Слiд зазначити, що га-
рантiє держави спрямованi на захист прав не тiльки вiд неправо-
мiрних дiй юридичних чи фiзичних осiб, але i вiд таких дiй самоє
держави. Вiдповiдальнiсть державних органiв перед субуктами
господарювання передбачена нормами чинного законодавства.
Так, згiдно зi статтями 56 та 57 вже згаданого Закону Украєни
<Про власнiсть> жодний державний орган не мау права втручатись
у здiйснення власником, а також особами, якi не у власниками, але
володiють майном на правi повного господарського вiдання, опе-
ративного управлiння, пожиттувого спадкового володiння (повний
єх перелiк визначауться в п. 5 ст. 48 цього Закону), єх правомочно-
стей щодо володiння, користування й розпорядження своєм май-
ном або встановлювати не передбаченi законодавчими актами
Украєни додатковi обовязки чи обмеження.
Державнi органи вiдповiдають майном за шкоду, заподiяну єх
неправомiрним втручанням у здiйснення власником i вище зазна-
ченими особами правомочностей щодо володiння, користування
й розпорядження майном. У разi прийняття державою законодав-
чого акту, що припиняу право власностi, держава сплачуу збитки
в повному обсязi, включаючи i нестриманi прибутки.
Якщо в результатi видання акту органом державного управлiн-
ня або мiсцевим органом державноє влади порушуються права
власника та iнших осiб щодо володiння, користування чи розпо-
рядження належним єм майном, такий акт за позовом власника або
особи, права якоє порушено, арбiтражним судом визнауться не-
Саме з огляду на це голова вiдмiнив рiшення арбiтражного суду Харкiвськоє
областi в справi про витребування майна в натурi iз чужого незаконного володiння
на користь одного з державних пiдприумств мiста Харкова, оскiльки орендар-вiдпо-
вiдач у справi отримав майно за договором оренди i на базi цього майна створив
орендне пiдприумство.
270
дiйсним. Збитки, завданi громадянам, органiзацiям та iншим осо-
бам у результатi видання зазначених актiв, пiдлягають вiдшкоду-
ванню за рахунок коштiв, якi у в розпорядженнi вiдповiдного орга-
ну влади або управлiння.
Аналогiчна норма мiститься в п. 2 ст. 27 Закону <Про пiдприум-
ства в Украєнi>, згiдно з якою республiканськi i мiсцевi державнi
та громадськi органи i єх службовi особи при прийняттi рiшень,
що стосуються пiдприумств, i в своєх вiдносинах з ними несуть
вiдповiдальнiсть за дотримання положень цього Закону. Державнi
органи i службовi особи можуть втручатись у дiяльнiсть пiдпри-
умств тiльки вiдповiдно до своує компетенцiє, встановленоє зако-
нодавством. У разi видання державним чи iншим органом акта, що
не вiдповiдау його компетенцiє чи вимогам законодавства, або ви-
никнення у звязку з цим спiрних питань пiдприумство мау право
звернутися до арбiтражного суду з заявою про визнання такого акта
недiйсним.
Збитки (включаючи очiкуваний i неодержаний прибуток),зав-
данi пiдприумству в результатi виконання вказiвок державних чи
iнших органiв або єх службових осiб, якi порушили права пiдприум-
ства, а також внаслiдок неналежного здiйснення такими органами
або єх службовими особами передбачених законодавством обо-
вязкiв щодо пiдприумства, пiдлягають вiдшкодуванню за єх раху-
нок. Спори про вiдшкодування збиткiв вирiшуються судом або
арбiтражним судом вiдповiдно до єх компетенцiє.
2. Урегулювання розбiжностей


господарських спорiв безпосередньо
пiдприумствами
Однiую з необхiдних умов успiшного функцiонуван-
ня всiх елементiв створюваного в Украєнi ринкового господарсь-
кого механiзму у законнiсть i дисциплiна в дiяльностi субуктiв
го сподарювання.
У цьому процесi мiж пiдприумствами, пiдприумцями, держав-
ними та iншими органами виникають, iснують i припиняються
численнi господарськi вiдносини. Ринковий механiзм, як i будь-яке
складне явище, не може розвиватися без зiткнень, конфлiктiв, що
призводять до суперечностей мiж субуктами господарськоє дiяль-
ностi. Такi суперечностi мiж пiдприумствами, органiзацiями, дер-
271
жавними та iншими органами стосовно єх прав та обовязкiв у гос-
подарських вiдносинах отримали назву господарських спорiв.
Для переважноє бiльшостi господарських спорiв передбачауть-
ся єх доарбiтражне врегулювання. Тобто спiр може бути переда-
ний до арбiтражного суду лише пiсля того, як контрагенту була
предявлена претензiя, яку вiн вiдхилив або на неє не вiдповiв в
строк, передбачений чинним законодавством. Порядок доарбiт-
ражного врегулювання спорiв визначауться АПК.
Деякi автори2, посилаючись на те, що порядок доарбiтражного
врегулювання господарських спорiв дiстався нам у спадщину вiд
часiв, коли iснувала радянська господарська система, i тому не може
ефективно застосовуватись у наш час, вважають, що вiн i справдi
втратив популярнiсть серед субуктiв господарювання, атому пiдля-
гау глибокому реформуванню.
Погоджуючись з тим, що свого часу порядок доарбiтражного
врегулювання господарських спорiв дiйсно вiдiгравав значну роль у
вiдновленнi майнових прав пiдприумств (без додаткових судових ви-
трат), не можна визнати обгрунтованими пiдставами для вiдмiни та-
кого порядку посилання Д. Миргородського на те, що для сучасного
приватного пiдприумця процес прийняття директором рiшення про
добровiльне вiдрахування особистих коштiв або коштiв власника у
бiльш болючим, анiж ранiше, а незаплановане вилучення оборотних
коштiв обертауться погiршенням єх фiнансового стану. На нашу думку,
погашення боргiв мау стати не <болючим>, а обовязковим процесом
у дiяльного керiвника державного чи приватного пiдприумства.
Збереження процедури добровiльного вiдрахування коштiв для
задоволення обгрунтованих претензiйних майнових вимог у додат-
ковою гарантiую невтручання державних органiв у господарську
дiяльнiсть пiдприумств, й також реальною допомогою в зростаннi
правосвiдомостi сучасних пiдприумцiв.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117