ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
д. В Делійському султанаті за часів сул уд-діна( 1296-1316рр.) існувало таке покарання: якщо торг віщував покупця, у нього із тіла слід було вирізати такої ж ва ток м'яса. Зустрічалися тілесні покарання (батогами, бамС палицею), конфіскація майна, заслання тощо.
Відповідно до Уложення династії Цин у Китаї основи» ми покарань були: 1) мала бамбукова палиця (10,20, ЗО, 40,50І 2) велика бамбукова палиця (60, 70, 80, 90, 100 ударів), 3) за на строк (один, півтора, два, два з половиною, три роки), 4) • у віддалені райони (за 2000, 2500, 3000 лі), 5) кара на смергп»| задушення і відрубання голови). Ці традиційні п'ять видів ШЯ ня підрозділялися на 20 ступеней. Були ще покарання надзві Приблизно така ж градація покарань існувала і в Японії.
Право цих країн враховувало соціальне становище пс і злочинця. Так, у Китаї за вбивство хазяїном власного раба І лося тілесне покарання. Чиновник, який забив раба до смерті, І жував платні протягом двох років. Маньчжурський князь за І раба сплачував штраф. Проте, раба за вбивство свого хазяїна < «порізати на дрібні частинки». Окремі категорії населення мали! манітні привілеї при визначенні покарання. Право на пом'ї покарання мали, наприклад, чиновники. В Індії розмір покар то визначався належністю злочин-дя до певної касти. В Японії) стократичної верхівки були передбачені особливі види покарання^
мільна держава і права к|и»/<ал Азії та Африки
Ч
\
Розділ II
ня з посади, позбавлення чину, заслання. Надавалася можливість від-Є я від покарання, навіть від кари на смерть. Для самурая не вва-злочином убивство простолюдина, якщо мотивом убивства було самурая про те, що простолюдин був з ним неввічливим.
Вчення про злочини і покарання було мало розроблене в мусуль-анському праві. В Арабському халіфаті мусульманські правознавці підрозділяли усі злочини на три групи. Першу групу складали зло--ини, що трактувалися як посягання на «права Аллаха» і не допус-^ли прощення: відступництво від ісламу, заколот, крадіжка, перелюбство і т.д. До другої групи належали злочини, що розглядалися як посягання на права окремих осіб: умисне убивство, яке призводило до кровної помсти, тілесні пошкодження, що каралися за принципом таліону. Третю групу складали дії, які лише через певний час почали розглядатися як злочини: несплата податку на користь бідних (закяту), ображення, хабарництво тощо.
Злочини першої та другої групи тягли за собою фіксовані і суворі покарання. Більш різноманітними були покарання за злочини третьої групи: таліон, викуп майном або -грішми. Знало мусульманське право також конфіскацію майна, штраф і т.д.
В африканських державах злочини і покарання регулювалися здебільшого нормами мусульманського права. Тому серед злочинів виділялися посягання на владу монарха, убивство, грабіж, крадіжка і т.д. Як покарання поширення набули штрафи. Навіть за убивство встановлювався штраф (вартість крові). Практикувалися кара на смерть, конфіскація майна, вигнання за межі країни і навіть в'язниця.
Судовий процес. Феодальним державам Азії та Африки був відомий як обвинувально-змагальний, так і розшуковий процес.
Спочатку переважав обвинувально-змагальний процес, коли основними видами доказів були показання свідків, клятва І ордалії, а сам процес розпочинався за ініціативою потерпілого або позивача. 'ак, в Індії використовувалися чотири види ордалії: водою, вогнем, зважуванням (якщо при повторному зважуванні звинувачений був ЛеПций. то вважали його невинним), отрутою. Згадуються в джере-Лах і такі види доказів, як клятва над Кораном або водами Ганга; свя-^нною рослиною тулсі або священною коровою. Як докази добре 'Домі африканським країнам ритуальні клятви та ордалії.
^г феодальному Китаї процес розпочинався за заявою потерпіло-• Позивач мав подати письмову скаргу, де повинен був докладно по-
148
149
Частина друга
Історія держави І пр ____Середніх віків
відомити, хто відповідач, визначити час скоєння злочину, на свідків. Не дозволялося подавати скаргу або заяву на батьків, < родичів, не приймалися заяви слуг на своїх панів. За указом І* раба, який подав скаргу на свого хазяїна, слід було покарати І коли факти, викладені в скарзі, відповідали дійсності. Позивач,] з'являвся до суду, карався. Розслідування обмежувалося фактами, Я наведені в заяві. Суд відбувався за місцем проживання відповц
В Арабському халіфаті справу міг порушити потерпілий! родичі. Доказами були показання свідків. Достатніми вва правило, показання двох свідків — «поважних» мусульман. справах необхідним було підтвердження чотирьох свідків, ково чоловіків. Показання жінки дорівнювалися тільки пс казань чоловіка.
В африканських державах судова справа порушувалася ініціативою позивача. Попереднє слідство провадив сам < слуханням справи. Основним доказом були показання свц
Вже на ранніх етапах розвитку феодальної держави і країнах Азії та Африки обвинувально-змагальний процес: ся розшуковим. В Індії він переважає в період правління мус ких династій. У цей час численні органи наділяються пс ми функціями, Вони провадять розшук і затримання зле більшого значення набирає власне визнання, а для його все частіше використовуються тортури.
У Китаї поширюються доноси. У ряді випадків стають < вими повідомлення службовим особам про злочин для тих, хтО 5 його вчинення. Однак анонімні доноси в правління династії ЦдаЦ лися до уваги. Більше того, автора анонімної заяви карали Чіткого розмежування між попереднім слідством і судовим не І дя, прийнявши донос, сам розпочинав розслідування справи.
