При право, казав він, виникає раніше, ніж який-небудь писаний за і держава взагалі. Воно є складовою частиною діючого права. Се ка, який відстоював ідею долі, вважав, що «закон долі» відіграє ] того права природи, якому підкорюються всі установлення, в числі держава і право.
Ще більшого значення набуло обґрунтування римськими І стами розподілу права на публічне і приватне. Класичним є розпе усього права.на публічне — право, що стосується становища І кої держави, і приватне, тобто 'право, що обстоює користь окремі осіб, — даний Ульпіаном (ІІ-Ш ст.). Причому, приватне правові він його розумів, розподілялося на три частини, бо воно склада ся з природних настанов, з настанов народів і настанов цивілШ
-—-^
Щодо публічного права, то в цій галузі римські юристи розробля-правове становище святинь і жерців, повноваження державних оганів — магістратур, і окремих посадових осіб, поняття влади, громадянства і т.ін.
у своєму розвитку римське право пройшло три важливі історичні періоди, а саме:
1) найдавніший період (VI—III ст. до н.е.), коли римське право характеризувалося національно-полісною замкнутістю, строгим формалізмом, архаїчністю, його інститути були ще досить примітивні;
2) класичний період (III ст. до н.е. — НІ ст. н.е.). Саме в цей час римське право досягає свого розквіту, в ньому розвиваються найважливіші інститути, що забезпечують успішний розвиток приватної власності, товарно-грошових відносин;
3) посткласичний період (IV-VI ст.), коли право несе на собі відбиток загальної кризи. Однак найважливішим для цього періоду е те, що відбувається систематизація всього римського права, провадиться його кодифікація.
Джерела римського права. В Римі, як і в історії інших народів, найстародавнішим джерелом права був звичай. Боротьба плебеїв з патриціями прискорила появу писаного права. Запис і публікація законів були проведені з ініціативи плебеїв, які цього наполегливо вимагали, оскільки існуючі звичаї і закони довільно тлумачилися суддями-патри-ціями, які використовували неписане право винятково у своїх інтересах. Під тиском плебеїв в 451 році до н.е. було обрано на один рік комісію з десяти осіб (децемвірів). Комісія підготувала текст законів, які були записані на десяти дерев'яних дошках і виставлені на Форумі. Народні збори прийняли ці десять дошок-таблиць. Однак через те, що в законах були виявлені певні прогалини, в 450 році до н.е. утворили Ще одну комісію децемвірів, яка доповнила вже прийняті закони двома Дошками-таблицями. Ось чому ці закони дістали назву Законів XII таблиць. До нашого часу текст цих законів не дійшов. Він став відомим з Уривків, що збереглися у творах римських авторів, передусім юристів.
Закони XII таблиць діяли, їх високо цінували римляни, і вони Мали велике значення в історії римського права Сучасники вважали 1Х «джерелом усього публічного і приватного права Риму».
Крім законів, що приймались народними зборами, джерелами Римського права в найдавніший період були рішення сенату, так звані Сенатус-консульти, а інколи постанови (едикти) магістратів. Тлума-
60
61
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
чення законів до кінця IV століття до н.е. залишалося привілеєм; ців-понтифіків.
У класичний період важлива роль, як і раніше, належала: нам. Але найбільш характерним джерелом права в цей час ста едикти преторів. При вступі на посаду претор обнародував едикт з юридичними формулами, за допомогою яких він збщ підтримувати порядок і судити. Ці формули могли відрізнятись! норм діючого цивільного права. Таким чином, претор мав з» вносити якісь нові правові положення і відкидати застарілі, поступово в преторських едиктах зароджувалося преторське при яке відрізнялося від цивільного.
Особливу роль у розвитку права в класичний період зіграли < ти претора перегринів (іноземців), чисельність і роль яких у РІ впинно зростала. Претор перегринів регулював відносини між ] кими громадянами і перегринами і тому взагалі не був зв'язаний і мами цивільного права. У своїй правотворчості, шляхом едиктів, він мав більшу свободу розсуду і міг посилатися на спр ливість. Створене преторами перегринів «право народів» було І рішньодержавним, тобто римським правом. «Право народів^ роз'яснював Ульпіан, — це право спільне для всіх народів і лі стково — право міжнародного спілкування». За часів імперії аЮІ на їіравотворчість преторів зникає, вони втрачають можливість Ц рити нові норми права. У II столітті н.е. імператор Адріан вирц упорядкувати преторське право, доручивши цю роботу відоь юристу Юліану. Складений Юліаном едикт був схвалений сеі консультом і дістав назву «вічного едикту». Він став обов'язкові всіх наступних магістратів.
За часів принципату знову зростає значення сенатус-консультів| в період пізньої Республіки втратили правову силу і авторитет. І* ратор Адріан повернув сенату законодавчу функцію, і сенатус-конс ти знову набули сили закону, їх роль як джерела права зростає, бо І складалися від імені принцепса і часто називалися його іменем.
Поступово зміцнюється і поширюється самостійна законе влада імператорів. У II столітті н.е. римські юристи обґруш положення, згідно з яким римський народ передає свою законе владу імператорам. На цей час імператорські закони — коне стають найважливішим джерелом римського права. Так, Ульпіан| III ст.) говорив: «Що бажано принцепсу, має силу закону». КонСІ туції на цей час поділялися на чотири види: 1) едикти — загай
Розділ II
порядження імператора для всього населення Імперії, які оголо-
валися публічно; 2) рескрипти — письмові відповіді імператора
юридичні запити і скарги приватних осіб або магістратів;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166