3) дек-
^ги — судові рішення, винесені імператором; 4) мандати — інструк-
\\ правителям провінцій, посадовим особам. У подальшому усі роз-
опядження імператорів стали називатися законами.
Дуже важливим і своєрідним джерелом римського права в класичний період стає діяльність юристів.
Серйозну роль у судовій практиці Риму відігравали юристи республіканського періоду. Вони давали юридичні консультації, складали і редагували різноманітні юридичні акти, брали участь у судових процесах. Під час розгляду судових справ юристи інтерпретували правові норми в дусі їх відповідності вимогам справедливості і часто навіть змінювали стару норму. Оформляли вони це у вигляді письмового звернення до судів або протоколу. Найбільш відомими з юристів Риму були Катон старший, Квінт Муцій Сцевола, Сервій Сульпіцій. Двох останніх вважають навіть засновниками римської юридичної науки.
Ще більшого значення набувають юристи за часів принципату. Розвивається викладацька діяльність юристів, виникають школи права. Важливе місце серед робіт римських юристів займали інституції — праці, які систематично викладали основи римського права з навчальною метою. Найбільш відомі, наприклад, Інституції Гая (II ст. н.е.), що складалися з чотирьох книг. .
Надалі імператор Август дозволив лише найвідомішим юристам давати відповіді, які мали офіційне значення. Ці юристи повинні були записувати свої відповіді-консультації, скріплюючи їх своєю печаткою. Така система була схвалена імператором Адріаном, який підтвердив цей порядок, відповідно до якого тільки погляди певних юристів мали правову, тобто обов'язкову силу.
У посткласичний період за часів домінату основні інститути РИМСЬКОГО права зберігаються у своєму колишньому вигляді. Найбільші зміни відбуваються в джерелах права, серед яких особливої сили наоирає законодавство імператорів. Діяльність юристів було обмеже-Но- В 426 році законами Феодосія II та Валентіана II була визнана Юридична сила за творами лише п'яти юристів: Папініана, Павла, ульпіана, Модестина і Гая.
Велика кількість і невпорядкованість правових джерел викликала °требу в їх систематизації. Перші спроби систематизації імператорського законодавства були зроблені окремими юристами. В 295
62
63
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
році з'явився перший приватний Кодекс Грегоріана, названий на < його укладача. Кодекс отримав офіційне визнання. Слідом за ним І видано Кодекс Гермогеніана, який містив сто двадцять імператор ких конституцій. У 438 році було здійснено першу офіційну код кацію імператорських конституцій — було розроблено Кодекс • досія, який складався з шістнадцяти книг, поділених на титули. ВІ були зібрані розпорядження римських імператорів, починаючи ї| чатку IV століття. Всеосяжна систематизація і кодифікація риме го права була проведена вже в 528-534 роках, тобто після п'а, Західної Римської імперії, у Візантії.
За вказівкою візантійського імператора Юстиніана для код кації всього римського права було створено в 530 році спеціа комісію в складі 17 чоловік під керівництвом видатного римсь юриста Трибоніана. Внаслідок її роботи з'явилося декілька зб| римського права, які пізніше стали єдиним Зведенням законів.
Складовими частинами кодифікації Юстиніана були:
1) Дигести, або Пандекти, — своєрідна кодифікація праць ви них римських юристів;, яка була видана в 533 році. Вони є найва вішою частиною кодифікації. У Дигестах зібрано уривки майже з І ри тисячі творів 39 найвідоміших римських юристів. Ці фраг розташовано в систематичному порядку і розміщено в п'ятдесяти! гах, кожна з яких ділиться на титули з особливою назвою, що озій певний юридичний інститут. Дигести стали найбільш відомою і: ною частиною Збірника законів імператора Юстиніана;
2) Інституції — елементарний підручник римського цивіль права для юридичних шкіл. Він поділявся на чотири книги за: ком Інституцій Гая. Інституції набули юридичної сили в 533; них можна було посилатися суддям в процесі вирішення справ;
3) Кодекс Юстиніана (перше видання 529 року, друге — 534 ] Він становив зібрання імператорських конституцій, починаючи: ратора Адріана; складався з дванадцяти книг, з яких І і ІХ-ХІІІ були присвячені різним питанням римського публічного пра II-VIII — приватному праву.
Кодифікаційні роботи були завершені. Щоправда, Юстиніан| намір кодифікувати все наступне законодавство, об'єднавши йс самостійну частину, яка б називалася «Новели». Але це було: но вже після смерті Юстиніана. Значно пізніше збірки новел пс включатися в кодифікацію Юстиніана як самостійна четверта її' тина.
Розділ II
_——-—— __
Таким чином, кодифікація Юстиніана, яка з ХП століття дістає азву Зводу цивільного права (Согриз ]игіз СІУІІІЗ), стає найголовні-Н им"джерелом римського права. Вона є підсумком усієї його попередньої історії.
І
Римське право найдавнішого періоду. Панівною правовою системою в цей період було квіритське, або цивільне право, тобто право пов'язане з римським громадянином. Воно застосовувалося тільки до римських громадян як їх особливий привілей.
Повноправним римським громадянином з повною правоздатністю і дієздатністю могла бути лише вільна людина, яка належала до римської общини — римського народу, і була главою сім'ї — домовладикою.
Історично склалося так, що першою і основною формою власності в Стародавньому Римі була цивільна (квіритська) власність, яка розглядалась як право на повне і виняткове панування (користування, володіння і розпорядження) особи над речами.
Вже Закони XII таблиць приділяють значну увагу праву приватної власності, об'єктами якої були хатнє майно, худоба, будинки, присадибні ділянки, раби і т.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166