В Арабському халіфаті була створена за іранським: мінальна поліція — шурта, начальник якої вів розшук і роз ня у справах про вбивство, сам розглядав ці справи і сам за до кари.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166
Відповідно до Уложення династії Цин у Китаї основи» ми покарань були: 1) мала бамбукова палиця (10,20, ЗО, 40,50І 2) велика бамбукова палиця (60, 70, 80, 90, 100 ударів), 3) за на строк (один, півтора, два, два з половиною, три роки), 4) • у віддалені райони (за 2000, 2500, 3000 лі), 5) кара на смергп»| задушення і відрубання голови). Ці традиційні п'ять видів ШЯ ня підрозділялися на 20 ступеней. Були ще покарання надзві Приблизно така ж градація покарань існувала і в Японії.
Право цих країн враховувало соціальне становище пс і злочинця. Так, у Китаї за вбивство хазяїном власного раба І лося тілесне покарання. Чиновник, який забив раба до смерті, І жував платні протягом двох років. Маньчжурський князь за І раба сплачував штраф. Проте, раба за вбивство свого хазяїна < «порізати на дрібні частинки». Окремі категорії населення мали! манітні привілеї при визначенні покарання. Право на пом'ї покарання мали, наприклад, чиновники. В Індії розмір покар то визначався належністю злочин-дя до певної касти. В Японії) стократичної верхівки були передбачені особливі види покарання^
мільна держава і права к|и»/<ал Азії та Африки
Ч
\
Розділ II
ня з посади, позбавлення чину, заслання. Надавалася можливість від-Є я від покарання, навіть від кари на смерть. Для самурая не вва-злочином убивство простолюдина, якщо мотивом убивства було самурая про те, що простолюдин був з ним неввічливим.
Вчення про злочини і покарання було мало розроблене в мусуль-анському праві. В Арабському халіфаті мусульманські правознавці підрозділяли усі злочини на три групи. Першу групу складали зло--ини, що трактувалися як посягання на «права Аллаха» і не допус-^ли прощення: відступництво від ісламу, заколот, крадіжка, перелюбство і т.д. До другої групи належали злочини, що розглядалися як посягання на права окремих осіб: умисне убивство, яке призводило до кровної помсти, тілесні пошкодження, що каралися за принципом таліону. Третю групу складали дії, які лише через певний час почали розглядатися як злочини: несплата податку на користь бідних (закяту), ображення, хабарництво тощо.
Злочини першої та другої групи тягли за собою фіксовані і суворі покарання. Більш різноманітними були покарання за злочини третьої групи: таліон, викуп майном або -грішми. Знало мусульманське право також конфіскацію майна, штраф і т.д.
В африканських державах злочини і покарання регулювалися здебільшого нормами мусульманського права. Тому серед злочинів виділялися посягання на владу монарха, убивство, грабіж, крадіжка і т.д. Як покарання поширення набули штрафи. Навіть за убивство встановлювався штраф (вартість крові). Практикувалися кара на смерть, конфіскація майна, вигнання за межі країни і навіть в'язниця.
Судовий процес. Феодальним державам Азії та Африки був відомий як обвинувально-змагальний, так і розшуковий процес.
Спочатку переважав обвинувально-змагальний процес, коли основними видами доказів були показання свідків, клятва І ордалії, а сам процес розпочинався за ініціативою потерпілого або позивача. 'ак, в Індії використовувалися чотири види ордалії: водою, вогнем, зважуванням (якщо при повторному зважуванні звинувачений був ЛеПций. то вважали його невинним), отрутою. Згадуються в джере-Лах і такі види доказів, як клятва над Кораном або водами Ганга; свя-^нною рослиною тулсі або священною коровою. Як докази добре 'Домі африканським країнам ритуальні клятви та ордалії.
^г феодальному Китаї процес розпочинався за заявою потерпіло-• Позивач мав подати письмову скаргу, де повинен був докладно по-
148
149
Частина друга
Історія держави І пр ____Середніх віків
відомити, хто відповідач, визначити час скоєння злочину, на свідків. Не дозволялося подавати скаргу або заяву на батьків, < родичів, не приймалися заяви слуг на своїх панів. За указом І* раба, який подав скаргу на свого хазяїна, слід було покарати І коли факти, викладені в скарзі, відповідали дійсності. Позивач,] з'являвся до суду, карався. Розслідування обмежувалося фактами, Я наведені в заяві. Суд відбувався за місцем проживання відповц
В Арабському халіфаті справу міг порушити потерпілий! родичі. Доказами були показання свідків. Достатніми вва правило, показання двох свідків — «поважних» мусульман. справах необхідним було підтвердження чотирьох свідків, ково чоловіків. Показання жінки дорівнювалися тільки пс казань чоловіка.
В африканських державах судова справа порушувалася ініціативою позивача. Попереднє слідство провадив сам < слуханням справи. Основним доказом були показання свц
Вже на ранніх етапах розвитку феодальної держави і країнах Азії та Африки обвинувально-змагальний процес: ся розшуковим. В Індії він переважає в період правління мус ких династій. У цей час численні органи наділяються пс ми функціями, Вони провадять розшук і затримання зле більшого значення набирає власне визнання, а для його все частіше використовуються тортури.
У Китаї поширюються доноси. У ряді випадків стають < вими повідомлення службовим особам про злочин для тих, хтО 5 його вчинення. Однак анонімні доноси в правління династії ЦдаЦ лися до уваги. Більше того, автора анонімної заяви карали Чіткого розмежування між попереднім слідством і судовим не І дя, прийнявши донос, сам розпочинав розслідування справи.
В Арабському халіфаті була створена за іранським: мінальна поліція — шурта, начальник якої вів розшук і роз ня у справах про вбивство, сам розглядав ці справи і сам за до кари.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166