перебувала на амбулаторному лiкуваннi.
Рiшенням Ленiнського районного народного суду м. Харко-
ва вiд 1 листопада 1991 р., залишеним без змiни ухвалою
судовоє колегiє обласного суду вiд 3 грудня 199,1 р., в позовi
вiдмовлено.
Протест в. о. прокурора Харкiвськоє областi про скасування
судових рiшень постановою президiє обласного суду вiд 17 лип-
ня 1992 р. залишено без задоволення.
У протестi заступника Генерального прокурора Украєни
ставиться питання про скасування постановлених у справi рi-
шень i передачу справи на новий розгляд з тих пiдстав, що
зробленi народним судом висновки не грунтуються на мате-
рiалах справи.
Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.
Вiдмовляючи в позовi, народний суд, з яким погодились
суди касацiйноє та наглядноє iнстанцiй, виходив з того, що
позивачка не подала суду доказiв, якi свiдчили б про по-
важнiсть причин єє вiдсутностi на роботi, а тому обгрунтовано
звiльнена за прогули.
Однак повнiстю з таким висновком погодитись не можна.
На обгрунтування своєх позовних вимог С. посилалась на
те, що в перiод з 20 лютого по 4 квiтня 1991 р. вона була
хворою i лiкувалась амбулаторне. У звязку з травмою ноги
зверталась по допомогу до лiкаря, про що подала вiдповiдну
довiдку. Однак суд не прийняв до уваги цi доводи i довiдку,
мотивуючи це тим, щов амбулаторнiй картцi позивачки немау
запису про те, що в перiод з 20 лютого по 4 квiтня вона
зверталась до лiкувальноє установи, а довiдку єй видано заднiм
числом. Питання ж про те, чи справдi в перiод з 20 лютого
по 4 квiтня 1991 р. С. хворiла i чи могла вона за станом
здоровя виконувати своє функцiональнi обовязки, до кiнця не
зясував. Лiкар i., який видав позивачцi довiдку, допитаний не
був, хоч у судове засiдання викликався. Вiдповiдно до висновку
- 40 -
консiлiуму лiкарiв Харкiвського науково-дослiдного iнституту
ортопедiє та травматологiє при вказаному дiагнозi необхiдне
звiльнення вiд роботи й активне лiкування. Однак цьому до-
кументу суд нiякоє оцiнки не дав. .
Судом також недостатньо дослiдженi твердження позивачки
Про те, що вона приходила до театру в днi репетицiй, але участi
є них брати не могла через хворобу. Не зясовано, в яких
репетицiях, виставах i в якi днi вона повинна була брати участь.
Виходячи з наведеного, судова колегiя Верховного Суду
скасувала постановленi рiшення, а справу надiслала на новий
розгляд.
Вiдповiдно до п. 4 ст. 40 Кодексу законiв про працю Украєни
адмiнiстрацiя може розiрвати трудовий договiр лише в разi
вчинення працiвником прогулу без поважних причин
Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду
УРСР вiд 13 липня 1977 р.
(витяг)
У груднi 1976 р. А. предявила позов до продовольчого
вiддiлу робiтничого постачання виробничого обуднання "Пер-
вомайськвугiлля" про поновлення на роботi та стягнення за-
робiтноє плати за час вимушеного прогулу. Позивачка зазна-
чала, що з 1 червня 1974 р. вона працювала продавщицею
хлiбного вiддiлу, а останнiм часом - касиром магазину. На-
казом вiд 11 листопада 1976 р. з роботи звiльнена за прогул
у перiод з 26 жовтня по 4 листопада 1976 р. Просила задо-
вольнити позов, посилаючись на те, що з 13 по 25 жовтня
1976 р. вона хворiла.
Справа розглядалася неодноразово.
Рiшенням судовоє колегiє Ворошиловградського обласного
суду вiд 11 червня 1977 р. позивачку поновлено на посадi
продавщицi з стягненням на єє користь з вiдповiдача заробiтноє
плати за час вимушеного прогулу.
У касацiйнiй скарзi вiдповiдач просив рiшення скасувати,
вважаючи його неправильним, оскiльки у суду було достатньо
даних для висновку про те, що позивачка з 26 жовтня 1976 р.
на роботу не виходила без поважних причин.
Касацiйна скарга не пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.
Вiдповiдно до п. 4 ст. 40 КЗпП адмiнiстрацiя може розiрвати
трудовий договiр з працiвником у разi вчинення ним прогулу
без поважних причин.
Постановляючи рiшення про поновлення А. на роботi, суд
виходив з того, що вона не вчинила прогулу- без поважних
причин, у звязку з чим адмiнiстрацiя не мала пiдстав для єє
звiльнення за п. 4 ст. 40 КЗпП.
Встановлено, що 26 жовтня 1976 р. пiсля хвороби А. справдi


вийшла на роботу, проте єє до неє не допустили. Свiдки М. i
Б. пiдтвердили, що бачили позивачку в цей день на роботi
вранцi. Допитана як свiдок К. - начальник вiддiлу кадрiв
показала, що А. зверталася до неє з приводу того, що єй не
дозволили прийняти змiну. За таких обставин суд обгрунтовано
визнав, що вимоги А. про поновлення на роботi пiдлягають
задоволенню.
Враховуючи, що рiшення суду вiдповiдау матерiалам справи
i вимогам закону, судова колегiя Верховного Суду рiшення
судовоє колегiє обласного суду залишила без змiни, а касацiйну
скаргу без задоволення.
Суд визнав незаконним звiльнення працiвника за п. 5 ст. 40
Кодексу законiв про працю Украєни, оскiльки розiрвання з ним
трудового договору було здiйснено не пiд час вiдсутностi пра-
цiвника у звязку з його тимчасовою непрацездатнiстю понад
строк, передбачений цiую нормою, а коли пiсля закiнчення
лiкування працiвник зявився на роботу, в звязку з чим вiдпали
пiдстави для розiрвання трудового договору
Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду
Украєни вiд 8 липня 1992 р.
(витяг)
У сiчнi 1992 р. Г. предявив позов до виробничого
обуднання "Черкасзалiзобетон" про поновлення на роботi i
стягнення заробiтноє плати за час вимушеного прогулу. Пози-
вач зазначав, що вiн працював у вiдповiдача юрисконсультом
з 1988 р. У звязку iз захворюванням тривалий час - з 15
грудня 1990 р. по 15 сiчня 1992 р. знаходився на лiкуваннi.
А пiсля закiнчення лiкування, 15 сiчня 1992 р. був звiльнений
з роботи за п, 5 ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126