Кеппе пише: "... ховаючи вiд себе реальнiсть, ми стаумо нездат-
ними бачити красу i добро" . i в той же час вiн намагауться
пiдвести клiунта до розумiння того, що: "оскiльки ми створенi
за образом i подобою Бога, Вiн повинен дозволити нам мати ту
ж саму свободу, якою володiу сам, у виборi чого б то не було
за нашим бажанням" . Але ж саме цього й хотiв клiунт. Такий
пiдхiд, як нам здасться, живить прояви теоманiє, яку потiм
iнтегральний аналiз ставить за мету нейтралiзувати в терапiє.
Така суперечнiсть не лише не вiдповiдау назвi "iнтегральний",
а и веде до теоманiє. Ось як пише Кеппс: "Це в нашiй волi, або
дедалi бiльше бути схожими на Нього (на Бога. - , або
ж стати зовсiм з Ним не схожими через вiддалення вiд Нього" 23.
Психотерапiя iнтегрального психоаналiзу стверджуу: "... з цього
моменту (з моменту терапiє. - ми повнiстю вiльнi по-
стiйно триматися за руки з Творцем... iншими словами, з цього
моменту и далi наше iснування залежить виключно вiд нашого
вибору" .

Неважко зробити висновок, що бажане для людини прагнен-
ня до свободи може реалiзуватися через приуднання до Бога. За
такоє позицiє у пiдстави для докору теорiє аналiтичноє трилогiє
за те, що вона допускау спекуляцiю на тому ж Едiповому потязi
дiтей до батькiв, який сама ж вiдкидау. Виходячи з трактування
архетипноє символiки ми констатували, що в несвiдомому вiд-
бувауться ототожнення Бога з батьками.

Таким чином, успiх iнтегрального психоаналiзу опосередко-
вано доводить залежнiсть людей вiд батькiв. i така залежнiсть
у рамках цього теоретичного пiдходу не пiддасться коригуван-
ню, а, навпаки, посилюуться через вiдкриття можливостей уд-
нання з Богом. Усе цс, природно, породжуу психологiчну
iмпотенцiю, до якоє й пiдводить субукта така терапiя. iншими
словами, iнтегральний психоаналiз, нацiлений на вивiльнення

субукта вiд тривоги дитинства, породженоє Едiповою ситу-
ацiую. прагне позбавити його наслiдку Едiповоє травми - са-
мотностi. Такий аналiз дау людинi надiю, що вона не буде
самотньою, а триматиметься "за руку з Богом". Чуттува реалi-
зацiя себе в стосунках з iншою людиною протилежноє статi не
заслуговуу (згiдно з цим ученням) на заохочення, бо ти знайдеш
"Бога в самому соб i ". Ось як пише Кеппу: "Фрейд ана-
лiзував своєх пацiунтiв з точки зору Едiпового комплексу, ми
iнтерпретуумо ного значення, розглядаючи його як тип вiдносин
людини з самою собою..." Така нацiленiсть на самого себе
хiба не вiдвертау погляду людини вiд реальностi, з якою терапiя
(за словами Кеппе) покликана допомогти субуктовi налагодити
звязки, щоб адекватно єє вiдображувати.

Таким чином, ми змогли виявити глибоку суперечливiсть
теоретичного й методичного пiдходiв у теорiє, яка за своую
назвою - "iнтегральний психоаналiз", здавалось би, таку су-
перечливiсть мала виключати.

З цього прикладу бачимо, як деструктивне впливау на прак-
тичнi терапевтичнi пошуки неадекватний погляд на психiку,
котрий обмежууться лише свiдомим. Гармонiзацiя стосункiв лю-
дини з довколишнiм свiтом практично стау неможливою, коли
повертають людину до самоє себе. Терапiя, очевидно, вiдрiзня-
уться вiд психокорекцiє якраз тим, що там будь-якi методи
прийнятнi, "аби позбавити вiд симптому". Коли ж ми працюумо
iз психiчно здоровими, то налагоджування стосункiв з iншими
людьми у неодмiнним професiйним завданням. Гармонiзацiя
внутрiшнього свiту субукта шляхом розвязання його внутрiш-
нiх проблем для нас не виступау самоцiллю, а сприяу встанов-
ленню адекватних стосункiв у службових та особистих аспектах
життя.

2.2.3. ТЕОРiЯ ПСИХОСИНТЕЗУ

Дуже близьким теоретичним пiдходом до нашого психодинамiч-
ного "Я" у теорiя психосинтезу Асаджолi . Нашi
пiдходи уднаються увагою до iнтегрованостi "Я", глибинного
пiзнання особистостi, колективного несвiдомого (поряд iз його
iндивiдуальною неповторнiстю), до внутрiшньоє конфлiктноє су-
тi психiки, амбiвалентностi.

Ми солiдаризуумося з Асаджолi в розумiннi залежностi пси-
хiки субукта ("структури внутрiшнього свiту") вiд попередньоє
iсторiє життя субукта: "Ми у жертвами iлюзiй i фантазмiв ,
рабами неусвiдомлених комплексiв..." Далi вiн наголошуу:

Ф а н г а з м - продукт фанiа:iiє, що вiдображуу у спотворенiй формi
дiиснiсне бажання людини i у водночас iлюзорною реалiзацiую бажанiє.



Третя стадiя стосууться збагнення свого справж-
нього "Я" - виявлення або створення обуд-
нуючого центру, а четверта - це психосин-
тез: формування або перебудова особистостi
навколо нового центру.

Наш пiдхiд до психокорекцiє не приймау такого стану речей,
коли шукауться "центр особистостi". Ми виходимо з того, що
вiн уже у в нiй, i в процесi психокорекцiє буде знайдено належне
йому мiсце (адже йдеться про дорослих людей). Крiм того,
важко прийняти й таке положення: "побудувати навколо центру
нову особистiсть", та ще й "за намiченою схемою" . Хоч теорiя
й називауться "психосинтез", проте можна помiтити значну дис-
кретнiсть тих стадiй, якi повинна пройти особистiсть на шляху
до "вищого Я". Наприклад, спочатку вiдшукууться "новин
центр", а потiм навколо нього "будууться особистiсть". Уже сама
змiстовна розмежованiсть i етапнiсть насторожуу нас, бо в прак-
тичнiй психологiє на авансцену виходять такi цiнностi, як iнте-
грацiя, процесуальна психодiагностика, яка не передбачау
кiнцевого "висновку" й завжди мау лише промiжний результат,
що зливауться з психокорекцiую.

Ще однiую iстотною вiдмiною мiж психосинтезом i АСПН у
те, що "психосинтез застосовуу численну кiлькiсть методик,
нацiлених, в першу чергу, на розвиток i вдосконалення особи-
стостi, а вже потiм - на гармонiзацiю єє стосункiв з "Я" i дедалi
бiльше обуднання з ним" "".
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88