побувать,Мені дай зараз за роботу,То я приймуся мусовать,Як нам до пекла довалитисьІ там на мертвих подивитись;Ти знаєш – дурень не бере:У нас хоть трохи хто тямущий,Уміє жить по правді сущій,То той, хоть з батька, то здере. В лісу великому, густому, Непроходимому, пустому – у книзі мовознавця А. Непокупного це місце коментується так: «Тут увага мимоволі спиняється на слові пустий, яке контрастує зі своїми попередниками – густий, непроходимий (порівняймо прислів'я де густо, де пусто}, хоча воно й стоїть в одному ряду з ними як однорідне. Проте враження несумісності складається лише в нашого сучасника. Що ж до українського читача кінця XVIII ст., якому була адресована «Енеїда», то без сумніву прикметник пустий у поданому контексті він недвозначно сприймав як синонім дикого. Саме від слова пустий, дикий і утворилася назва, якщо скористатися виразом Котляревського, лісу великого, густого, нелроходимого – пуща» (Непокупний А. П. Балтійські родичі слов'ян. – К., 1979. – С. 99; див. також коментар: III, 132 – «Ходили в північ по пусткам»).

Поким же що, то ти послухайТого, що я тобі скажу,І голови собі не чухай…Я в пекло стежку покажу:В лісу великому, густому,Непроходимому, пустомуЯкеєсь дерево росте;На нім кислиці не простіїРостуть – як жар, всі золотії,І деревце те не товсте. Згідно з античними міфами, той, хто хоче повернутися назад з підземного царства Плутона, мусить мати при собі золоту гілку з чарівного дерева – символ життя. Взагалі золота гілка в легендах.багатьох народів – чудодійний талісман, який відкриває дорогу в недоступні місця або до скарбів. І. Котляревський переосмислює цей міф у дусі української народної творчості, легенд, пов'язаних з прадавнім, ще доби язичества, святом Івана Купала. Раз на рік, рів но опівночі в Купальську ніч (з 23 на 24 червня за ст. ст.) десь у глухому, дикому лісі зацвітає папороть. Хто зірве чудесну квітку папороті, той опанує таємничими силами, матиме змогу здійснити свої бажання, добуде закопані скарби і т. ін. Зірвати квітку папороті дуже нелегко не тільки тому, що вона рідко трапляється, а й тому, що її стережуть злі духи, нечиста сила. Інколи, щоб добути цю квітку, входять у спілку з нечистою силою. У наступних 29 – 33-й строфах поеми Еней у пошуках і добуванні золотої гілки зустрічає такі ж перешкоди, як і герої народних казок та легенд у походах за квіткою папороті. Народні купальські легенди використав і шанувальник «Енеїди» російський письменник М. Гоголь у повісті «Ніч під Івана Купала».

Із дерева сього зломитиТи мусиш гілку хоть одну;Без неї бо ні підступитиНе можна перед сатану;Без гілки і назад не будешІ душу з тілом ти погубиш,Плутон тебе закабалить.Іди ж, та пильно приглядайся,На всі чотири озирайся,Де деревце те заблищить. [29] Зломивши ж, зараз убирайся,Якмога швидше утікай;Не становись, не оглядайсяІ уха чим позатикай;Хоть будуть голоса кричати,Щоб ти оглянувся, прохати,Гляди, не озирайсь, біжи.Вони, щоб тілько погубити,То будуть все тебе манити;От тут себе ти покажи». [30] Яга тут чортзна-де дівалась,Еней остався тілько сам,Йому все яблуня здавалась,Покою не було очам;Шукать її Еней попхався,Втомивсь, засапавсь, спотикався,Поки прийшов під темний ліс;Коловсь сердешний об тернину,Пошарпався весь об шипшину,Було таке, що рачки ліз. [31] Сей ліс густий був несказанно,І сумно все в йому було;Щось вило там безперестанноІ страшним голосом ревло;Еней, молитву прочитавшиІ шапку цупко підв’язавши,В лісную гущу і пішов,Ішов і утомивсь чимало,І надворі тогді смеркало,А яблуні ще не знайшов. [32] Уже він начинав боятись,На всі чотири озиравсь;Трусивсь, та нікуди діватись,Далеко тяжко в ліс забравсь;А гірше ще його злякало,Як щось у очах засіяло,От тут-то берега пустивсь;А послі дуже удивився,Як під кислицей опинився, –За гілку зараз ухвативсь. [33] І не подумавши німало,Нап’явсь, за гілечку смикнув,Аж дерево те затріщало,І зараз гілку одчахнув.І дав чимдуж із лісу драла,Що аж земля під ним дрижала,Біг так, що сам себе не чув;Біг швидко, не остановлявся,Увесь об колючки подрався;Як чорт, у реп’яхах ввесь був. Бичня – обора, загорода для волів.

Прибіг к троянцям, утомивсяІ оддихати простягнувсь;Як хлюща, потом ввесь облився,Трохи-трохи не захлебнувсь.Звелів з бичні волів пригнати,Цапів з вівцями припасати,Плутону в жертву принести,І всім богам, що пеклом правлятьІ грішних тормошать і давлять,Щоб гніву їм не навести. Година балагурна – слушна година.
Закамешились – забігалися, заклопоталися.

Як тілько темна та пахмурнаІз неба зслизла чорна ніч,Година ж стала балагурна,Як звізди повтікали пріч,Троянці всі заворушились,Завештались, закамешилисьНа жертву приганять биків;Дяки з попами позбирались,Зовсім служити всі прибрались,Огонь розкладений горів. Починається прийняте у стародавніх греків та римлян гадання на кишках і тельбухах забитих у жертву богам тварин. У нашого народу такий звичай не зафі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98