ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
, І. Котляревський виходить з народних уявлень про рай, де вічно блаженствують обіч вседержителя та святих праведники. Виникає мотив, який І. Котляревський широко розгорне далі в картинах відвідання Енеєм раю (III, 116 – 125). І тут, і там райські наїдки – головним чином дитячі ласощі, тільки в третій частині вони названі повніше.
В се врем’я в рай боги зібралисьК Зевесу в гості на обід,Пили там, їли, забавлялись,Забули наших людських бід.Там лакомини різні їли,Буханчики пшеничні білі,Кислиці, ягоди, коржіІ всякі-разні витребеньки, –Уже либонь були п’яненькі,Понадувались, мов йоржі. Мурий – темно-сірий або сіро-бурий із темнішими і світлішими смугами.
Я к ось знічев’я вбіг Меркурій,Засапавшися до богів;Прискочив, мов котище мурийДо сирних в маслі пирогів!«Ге! Ге! от тут-то загулялись,Що і од світу одцурались,Диявол-ма вам і стида.В Сіцілії таке твориться,Що вам би треба подивиться, –Там крик, мов підступа орда». Як чорноморський злий козак. – у 1782 р. частина козаків зруйнованої влітку 1775 р. Запорізької Січі за їх проханням була переселена з дозволу уряду на землі між річками Кубань і Єя. За першими переселенцями потяглися інші, й не тільки колишні запорожці. Було утворене Військо Чорноморське, в якому на перших порах були заведені порядки, подібні до запорозьких. Тут довше, ніж деінде, затрималися давні козацькі традиції, коли не за самою суттю, то принаймні за формою. У п'єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка» Микола, сирота «без роду, без племені», збирається іти в Чорноморію: «Люблю я козаків за їх обичай!» (дія друга, ява перша).
Боги, почувши, зашатались,Із неба виткнули носи,Дивитись на бійців хватались,Як жаби літом із роси.Ентелл там сильно храбровався,Аж до сорочки ввесь роздягся,Совав Даресу в ніс кулак.Дарес ізвомпив сіромаха,Бо був Ентелл непевна птаха,Як чорноморський злий козак. Уже було зазначено, що в «Енеїді» Вергілія (Вергілій. – Кн. 5. – Ряд. 375 – 425) Дарес (Дарет) – троянець, а Ентелл – місцевий, сіцілієць. Тому покровителька троянців Венера просить Зевса підтримати Дареса.
Венеру за виски хватило,Як глянула, що там Дарес;Їй дуже се було не мило,Сказала: «Батечку Зевес!Дай моєму Даресу сили,Йому хвоста щоб не вкрутили,Щоб він Ентелла поборов.Мене тогді ввесь світ забуде,Коли Дарес живий не буде;Зроби, щоб був Дарес здоров». Бахус – у римській міфології бог виноградарства й виноробства (в грецькій міфології – Діоніс), син Зевса і дочки фіванського царя Кадма Семели.
Тут Бахус п’яний обізвався,Венеру лаяти почав,До неї з кулаком совався,І так ісп’яна їй сказав:«Пійди лиш ти к чортам, плюгава,Невірна, пакосна, халява!Нехай ізслизне твій Дарес,Я за Ентелла сам вступлюся,Як більш сивухи натягнуся,То не заступить і Зевес. [34] Чи знаєш, він який парнище?На світі трохи єсть таких,Сивуху так, як брагу, хлище,Я в парубках кохаюсь сих.Уже заллє за шкуру сала,Ні неня в бразі не скупала,Як він Даресові задасть.Уже хоть як ти не вертися,З своїм Даресом попростися,Бо прийдеться йому пропасть». [35] Зевес до речі сей дочувся,Язик на силу повернув,Він од горілки весь обдувсяІ грімко так на їх гукнув:«Мовчіть!.. чого ви задрочились?Чи бач, у мене розходились!Я дам вам зараз тришия!Ніхто в кулачки не мішайтесьКінця од самих дожидайтесь, –Побачим, – візьметь то чия?» Марс – у римській міфології бог війни (відповідно у грецькій – Арес), перебуває у досить близьких стосунках з Венерою і сприяє троянцям (див. далі коментар: VI, 15).
Ганімед – виночерпій у Зевса.
Пуздерко – похідний погребок, буфет.
Венера, облизня піймавши,Слізки пустила із очей,І, як собака, хвіст піджавши,Пішла к порогу до дверейІ з Марсом у куточку стала,З Зевеса добре глузовала;А Бахус пінненьку лигав,Із Ганімедова пуздеркаУтер трохи не з піввідерка;Напивсь – і тілько що кректав. Нар.: Цибульки під ніс дати (Номис. – С. 81).
Як між собой боги сварилисьВ раю, попившись в небесах;Тогді в Сіцілії творилисьВеликі дуже чудеса.Дарес од страху оправлявсяІ до Ентелла підбирався,Цибульки б дать йому під ніс.Ентелл од ляпаса здригнувся,Разів із п’ять перевернувся,Трохи не попустив і сліз. Нар.: Слуха джмелів. Дав йому лупня добре – довго буде джмелів слухать! (Номис. – С. 77).
