i цей
принцип, за свiдченням фахiвцiв, у дуже важливим для украєнсь-
ких умов, де економiчна i полiтична свободи нерiдко перероджу-
ються в уседозволенiсть.
Недостатня увага з боку держави до пiдприумництва взагалi i
малого пiдприумництва зокрема мау своє iсторичнi витоки. Як свiд-
чать лiтературнi джерела, ще за античних часiв i впродовж наступ-
них перiодiв iсторiє дiяльнiсть купця i пiдприумця вважалась не-
гiдною i грiховною. Ще Аристотель, - пише Петер X. Верхан2, -
рiшуче повставав проти забарвленого фiнансовим iнтересом мис-
Див.: Сiкора В. Вiд деструктивного до "творчого руйнування" // Уряд. курур
1998.27чер.
2 Верхан Петер X. Предприниматель. Минск, 1992. С. 9, 10.
133
лення свого часу i мов би викликаного цим руйнування <природно-
го> суспiльного устрою. Фома Аквiнський також вважав, що про-
фесiя купця несе на собi печать морально-етичноє неповноцiнностi.
Незважаючи на це, економiчна етика Хi11 столiття вiдкрила для
себе користь пiдприумницькоє дiяльностi для досягнення загального
блага, закладеного в саму суть розвитку економiки. При оцiнцi но-
вих пiдприумств суттувим фактором вважалося саме загальне бла-
гополуччя. Тодiшнi ревнителi соцiальноє етики пiдкреслювали, що
пiдприумницький прибуток не суперечить заборонi на лихварства.
Однак, це суттуве вiдкриття середньовiчноє соцiальноє етики
невдовзi було забуте, через що знову поновилося попередну воро-
же ставлення богословiв i фiлософiв до самоє iдеє пiдприумництва.
Попри все, церква з давнiх часiв поширювала на торговий люд своу
заступництво. Ставлення єє в середнi вiки до купцiв все бiльше виз-
началося кориснiстю єх зусиль щодо суспiльства.
Та людська неприязнь, що iснувала протягом столiть до осо-
би iнiцiативного пiдприумця, мау також i своє соцiально-психо-
логiчнi витоки. Селянин, який обробляв землю, з року в рiк повто-
рюючи звичний ритм життя, був людям зрозумiлим, а пiдприумець
вносив змiни в усталене життя, i робив це вiн, спираючись на своє
власнi творчi здiбностi.
Згадуваний уже видатний економiст Иозеф Шумпетер визначив
розвиток капiталiзму, основною рушiйною силою якого у пiдпри-
умець, як процес <творчого руйнування>. Не дивно, що особу пiд-
приумця завжди ототожнювали зi злими руйнiвними силами. Лю-
дина влаштована так, що єє звичка до iснуючих форм життя якнай-
тiснiше повязана зi страхом перед наслiдками можливих змiн. Тому
цiлком зрозумiло, що життя дбайливого хлiбороба здавалось iдеалом
людського способу життя, а до пiдприумця ставилися з вiдвертою
недовiрою, мов до якоєсь демонiчноє фiгури. Навiть фундатори теорiє
економiчного лiбералiзму вiдмовляли творчому пiдприумництву в
правi на iснування. Адам Смiт i його послiдовники покладали надiю
на вплив <невидимоє руки>, яка в умовах вiльноє конкуренцiє i не-
втручання держави в економiку здатна забезпечити єє гармонiйний
розвиток. Давiд Рiкардо теж не бачив сенсу в iснуваннi особи пiд-
приумця, оскiльки економiчний процес функцiонуу сам по собi. За
його схемою пiдприумець виступау лише як iнвестор, тобто капi-
талiст, описаний згодом Карлом Марксом.
Пiд впливом високого авторитету Смiта i Рiкардо кiлька на-
ступних поколiнь подiляли цю негативну оцiнку творчого пiдпри-
134
умництва. Лише набагато пiзнiше, на зламi XIX i XX столiть, була
нарештi визнана вирiшальна роль творчого пiдприумництва для
економiчного зростання. Альфред Маршал (1842-1924) до трьох
класичних факторiв виробництва - земля, капiтал, праця - до-
дав четвертий - органiзацiя. Загальний же позитивний поворот
до iсторiє пiдприумництва вiдбувся тiльки в 1912 роцi, коли вийшла
у свiт книга Шумпетера <Теорiя економiчного розвитку>. Вiн роз-
робив тип творчого пiдприумця, який реалiзуу нововведення i в та-
кий спосiб забезпечуу економiчне зростання.
Потiм Гетц Брiфс сформулював ще одну важливу функцiю пiд-
приумця, а саме - ретельно стежити за цiнами i витратами, а та-
кож за єхнiм пропорцiйним спiввiдношенням. Для виконання цього
завдання потрiбна ефективна система облiку на пiдприумствi. Су-
часне застосування компютерiв дозволяу пiдприумцю успiшно кон-
тролювати прийняття власних рiшень.
Як вiдомо, теорiя Адама Смiта стала одним iз вiдправних
моментiв концепцiє Карла Маркса. Карл Маркс вбачав у пiдприумцi
тiльки капiталiста, який вкладав свiй капiтал у власне пiдприумст-
во i шляхом зниження оплати працi позбавляв робiтникiв вироб-
леноє нiбито лише ними виробничоє додатковоє вартостi, тобто ек-
сплуатував єх. Виходячи з цих положень, якi Ленiн називав на-
рiжним каменем марксизму, фiгура пiдприумця зрештою в Росiє
була лiквiдована революцiую.
Коли ж у краєнах колишнього Радянського Союзу почалися змi-
ни, спрямованi на перехiд до соцiальноє ринковоє економiки, в них
уже, звiсно, не було пiдприумцiв, тож невiдомi були i <правила гри>.
За роки незалежностi в Украєнi одним iз найважливiших
напрямкiв реформування економiки став розвиток пiдприумни-
цтва. Але масштаби малого i середнього пiдприумництва, його
вплив на збiльшення обсягiв виробництва та надання послуг, по-
долання кризових явищ залишаються, як констатував премур-а
мiнiстр В. П. Пустовойтенко на Всеукраєнськiй нарадi пiдприумцiв!
10 лютого 1998 року, ще незначними2.
До речi, украєнський письменник Микола Руденко у своєх економiчних пра-
цях зробив висновок про хибне тлумачення Марксом природи додатковоє вартостi.
Марксова додаткова вартiсть, за словами Руденка, це лише бухгалтерська, вiдносна
додаткова вартiсть. Справжня додаткова вартiсть, яка називауться абсолютною, то
явище природи (Слово проти сили // Уряд. курур. 1998. 22 серп.).
2 Див.: Успiх економiчних реформ значною мiрою залежить вiд розвитку
пiдприумництва:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117