плечі,Енею глуздівно сказав:«Я ставлю річ твою в дурницю;Ти в руку не піймав синицю,Не тебе, далебіг, боюсь.Олімпські нами управляють,Вони на мене налягають,Пред ними тілько я смирюсь». [165] Сказавши, круто повернувсяІ камінь пудів в п’ять підняв;Хоть з праці трохи і надувся;Бо, бач, не тим він Турном став,Не та була в нім жвавость, сила,Йому Юнона ізмінила;Без богів ж людська моч – пустяк.Йому і камінь ізміняє,Енея геть не долітає,І Турна взяв великий страх. [166] В таку щасливую годинуЕней чимдуж спис розмахавІ Турну, гадовому сину,На вічний поминок послав;Гуде, свистить, несеться піка,Як зверху за курчам шульпіка,Торох рутульця в лівий бік!Простягся Турн, як щогла, долі,Качається од гіркой болі,Клене олімпських єретик. [167] Латинці од сього жахнулись,Рутульці галас підняли,Троянці глумно осміхнулись,В Олімпі ж могорич пили.Турн тяжку боль одоліває,К Енею руки простягаєІ мову слезную рече:«Не жизні хочу я подарка;Твоя, Анхізович, припаркаЗа Стікс мене поволоче. [168] Но єсть у мене батько рідний,Старий і дуже ветхих сил;Без мене він хоть буде бідний,Та світ мені сей став не мил;Тебе о тім я умоляю,Прошу, як козака, благаю:Коли мені смерть задаси,Одправ до батька труп дублений;Ти будеш за сіє спасенний,На викуп же, що хоч, проси». [169] Еней од речі сей зм’ягчивсяІ меч пінятий опустив;Трохи-трохи не прослезивсяІ Турна ряст топтать пустив.Аж зирк – Паллантова ладункаІ золота на ній карункаУ Турна висить на плечі.Енея очі запалали,Уста од гніву задрижали,Ввесь зашарівсь, мов жар в печі. [170] І вмиг, вхопивши за чуприну,Шкереберть Турна повернув,Насів коліном злу личинуІ басом громовим гукнув:«Так ти троянцям нам для сміхаГлумиш з Паллантова доспіхаІ думку маєш буть живим?Паллант тебе тут убиває,Тебе він в пеклі дожидає,Іди к чортам, дядькам своїм». [171] З сим словом меч свій устромляєВ роззявлений рутульця ротІ тричі в рані повертає,Щоб більше не було хлопот.Душа рутульська полетілаДо пекла, хоть і не хотіла,К пану Плутону на бенкет.Живе хто в світі необачно,Тому нігде не буде смачно,А більш, коли і совість жметь. Коментар до «Енеїди» Івана Котляревського та його історія Настійну потребу в розгорнутому коментарі до першого твору нової української літератури розуміє кожний, хто читав «Енеїду». Ще в столітній ювілей першого видання «Енеїди» (1898) ставилося питання про створення коментаря, без якого уже тоді, коли принаймні в домашньому побуті народу було чимало спільного з добою Івана Котляревського, багато що в «Енеїді» залишалося неясним. Але ні в дні столітнього ювілею великого твору, ні в дні урочистого відкриття пам'ятника на могилі Котляревського в Полтаві (1903), ні пізніше далі добрих намірів справа не пішла. У науковій літературі інколи навіть висловлювалася, а коли не висловлювалася, то мовчки сприймалася думка, що з'ясування побутово-етнографічних реалій в «Енеїді» – діло другорядне.Уже позаду 200-річний ювілей з дня народження Котляревського, не за горами 200-річчя першого видання «Енеїди», а у великій бібліографії праць про поему маємо лише одну статтю, присвячену даній темі, – «Побутова старовина в «Енеїді» І. П. Котляревського» Миколи Сумцова, опубліковану ще у 1905 р. Судячи із змісту, тут іменитий український етнограф по пам'яті, не звертаючись до друкованих джерел, пояснив кілька десятків старожитностей і, ясна річ, далеко не вичерпав визначеної у заголовку теми. Стаття показує, який прекрасний коментар до дивовижного творіння Котляревського міг би укласти Сумцов і якої значної шкоди зазнала культура нашого народу, що ні він, ні хтось інший з учених, ближчих до доби письменника, не взявся до такої праці.Відгукуючись на появу статті Миколи Сумцова, літературознавець Михайло Мочульський писав: «…Наша наукова критика ще не зробила досі нічого, щоб пояснити та зробити приступною для загалу ту цікаву поему. Наша критика обертається лише в хибнім колі утертих фаз, доторкається «Енеїди» зверха, й нікому досі не забаглося пірнути на її дно, щоб як слід з'ясувати її…»Сумцов обібрав собі цікаву й живу тему: він мав подати в своїй статті висліди над побутовим боком «Енеїди»; на жаль, одначе шановний професор не дав нам того, чого слід було сподіватися по нім. Він лише торкнувся своєї теми, але не поглибив її, поставив багато питань, але не дав на них відповіді. Тим-то стаття, хоч не без певних цікавих вказівок – мусить розчарувати».Присуд М. М. Мочульського, якщо сприймати його в історичній перспективі, видається надто суворим. І нині значення праці М. Ф. Сумцова не зменшилося, а навпаки, зросло. Крім того, вже на той час у працях П. Г. Житецького, І. М. Стешенка, І. Я. Франка, інших авторів можна було знайти значний матеріал для коментаря. Коли його додати до словничка чи приміток у кінці книги, без яких не обходилося, за поодинокими винятками, жодне видання «Енеїди», починаючи від першого, то це вже було солі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98