ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
д корозії.
Образки і кунштики – картинки, якими майстри прикрашали вояцький обладунок. Робили також різні написи: родові та вояцькі титули воїна, власне ім'я меча, щита, рога, бойові девізи та ін. Тут бачимо травестійне обігрування, змішування прикрас на стародавній, середньовічній та тогочасній зброї. На завершення – ще й брязкальця та дзвінки, доречні на кінській збруї, дитячих іграшках, але не на спорядженні воїна.
«Для тебе? – ох, моя ти плітко! –Вулкан задихавшись сказав. –Зроблю не збрую, чудо рідко,Ніхто якого не видав;Палаш, шишак, панцир зо щитом,Все буде золотом покрито,Як тульськії кабатирки;Насічка з черню, з образками,І з кунштиками, і з словами,Скрізь будуть брязкальця, дзвінки». [29] А що ж, не так тепер буваєПроміж жінками і у нас?Коли чого просити має,То добрий одгадає часІ к чоловіку пригніздиться,Прищулиться, приголубиться,Цілує, гладить, лескотить,І всі сустави розшрубує,І мізком так завередує,Що сей для жінки все творить. Махнула в Пафос оддихать – йдеться про місто Пафос на острові Кіпрі, де був славнозвісний храм Афродіти (Венери), осередок культу богині.
Венера, в облако обвившись,Махнула в Пафос оддихать,Од всіх в світелці зачинившись,Себе там стала розглядать.Краси пом’яті розправляла,В волоссі кудрі завивала,Ну п’ятна водами мочить.Венера, як правдива мати,Для сина рада все оддати,З Вулканом рада в кузні жить. [31] Вулкан, до кузні дочвалавши,Будить зачав всіх ковалів;Свинець, залізо, мідь зібравши,Все гріти зараз ізвелів.Міхи престрашні надимають,Огонь великий розпаляють,Пішов тріск, стук од молотів.Вулкан потіє і трудиться,Всіх лає, б’є, пужа, яриться,К роботі приганя майстрів. Уже онагри захрючали – онагр – кабан (К.). У словниках в такому значенні слово «онагр» більше ніде не зафіксоване. Вживається у значенні: дикий осел.
І сонце злізло височенько,Уже час сьомий ранку був;Уже закушовав смачненько,Хто добре пінної лигнув;Уже онагри захрючали,Ворони, горобці кричали,Сиділи в лавках крамарі;Картьожники же спать лягали,Фіндюрки щоки підправляли,В суди пішли секретарі. [33] А наші з хмелю потягались,Вчорашній мордовав їх чад;Стогнали, харкали, смаркались,Ніхто не був і світу рад.Не дуже рано повставалиІ льодом очі протирали,Щоб освіжитись на часок.Потім взялись за оковитуІ скликали річ посполиту –Поставить, як іти в поход. [34] Тут скілько сотень одлічилиАркадських жвавих парубківІ в ратники їх назначили;Дали їм в сотники панів.Дали значки їм з хоругвою,Бунчук і бубни з булавою,Списів, мушкетів, палашів.На тиждень сала з сухарями,Барильце з срібними рублями,Муки, пшона, ковбас, коржів. А доки в паці будеш грати? – паці (рос. бабки) – дуже давня гра: розставляються різними способами фігурки з кісток тварин. По них влучають спеціальною кісткою – битою (інколи її заливають свинцем). Відомо багато різновидів гри. Грають двоє або й більше.
Евандр, Палланта підозвавши,Такі слова йому сказав:«Я, рать Енею в поміч давши,Тебе начальником назвав.А доки в паці будеш грати?З дівками день і ніч ганятиІ красти голубів у всіх?Одважний жид грішить і в школі,Іди лиш послужи на полі;Ледащо син – то батьків гріх. В опрічнеє попав число – тобто в число особливих, видатних (див. також коментар: V, 74).
Еней мій сват… – ніхто з роду Евандра не був одружений з кимось із роду Енея, отже, вони ніби ніякі не свати. Проте в народі сватами іноді називали людей, з якими уклали якусь угоду, яким щось продали з свого господарства чи купили у них щось. Купив, продав – породичався. З глибокої давнини іде поняття «сват», адресоване людині, з якою взагалі мав якусь справу, навіть сходився, як з противником, у бою. В «Слові о полку Ігоревім», порівнюючи битву з бенкетом, автор говорить: «Ту пир докончаша храбріи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Іди служи, годи Енею,Він зна воєнне ремесло;Умом і храбростю своєюВ опрічнеє попав число.А ви, аркадці, – ви не труси,Давайте всім і в ніс, і в уси,Паллант мій ваш єсть отаман.За його бийтесь, умирайте,Енеєвих врагів карайте,Еней мій сват – а ваш гетьман. Уміє і склади читать – у старій дяківській школі довго (рік, а може, й більше) зубрили окремі літери й склади і тільки потім складали їх у слова та речення.
А вас, Анхізович, покорноПрошу Палланта доглядать;Воно хоть паруб’я, неспорно,Уміє і склади читать;Та дурень, молоде, одважне,В бою як буде необачне,То може згинуть неборак;Тогді не буду жить чрез силу,Живцем полізу я в могилу,Ізгину, без води мов рак. Зайдіть к лидійському народу – у стародавні часи Лідія – держава на заході Малої Азії. Згідно з легендою, етруски, які жили на Апеннінському півострові до римлян, прийшли сюди з Лідії. У поемі Вергілія розповідається, що на час прибуття Енея до Італії етруски терпіли гніт тирана Мезентія.
