На середніх під-
приємствах, як правило, досягається високий рівень авто-
матизації, гнучкості виробництва, що скорочує витрати на
одиницю продукції. В кожному конкретному випадку се-
реднє підприємство може мати як переваги, так і недоліки
великого або малого підприємства.
Малі підприємства є обєктивною необхідністю
економіки в умовах ринку й основою малого бізнесу. В
різних країнах існують свої критерії віднесення підпри-
ємства до розряду малих. У США малими вважають
підприємства з кількістю працюючих до 500 чоловік, у
Японії - до 300. Українським законодавством до малих
підприємств відносять підприємства з кількістю зайнятих
від 15 до 200 чоловік залежно від галузі або виду ді-
яльності. Так, у промисловості та будівництві малими
вважаються підприємства, на яких працює до 200 чоло-
вік, в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік,
у науці та науковому обслуговуванні - до 100 чоловік,
у галузях невиробничої сфери - до 50 чоловік, а в
роздрібній торгівлі -до 15 чоловік.
Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій
економіці. Вони роблять її гнучкою, формують конкурентне
середовище. В західних країнах ці підприємства становлять
90-95 % їх загальної кількості і створюють 20-60 %
валового національного продукту країни.
Малі підприємства набули великого поширення не тільки
в розвинутих державах. У країнах Південно-Східної Азії,
які вийшли останнім часом на передові позиції за вироб-
ництвом не тільки товарів народного споживання, а й сучасної
наукомісткої продукції, малий бізнес дає до 80 % приросту
валового національного продукту.
Винятково важливу роль мають відігравати малі під-
приємства в постсоціалістичних країнах під час переходу
від адміністративної економіки до ринкової. Вони здатні
стабілізувати споживчий ринок, забезпечити конкурентний
характер виробництва та його демократизацію. Малі під-
113

приємства дають змогу запобігти безробіттю, оскільки роз-
ширюють сферу зайнятості. Вони сприяють поступовому
усуненню залишків адміністративної системи та форму-
ванню єдиної ринкової економіки країни. Малі підприєм-
ства стають невідємним елементом економіки України.
У структурі західної агроекономіки основною організа-
ційною формою малого підприємництва є ферма. Вона
максимально відповідає особливостям сільськогосподарсько-
го виробництва. Спробуємо довести це, розглянувши особ-
ливості фермерського господарства.
По-перше, більша частина ферм функціонує на власній
землі. Це зумовлює дбайливе, господарське ставлення до
неї.
По-друге, основою життєдіяльності фермерських госпо-
дарств є праця власників і членів їхніх сімей. Звідси
випливає зацікавленість фермерів у своїй справі. Наймана
праця застосовується порівняно мало. Ферма, в якій більше
десяти найманих робітників,- явище виняткове. Як пра-
вило, наймають одного-двох чоловік.
По-третє, фермерське господарство є юридичне й еко-
номічно самостійною одиницею. Воно повністю відповідає
за всі свої здобутки й невдачі.
По-четверте, ферми діють в умовах гострої конкурентної
боротьби, що стимулює власника до пошуку найефектив-
ніших методів господарювання.
По-пяте, сучасна ферма - це високоспеціалізоване й
високомеханізоване виробництво, яке застосовує сучасні
системи машин. Фермерське господарство ведеться квалі-
фікованими, освіченими фахівцями. В багатьох країнах
обовязковою умовою одержання землі у спадщину чи в
оренду є наявність спеціальної освіти. Це дає змогу на
науково обгрунтованій основі вести сільськогосподарське
виробництво. Про ефективність фермерського господарства
свідчить те, що в усіх розвинутих країнах частка аграрної
зайнятості в самодіяльному населенні не перевищує 10 %,
в більшості ж країн становить 3-5 %. В Україні відпо-
відний показник становить 19 %.
Не дивно, що і наша країна поставила проблему роз-
витку фермерства в ряд першочергових. Про це, зокрема,
свідчить прийняття закону України <Про селянське (фер-
мерське) господарство>.
В Україні фермерські господарства ще не стали провід-
ною формою організації сільського господарства, тому що
немає достатньої соціальної та матеріально-технічної бази
для фермерства, мало спеціально підготовлених, здатних
114

до підприємництва працівників, які люблять землю і вва-
жають роботу ва ній змістом свого життя.
Коопераціє в умовах ринку. Сільське господарство здавна
було повязане з кооперацією, тобто з обєднаною працею
в одному виробничому процесі. Сучасні фермерські госпо-
дарства в більшості розвинутих країн обєднуються в коопе-
ративи. Наприклад, у скандинавських країнах, в Японії ко-
оперативний рух охоплює 100 % фермерських господарств.
За оцінками економістів, у свні діють до 1 млн кооперативів
(понад 120 видів), які обєднують приблизно 600 млн чоловік.
Сільськогосподарські кооперативи виконують різні важ-
ливі функції, за якими вони класифікуються на обєднання:
з переробки та збуту сільськогосподарської продукції; з
постачання засобів виробництва; з кредитування; з вироб-
ничого обслуговування.
В умовах сучасного виробництва фермер не може ви-
рішити самостійно всі господарські питання, повязані з
виробництвом продукції та доведенням її до споживача.
Кооперативи допомагають йому в забезпеченні засобами
виробництва, переробці продукції, її реалізації.
У західних країнах кооперативи не тільки задовольняють
потреби внутрішнього ринку, а й працюють на зовнішній ри-
нок.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80