Нарешті, слід мати на увазі, що рішення, які приймав кабінет, не мали в цей час ніякої юридичної сили. Вони отримували своє правове оформлення і втілювалися в життя міністрами корони після їх затвердження Таємною радою або шляхом видання парламентського акта. Всі члени кабінету за посадою входили до складу Таємної ради.
Колишні радники короля перетворювалися на справжніх міністрів. Але зберігалися колишні найменування, титули (статс-секретар, охоронець малої печатки, обер-камергер і т.д.). Зберігалися і колишні оклади, привілеї. Однак з'являються і справжні міністерства: внутрішніх справ, військове, торгівлі, у справах Індії. У 1855 році нака-
207
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Вищі органи влади і управління Англії в ХУШ-ХІХ століттях
Призначаються короною І
1 КОРОЛЬ
ТАЄМНА РАДА
Прем'єр-міністр Внутрішній кабінет
_ КАБІНЕТ
Некабінетні
міністри
УРЯД
658 депутатів обиралися на 7 років за мажоритарною системою
зом Таємної ради були сформульовані правила комплектування чиновницького корпусу і утворена «комісія громадянської служби». Одночасно були введені кваліфікаційні екзамени, а в 186.0 році — конкурс серед кандидатів на коронні посади.
Найважливішою фігурою в кабінеті був прем'єр-міністр, і саме він персоніфікував урядову політику.
Прем'єр-міністр передусім був одноосібним керівником своєї партії. Він керував роботою палати общин, брав участь у дебатах з особливо важливих питань. Під безпосереднім наглядом прем'єр-міністра проходила вся робота кабінету. Він сам визначав, які питання повинні розглядатися колегіальне, а які належать тільки до його компетенції. Вирішальна роль належала прем'єру при формуванні кабінету. Він за згодою монарха призначав і звільняв міністрів. Глава кабінету головував в Імперському комітеті оборони, визначав зовнішню політику країни.
В Англії існували відмінності між міністрами кабінету та іншими главами адміністративних відомств: прем'єр не тільки вирішував, кого ввести до складу уряду, він також визначав, хто повинен бути міністром кабінетського рангу.
т
Розвиток буржушної дерлими до початку XX століття____
\
Розділ II
Прем'єр-міністр виділяв, крім того, кількох найближчих співробітників, з якими обмірковував свої плани. Вони складали так званий «внутрішній кабінет». Перша згадка прц такий орган припадає на 1878 рік.
Наприкінці XIX століття відбуваються серйозні зміни в співвідношенні законодавчої і виконавчої влади, парламенту і уряду. Парламент часто перетворюється на установу, яка реєструє волю уряду. Тепер не законодавчий орган контролює виконавчу владу, а навпаки — кабінет отримує функції контролю. Кабінет, таким чином, стає головною ланкою державного механізму Великобританії. Тепер більшість біллей народжувалася на засіданнях уряду. Законодавча ініціатива у фінансових справах цілком переходить до уряду.
Кабінет нарівні з парламентом отримує можливість видавати правові акти. Така нормотворча діяльність кабінету отримала назву «делегованого законодавства». У Великобританії воно набуло дуже великого поширення. Відсутність у країні писаної конституції усувала навіть формальні перешкоди розширенню законодавчих функцій уряду.
Форми делегованого законодавства були різноманітними: накази Таємної ради; розпорядження, накази і вказівки, спеціальні інструкції міністрів; підзаконні акти публічних корпорацій.
Таким чином, делеговане законодавство стало ще одним проявом всемогутності кабінету.
§ 3. Виборчі реформи
О посиленням ролі парламенту буржуазія намагається мати там своїх представників, і в першу чергу оволодіти палатою общин. Але зробити це було неможливо, доки зберігалася феодальна система формування палати общин (знищена революцією, але відновлена за часів реставрації Стюартів), яка давала перевагу джентрі. Виборчий ценз — земельна власність. А тому, якщо все доросле населення Англії налічувало 7,3 мільйони чоловік, то пасивним виборчим правом користувалось лише 150 тисяч. Багато депутатів взагалі призначалося. А там, де проходили вибори, перевага була за так званими «гнилими містечками» з зовсім незначною кількістю мешканців (дванадцять, сімнадцять і т.д.), які мали право обирати депутатів до палати общин. Водночас великі промислові центри були обмежені у своїх правах. Наприклад, Лондон, де мешкало 0,5 мільйона чоловік, обирав усього чотири депутати.
208
209
т
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Поштовхом до прийняття нового виборчого закону була революція 1830 року у Франції. Під її впливом в Англії починається боротьба за реформу. Палата общин приймає виборчий акт, але лорди його відхиляють, голосуючи проти. Общини приймають його удруге, і лорди знову голосують проти. По всій Англії проходять демонстрації, мітинги, і лорди нарешті здаються.
Так, 1832 року парламент прийняв Акт про зміну старого представництва в Англії і Уельсі. Акт докладно визначив мету реформи: позбавити незначні містечка права надсилання депутатів, надати це право великим і багатим містам, збільшити кількість представників графств у парламенті, поширити право виборчого голосу на багатьох підданих його величності, досі позбавлених цього права.
Отже, першим завданням реформи був перерозподіл представництва до парламенту. П'ятдесят шість «гнилих містечок» зовсім втратили право обирати представників до парламенту. Деякі стали обирати одного замість двох, інші—двох замість чотирьох представників. Усього звільнилося 143 депутатських місця в парламенті, які розподілили між новими міськими і сільськими округами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166