Вiн також
зазначав, що пiсля смертi своує матерi у 1949 р. вiн прийняв
пiсля неє спадщину i проживав з батьком у спiрному будинку.
Всупереч вимогам статей 15, ЗО, 40 1 203 ЦПК Украєни суд
йе перевiрив доводiв вiдповiдача Т., не навiв у рiшеннi мотивiв,
з яких вiн не взяв єх до уваги, а також не зясував, яке майно
залишилось пiсля смертi матерi Т., хто iз спадкоумцiв його
прийняв та чи вiдповiдау розмiру обовязковоє частки в спад-
щинi майно, яке батько Т; заповiдав матерi Б.
З урахуванням викладеного Пленум Верховного Суду Ук-
раєни скасував судовi рiшення i -направив справу, на новий
розгляд. ,
Вiдповiдно до ч. 2 ст. 554 Цивiльного кодексу, якщо спадко-
давець заповiдав усе своу майно призначеним ним спадкоумцям
без зазначення частки кожного з них, то частка спадщини,
яка належала б спадкоумцевi, який вiдпав, переходить до
iнших спадкоумцiв за заповiтом i розподiляуться мiж ними в
рiвних частках i в тих випадках, коли у iншi спадкоумцi за
законом. При визначеннi заповiдачем часток кожного iз спад-
- 166 -
коумцiв, на користь яких складено заповiт, частка спадкоумця,
який вiдпав, переходить до спадкоумцiв за законом
Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР
вiд 23 березня 1984 р.
(витяг) .
У серпнi 1981 р. А. предявив позов до Г. i К. ПРО подiл
спадкового жилого буддаку. Позивач/зазначав, що половина
будинку у м. Дебадьсйй до/i-Нул;, Йостадаева, 129 належала
його матерi. i,ост|(! належала
другому чоловiку .иогоiiєМii
сину вiд -першого -2плюбу.iаiiiiКi <ГО
1979 р".а П другий чоловiк,- iiсейаЮiрЖi11
_ Посилаючись на те, що вiдповiдачi оспевйкжт iЖзгО праю
на будинок, позивач просив визнати за ним право власностi вв
половину будинку i видiлити ЄГ в натурi. .
Справа розглядалася судами неодноразово. Рiшенням судо-
воє колегiє в цивiльних справах Донецького обласного суду 1(iд
12 жовтня 1984 р.- за А. визнано право власностi на Й/Й
частин будинку, а за Г. - на 1.3/25 i мiж ними проаведеио
подiл будинку в натурi. З Г. стягнено на користь iнших епад-
коумцiв грошову компенсацiю за єх частки. Судова колегiя в
цивiльних справах Верховного Суду УРСР залишила рiшення
без змiии. i . , . . . .
У протестi заступника Прокурора УРСР порушууться пи-
тання про змiну цього рiшення з посиланням на щ, що 1/4
частина будинку, яку батько вiдповiдача Г. заповiдав своєй
дружинi, мала перейти до вiдповiдача Г., якому батько заповiв
також 1/4 частину будинку, а не до спадкоумцiв за законом,
як це визнав суд. ;
Пленум Верховного Суду УРСР визнав доводи протесту
неспроможними з таких пiдстав.
Частиною 1 ст. 544 Цивiльного кодексу передбачене за-
гальне правило, згiдно з яким конкретно визначена у заповiтi
частка спадкоумця, який вiдпав, переходить до спадкоумцiв за
законом i розподiляуться мiж ними у рiвних частках. Якпю.де> ,
спадкодавець заповiдав все своу майно (без визначення часипi.
призначеним ним спадкоумцям (спiльне закликання до сиНДi>!"
кування), вiдповiдно до ч. 2 цiує ж статтi частка спадщини, "
належала б спадкоумцю, який вiдпав, переходить до
спадкоумцiв за заповiтом i розподiляуться мiж ними в
частках i в тих випадках, коли у iншi спадкоумцi за зi,
Оскiльки батько вiдповiдача Г. у своуму заповiтi >iд
ресня 1958 р. визначив частки кожного iз спадкоемай"
частинi будинку), суд правильно розподiлив часткуаа3"
за заповiтом, який вiдпав .(дружини запбвєдачвєiй
спадкоумцями за законом. ;:: -"у
Виходячи з наведеного. Пленум ВерхавйєЙ
вiдхилив "протест. -.. .-..єаi
- К7 -
Правила ст. 563 Цивiльного кодексу про те, що спадкоумство
в колгоспному дворi вiдкривалось пiсля смертi останнього чле-
на двору, застосовувались у випадку припинення колгоспного
двору саме з цих пiдстав. У разi припинення двору з iнших
пiдстав (перетворення колгоспу в радгосп, вихiд з колгоспу
членiв двору тощо) спадщина на вiдповiдну частку в майнi,
що збереглося пiсля його. припинення, вiдкривалась пiсля
смертi кожного з колишнiх членiв двору
Постанова президiє Закарпатського обласного суду
(витяг/- - .
, У груднi 1987.р. С. предявила-позов до М. i С.Ю. про
визнання недiйсним заповiту та свiдоцтва про право на спад-
щину на 1/2 частину будинку i про визнання права власностi
на цей будинок. .
Позивачка зазначала, що 10 грудня 1950 р. вона зареустру-
вала шлюб з С.А., який на той час мав розпочатий будiвництвом
жилий будинок в м. Виноградiв. Спiльно як подружжя вони
добудували будинок. 17 липня 1987 р. С.А. помер. Виконком
Вияоградiвськоє мiськоє Ради народних депутатiв ЗО жовтня
1987 р. видав на зазначений будинок свiдоцтво про право влас-
ностi на iмя С.А. та його першоє дружини (яка померла в
1949 р,) - кожному на 1/2 частину будинку.
За життя С.А. склав заповiт, яким все своу майно заповiв
дiтям вiд. першого-шлюбу -вiдповiдачам у справi. Виног-
радiвською державною нотарiальною конторою 12 травня
1988 р. вiдповiдачам видано свiдоцтво про право на спадщину
за заповiтом - кожному на 1/6 частину вiд 1 /2 частини
будинку. " : i
Посилаючись на те, що спiрний будинок у власнiстю кол-
госпного двору, в якому пiсля смертi С.А. спадщина не .вiд-
крилась, оскiльки останнiм членом двору у вона, позивачка
просила задовольнити позов.
Справа розглядалася судами неодноразово. Рiшенням
iршавського районного народного суду Закарпатськоє областi
вiд 14 жовтня 1991 р., залишеним без змiн ухвалою судовоє
колегiє в цивiльних .справах Закарпатського обласного, суду вiд
26 листопада 1991 р., позов задоволене. За позивачкою визнано
право власностi на спiрний будинок. Заповiт С.А. вiд 20 грудня
1983 р. та свiдоцтво про право на спадщину за заковом, видане
державною нотарiальною конторою вiдповiдачам М. i С.Ю.
12 травня 1988 р., визнано недiйсним.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126