д. Але розпорядження такою власністю мало свої особливості.
Усі речі, які не були вилучені з цивільного обороту (наприклад, громадська земля), розподілялися на дві категорії: речі, відчуження яких відбувалося шляхом манципації, і речі, які не потребували ман-ципації. Якщо останні продавалися шляхом їх простої передачі, без дотримання будь-яких формальностей, то перша категорія речей, до якої належали раби, робоча худоба, землі та будівлі, сільські сервітути, потребувала для цього специфічного і досить складного обряду манципації. Під час продажу таких речей мали бути присутні як свідки п'ять повнолітніх римських громадян, і шостий, який тримав ваги. Покупець брав шматок міді і промовляв урочисту формулу: «Стверджую, що ця річ по праву квіритів належить мені і повинна вважатися купленою мною за цей метал на цих вагах». Потім він ударяв шматком міді по вагах і передавав мідь продавцю. Це і було ствердженням переходу права власності на річ від однієї особи до іншої.
Все це свідчилсгпро те, що манциповані речі пізніше від інших Дістали статус приватної власності і за їх розподілом деякий час все 1116 зберігався колективний контроль, передусім з боку сусідів.
Квіритському праву був відомий ще один спосіб переходу права власності. Це був фіктивний судовий спір, що відбувався в присут-
64
65
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
ності претора. Покупець урочисто заявляв, що дана річ належі йому. Продавець не заперечував, і претор присуджував річ покуг.. Встановлене таким способом право власності називали квіритсь» власністю, оскільки воно базувалось на Законах XII таблиць.
Можна було набути річ у власність і на підставі тривалого діння нею. Для рухомого майна Закони XII таблиць визначали сі набувної давності в один рік, для нерухомого — у два роки.
Особливим видом речевого права були сервітути — обме законом право користування чужими речами, право проходити ч« сусідню ділянку, право проводу худоби і т.ін.
У першому періоді історії римського права були відомі два І_„ зобов'язань: зобов'язання із договорів і зобов'язання із деліктів.д
За римським правом договори носили назву контрактів. Найс шим контрактом був нексум—договір позики. Він укладався з с) І дотриманням обряду манципації в присутності п'яти свідків — пов правних римських громадян, і вагаря. Якщо боржник не повертав І визначений строк, йому давали тридцять пільгових днів. Коли ми| і цей строк, кредитор мав право «накласти руку на боржника» — за6| ти боржника до себе і тримати його ув'язненим протягом шістдесяти дЦ Кредитор міг накласти на боржника колодки або кайдани вагою не МІ ше, «а коли захоче, то й більше ніж 15 фунтів». Протягом того часу* КСІ боржник залишався в ув'язненні, його «три рази підряд» у базарні | приводили до претора на коміції, де оголошувалася сума його борг третій базарний день боржника продавали в рабство за кордони Риму || навіть страчували. Коли кредиторів було декілька, Закони XII таблиць) воляли розрубати боржника на шматки і взяти собі його частини.
Водночас Закони XII таблиць намагались обмежити свавілля І диторів, а тому постановляли, щоб ніхто не брав більше одного сотка на місяць, тоді як до цього брали «як заманеться багатим».!
І лише закон Петелія 326 року до н.е. заборонив продавати І жників у рабство або вбивати.. Відповідальність за борги було пе| несено з особи боржника на його майно.
Дуже давнім був і такий контракт, як стипуляція. Характер: го договору мав свій вияв у проголошенні у присутності свідків І весних формул у вигляді урочистого запитання кредитора і таї відповіді боржника. У такий спосіб можна було надати юридї сили угодам різноманітного характеру.
За Законами XII таблиць зобов'язання виникали також з делії (правопорушень). За квіритським правом до таких деліктів нале
Розділ II
адіжки, пошкодження чужого майна, покалічення. Якщо злочи-еШ> був схоплений на місці крадіжки, то його віддавали в розпо-
дження потерпілого. Коли злодій чинив опір, його можна було бити, скликавши сусідів. Якщо злодія впіймали не зразу, його тілес-но карали або він мусив сплатити потерпілому подвійну вартість вкраденого. У разі тілесних пошкоджень діяв принцип таліону. Якшо пошкодження були тяжкими, винного зобов'язували сплатити штраф: триста асів, коли потерпілий був вільною людиною, і сто п'ятдесят асів — за раба.
Були передбачені в Законах XII таблиць і окремі випадки пошкодження або знищення чужих речей. Винного зобов'язували відшкодувати вартість пошкодженого майна, повернути збитки у подвійному розмірі, а інколи сікли і навіть страчували. Так, у випадку злісного вирубування чужих дерев винному належало заплатити двадцять п'ять асів за кожне дерево. Були відомі і публічні делікти, тобто злочини, які каралися від імені римського народу.
У Римі панувала господарсько-відособлена сім'я на чолі з домо-владикою. Його влада над усіма членами сім'ї була абсолютною. До складу римської сім'ї входили не тільки родичі, її членами були діти, поки вони знаходилися під владою батька, жінка, невістки, онуки, усиновлені особи та інші. Усі вони називалися агнатами. Зв'язки між членами сім'ї встановлювались не стільки по лінії кровної спорідненості, скільки по лінії «юридичної спорідненості». Всі інші кровні родичі домовладики та членів його сім'ї називалися когнатами. Форми шлюбу були різні, але найбільш поширеним був шлюб «з владою чоловіка». Існувала сильна батьківська влада: батько міг як завгодно покарати своїх дітей, продати їх у рабство.
Найдавнішою формою судового процесу в Римі був легісакційт ний.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166