й сій порі,Очкур вкруг шиї обкрутивши,Кінець за жердку зачепивши,Повісилась на очкурі. [152] Амати смерть ся бусурменськаЯк до Лавинії дійшла,То крикнула «уви!» з-письменська,По хаті гедзатись пішла.Одежу всю цвітну порвала,А чорну к цері прибирала,Мов галка нарядилась вмах;В маленьке зеркальце дивилась,Кривитись жалібно училасьІ мило хлипати в сльозах. Верзун – шкіряний постіл, лапоть.

Такая розімчалась чуткаВ народі, в городі, в полках,Латин же, як старий плохутка,Устояв ледве на ногах.Тепер він берега пустивсяІ так злиденно іскривився,Що став похожим на верзун.Амати смерть всіх сполошила,В тугу, в печаль всіх утопила,Од неї звомпив сам пан Турн. [154] Як тілько Турн освідомився,Що дав цариці смерть очкур,То так на всіх остервенився,Підстрелений мов дикий кнур.Біжить, кричить, маха рукамиІ грізними велить словамиЛатинцям і рутульцям бойЗ енеївцями перервати.Якраз противні супостати,Утихомирясь, стали в строй. Такий, як був Нечоса-князь – Потьомкін Григорій Олександрович (1739 – 1791), найвпливовіший з фаворитів Катерини II, був генерал-губернатором Новоросії, також фактичним повелителем Гетьманщини (Лівобережної України). З політичних міркувань записався в Запорізьку Січ, діставши при цьому, згідно з козацьким звичаєм, прізвище Грицько Нечеса. Звичайно, це ніскільки не завадило йому санкціонувати розгром і пограбування Січі військами регулярної армії 4 червня 1775 р. – через три роки після прийняття Грицька Нечеси в січове товариство, – та покласти в свою кишеню левову частку багатств запорізької старшини. Потьомкін був високого зросту, з статною фігурою, смаглявим кольором обличчя, чорним довгим волоссям на голові, яке звичайно розчісував п'ятірнею (звідси Нечеса).

Еней од радості не стямивсь,Що Турн виходить битись з ним,Оскалив зуб, на всіх оглянувсьІ списом помахав своїм.Прямий, як сосна, величавий,Бувалий, здатний, тертий, жвавийТакий, як був Нечоса –князь.На нього всі баньки п’ялили,І сами вороги хвалили,Його любив всяк – не боявсь. [156] Як тілько виступили к боюЗавзята пара ватажків,То, зглянувшися між собою,Зубами всякий заскрипів.Тут хвись! шабельки засвистіли,Цок-цок! – і іскри полетіли;Один другого полосять!Турн перший зацідив Енея,Що з плеч упала і керея,Еней був поточивсь назад. Оддячивши йому сто з оком – тобто, віддавши йому з лихвою, з процентом. Око – стара міра рідини (приблизно 1 – 1,5 літра), а також ваги (приблизно 1,2 кілограма).

І вмиг, прочумавшись, з наскокомЕней на Турна напустив,Оддячивши йому сто з оком,І вражу шаблю перебив.Яким же побитом спастися?Трохи не лучче уплестися?Без шаблі нільзя воювать.Так Турн зробив без дальней думки,Як кажуть, підобравши клунки,Ану! Чим тьху навтіки драть. [158] Біжить пан Турн і репетує,І просить у своїх меча;Ніхто сердеги не рятуєОд рук троянська силача!Як ось іще перерядиласьСестриця, і пред ним явилась,І в руку сунула палаш;Оп’ять шабельки заблищали,Оп’ять панцирі забряжчали,Оп’ять пан Турн оправивсь наш. [159] Тут Зевс не втерпів, обізвався,Юноні з гнівом так сказав:«Чи ум од тебе одцурався?Чи хочеш, щоб тобі я давПо пані старій блискавками?Біда з злосливими бабами!Уже ж вістимо всім богам:Еней в Олімпі буде з намиЖивитись тими ж пирогами,Які кажу пекти я вам. [160] Безсмертного ж хто ма убити?Або хто може рану дать?Про що ж мазку мирянську лити?За Турна щиро так стоять?Ютурна на одну проказу,І певне по твому приказу,Палаш рутульцю піддала.І поки ж будеш ти біситься?На Трою і троянців злиться?Ти зла їм вдоволь задала». [161] Юнона в первий раз смирилась,Без крику к Зевсу річ вела:«Прости, паноче! проступилась,Я, далебі, дурна була;Нехай Еней сідла рутульця,Нехай спиха Латина з стульця,Нехай поселить тут свій рід.Но тілько щоб латинське плем’яУдержало на вічне врем’яІмення, мову, віру, вид». «Іноси! сількісь! як мовляла» – вислів, що означає: згода, хай буде й так! Про мене, як так, то й так!
Метелиця – дуже давній народний масовий танець, що відтворює ритми зимової хуртовини. Відомий ряд варіантів пісень-примовок під цей танець. Ось один з них, записаний за життя І. Котляревського:

Ой надворі метелиця,
Чому старий не жениться.
Як же мені женитися,
Що нікому журитися!

(Вестник Европы. – 1829. – № 22. – С. 153).

«Іноси! сількісь! як мовляла», –Юноні Юпітер сказав.Богиня з радіщ танцювала,А Зевс метелицю свистав.І все на шальках розважали,Ютурну в воду одіслали,Щоб з братом Турном розлучить;Бо книжка Зевсова з судьбами,Не смертних писана руками,Так мусила установить. [163] Еней махає довгим списом,На Турна міцно наступа,«Тепер, – кричить, підбитий бісом, –Тебе ніхто не захова.Хоть як вертись і одступайся,Хоть в віщо хоч перекидайся,Хоть зайчиком, хоть вовком стань,Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду,Я витягну тебе спідсподуІ розмізчу погану дрянь». Ти в руку не піймав синицю – походить від народної приказки: «Краще синиця в руках, ніж журавель у небі».

Од сей бундючної Турн речіБезпечно усик закрутивІ зжав свої широкі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98