Розсердився і роз’ярився,Аж піну з рота попустив,І саме в міру підмостився,В висок Дареса затопив:З очей аж іскри полетіли,І очі ясні соловіли,Сердешний об землю упав.Чмелів довгенько дуже слухавІ землю носом рив і нюхав,І дуже жалібно стогнав. Трохи не цілую гривняху – гривня – в різні часи мала різну цінність. Ще в Київській Русі – срібний зливок вагою близько фунта (фунт – 409,6 грама). Від слова «гривня» походить назва «гривеник» – срібна монета вартістю в десять копійок. Гривнею називали ще мідну монету в дві з половиною-три копійки. Слово «гривняка» вжито тут в останньому значенні
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98
В се врем’я в рай боги зібралисьК Зевесу в гості на обід,Пили там, їли, забавлялись,Забули наших людських бід.Там лакомини різні їли,Буханчики пшеничні білі,Кислиці, ягоди, коржіІ всякі-разні витребеньки, –Уже либонь були п’яненькі,Понадувались, мов йоржі. Мурий – темно-сірий або сіро-бурий із темнішими і світлішими смугами.
Я к ось знічев’я вбіг Меркурій,Засапавшися до богів;Прискочив, мов котище мурийДо сирних в маслі пирогів!«Ге! Ге! от тут-то загулялись,Що і од світу одцурались,Диявол-ма вам і стида.В Сіцілії таке твориться,Що вам би треба подивиться, –Там крик, мов підступа орда». Як чорноморський злий козак. – у 1782 р. частина козаків зруйнованої влітку 1775 р. Запорізької Січі за їх проханням була переселена з дозволу уряду на землі між річками Кубань і Єя. За першими переселенцями потяглися інші, й не тільки колишні запорожці. Було утворене Військо Чорноморське, в якому на перших порах були заведені порядки, подібні до запорозьких. Тут довше, ніж деінде, затрималися давні козацькі традиції, коли не за самою суттю, то принаймні за формою. У п'єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка» Микола, сирота «без роду, без племені», збирається іти в Чорноморію: «Люблю я козаків за їх обичай!» (дія друга, ява перша).
Боги, почувши, зашатались,Із неба виткнули носи,Дивитись на бійців хватались,Як жаби літом із роси.Ентелл там сильно храбровався,Аж до сорочки ввесь роздягся,Совав Даресу в ніс кулак.Дарес ізвомпив сіромаха,Бо був Ентелл непевна птаха,Як чорноморський злий козак. Уже було зазначено, що в «Енеїді» Вергілія (Вергілій. – Кн. 5. – Ряд. 375 – 425) Дарес (Дарет) – троянець, а Ентелл – місцевий, сіцілієць. Тому покровителька троянців Венера просить Зевса підтримати Дареса.
Венеру за виски хватило,Як глянула, що там Дарес;Їй дуже се було не мило,Сказала: «Батечку Зевес!Дай моєму Даресу сили,Йому хвоста щоб не вкрутили,Щоб він Ентелла поборов.Мене тогді ввесь світ забуде,Коли Дарес живий не буде;Зроби, щоб був Дарес здоров». Бахус – у римській міфології бог виноградарства й виноробства (в грецькій міфології – Діоніс), син Зевса і дочки фіванського царя Кадма Семели.
Тут Бахус п’яний обізвався,Венеру лаяти почав,До неї з кулаком совався,І так ісп’яна їй сказав:«Пійди лиш ти к чортам, плюгава,Невірна, пакосна, халява!Нехай ізслизне твій Дарес,Я за Ентелла сам вступлюся,Як більш сивухи натягнуся,То не заступить і Зевес. [34] Чи знаєш, він який парнище?На світі трохи єсть таких,Сивуху так, як брагу, хлище,Я в парубках кохаюсь сих.Уже заллє за шкуру сала,Ні неня в бразі не скупала,Як він Даресові задасть.Уже хоть як ти не вертися,З своїм Даресом попростися,Бо прийдеться йому пропасть». [35] Зевес до речі сей дочувся,Язик на силу повернув,Він од горілки весь обдувсяІ грімко так на їх гукнув:«Мовчіть!.. чого ви задрочились?Чи бач, у мене розходились!Я дам вам зараз тришия!Ніхто в кулачки не мішайтесьКінця од самих дожидайтесь, –Побачим, – візьметь то чия?» Марс – у римській міфології бог війни (відповідно у грецькій – Арес), перебуває у досить близьких стосунках з Венерою і сприяє троянцям (див. далі коментар: VI, 15).
Ганімед – виночерпій у Зевса.
Пуздерко – похідний погребок, буфет.
Венера, облизня піймавши,Слізки пустила із очей,І, як собака, хвіст піджавши,Пішла к порогу до дверейІ з Марсом у куточку стала,З Зевеса добре глузовала;А Бахус пінненьку лигав,Із Ганімедова пуздеркаУтер трохи не з піввідерка;Напивсь – і тілько що кректав. Нар.: Цибульки під ніс дати (Номис. – С. 81).
Як між собой боги сварилисьВ раю, попившись в небесах;Тогді в Сіцілії творилисьВеликі дуже чудеса.Дарес од страху оправлявсяІ до Ентелла підбирався,Цибульки б дать йому під ніс.Ентелл од ляпаса здригнувся,Разів із п’ять перевернувся,Трохи не попустив і сліз. Нар.: Слуха джмелів. Дав йому лупня добре – довго буде джмелів слухать! (Номис. – С. 77).
Розсердився і роз’ярився,Аж піну з рота попустив,І саме в міру підмостився,В висок Дареса затопив:З очей аж іскри полетіли,І очі ясні соловіли,Сердешний об землю упав.Чмелів довгенько дуже слухавІ землю носом рив і нюхав,І дуже жалібно стогнав. Трохи не цілую гривняху – гривня – в різні часи мала різну цінність. Ще в Київській Русі – срібний зливок вагою близько фунта (фунт – 409,6 грама). Від слова «гривня» походить назва «гривеник» – срібна монета вартістю в десять копійок. Гривнею називали ще мідну монету в дві з половиною-три копійки. Слово «гривняка» вжито тут в останньому значенні
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98