерела. У 1234 році за вказівкою папи Григорія IX був офіційний збірник папських постанов (декреталій). У 1582| з'явився Звід канонічного права.
Велику роль відігравало протягом усього Середньовіччя і право. Воно було різновидом звичаєвого права.
Досить рано у великих містах Франції, Італії, Німеччини! ли складатися норми, які регулювали правові відносини в І месла і торгівлі всередині міської общини, а також між містові Ц нішнім світом. Норми міського права фіксувалися в Хартіях < йорів, міських статутах, статутах купецьких гільдій та рел
цехів
ЦЬОГО,
Застосовувалося це право в міських судових органах. Крім кожна купецька гільдія і кожен ремісничий цех мали свій
власний суд.
Дуже часто міста запозичали правові норми один в одного. В Німеччині, наприклад, зразком ставали міські статути Кельна, Магдебурга, Любека та інших великих торговельних центрів. Магдебурзьке право, зокрема, набуло поширення в Сілезії, Галичині, Польщі, а через неї і в Україні.
1 ' Нові економічні відносини, які прокладали собі шлях у феодальному суспільстві, вимагали нового правового регулювання.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166