Чинш – податок, плата за користування землею.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98
Образки і кунштики – картинки, якими майстри прикрашали вояцький обладунок. Робили також різні написи: родові та вояцькі титули воїна, власне ім'я меча, щита, рога, бойові девізи та ін. Тут бачимо травестійне обігрування, змішування прикрас на стародавній, середньовічній та тогочасній зброї. На завершення – ще й брязкальця та дзвінки, доречні на кінській збруї, дитячих іграшках, але не на спорядженні воїна.
«Для тебе? – ох, моя ти плітко! –Вулкан задихавшись сказав. –Зроблю не збрую, чудо рідко,Ніхто якого не видав;Палаш, шишак, панцир зо щитом,Все буде золотом покрито,Як тульськії кабатирки;Насічка з черню, з образками,І з кунштиками, і з словами,Скрізь будуть брязкальця, дзвінки». [29] А що ж, не так тепер буваєПроміж жінками і у нас?Коли чого просити має,То добрий одгадає часІ к чоловіку пригніздиться,Прищулиться, приголубиться,Цілує, гладить, лескотить,І всі сустави розшрубує,І мізком так завередує,Що сей для жінки все творить. Махнула в Пафос оддихать – йдеться про місто Пафос на острові Кіпрі, де був славнозвісний храм Афродіти (Венери), осередок культу богині.
Венера, в облако обвившись,Махнула в Пафос оддихать,Од всіх в світелці зачинившись,Себе там стала розглядать.Краси пом’яті розправляла,В волоссі кудрі завивала,Ну п’ятна водами мочить.Венера, як правдива мати,Для сина рада все оддати,З Вулканом рада в кузні жить. [31] Вулкан, до кузні дочвалавши,Будить зачав всіх ковалів;Свинець, залізо, мідь зібравши,Все гріти зараз ізвелів.Міхи престрашні надимають,Огонь великий розпаляють,Пішов тріск, стук од молотів.Вулкан потіє і трудиться,Всіх лає, б’є, пужа, яриться,К роботі приганя майстрів. Уже онагри захрючали – онагр – кабан (К.). У словниках в такому значенні слово «онагр» більше ніде не зафіксоване. Вживається у значенні: дикий осел.
І сонце злізло височенько,Уже час сьомий ранку був;Уже закушовав смачненько,Хто добре пінної лигнув;Уже онагри захрючали,Ворони, горобці кричали,Сиділи в лавках крамарі;Картьожники же спать лягали,Фіндюрки щоки підправляли,В суди пішли секретарі. [33] А наші з хмелю потягались,Вчорашній мордовав їх чад;Стогнали, харкали, смаркались,Ніхто не був і світу рад.Не дуже рано повставалиІ льодом очі протирали,Щоб освіжитись на часок.Потім взялись за оковитуІ скликали річ посполиту –Поставить, як іти в поход. [34] Тут скілько сотень одлічилиАркадських жвавих парубківІ в ратники їх назначили;Дали їм в сотники панів.Дали значки їм з хоругвою,Бунчук і бубни з булавою,Списів, мушкетів, палашів.На тиждень сала з сухарями,Барильце з срібними рублями,Муки, пшона, ковбас, коржів. А доки в паці будеш грати? – паці (рос. бабки) – дуже давня гра: розставляються різними способами фігурки з кісток тварин. По них влучають спеціальною кісткою – битою (інколи її заливають свинцем). Відомо багато різновидів гри. Грають двоє або й більше.
Евандр, Палланта підозвавши,Такі слова йому сказав:«Я, рать Енею в поміч давши,Тебе начальником назвав.А доки в паці будеш грати?З дівками день і ніч ганятиІ красти голубів у всіх?Одважний жид грішить і в школі,Іди лиш послужи на полі;Ледащо син – то батьків гріх. В опрічнеє попав число – тобто в число особливих, видатних (див. також коментар: V, 74).
Еней мій сват… – ніхто з роду Евандра не був одружений з кимось із роду Енея, отже, вони ніби ніякі не свати. Проте в народі сватами іноді називали людей, з якими уклали якусь угоду, яким щось продали з свого господарства чи купили у них щось. Купив, продав – породичався. З глибокої давнини іде поняття «сват», адресоване людині, з якою взагалі мав якусь справу, навіть сходився, як з противником, у бою. В «Слові о полку Ігоревім», порівнюючи битву з бенкетом, автор говорить: «Ту пир докончаша храбріи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Іди служи, годи Енею,Він зна воєнне ремесло;Умом і храбростю своєюВ опрічнеє попав число.А ви, аркадці, – ви не труси,Давайте всім і в ніс, і в уси,Паллант мій ваш єсть отаман.За його бийтесь, умирайте,Енеєвих врагів карайте,Еней мій сват – а ваш гетьман. Уміє і склади читать – у старій дяківській школі довго (рік, а може, й більше) зубрили окремі літери й склади і тільки потім складали їх у слова та речення.
А вас, Анхізович, покорноПрошу Палланта доглядать;Воно хоть паруб’я, неспорно,Уміє і склади читать;Та дурень, молоде, одважне,В бою як буде необачне,То може згинуть неборак;Тогді не буду жить чрез силу,Живцем полізу я в могилу,Ізгину, без води мов рак. Зайдіть к лидійському народу – у стародавні часи Лідія – держава на заході Малої Азії. Згідно з легендою, етруски, які жили на Апеннінському півострові до римлян, прийшли сюди з Лідії. У поемі Вергілія розповідається, що на час прибуття Енея до Італії етруски терпіли гніт тирана Мезентія.
Чинш – податок, плата за користування землею.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98