ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
х. Уже в першій з точно датованих церковних книг – Остромировому євангелії 1057 р. зустрічаємо так звані «знаки возглашенія», які свідчать, що текст призначався для наспівного читання.
Еней від них не одступався,Тройчаткою всіх приганяв;І хто хоть трохи ліновався,Тому субітки і давав.За тиждень так лацину взнали,Що вже з Енеєм розмовлялиІ говорили все на ус:Енея звали Енеусом ,Уже не паном – домінусом ,Себе ж то звали – троянус . [35] Еней троянців похваливши,Що так лацину поняли,Сивушки в кубочки наливши,І могорич всі запили.Потім з десяток щомудрійших,В лацині щонайрозумнійших,З ватаги вибравши якраз,Послав послами до ЛатинаОд імені свого і чина,А з чим послав, то дав приказ. [36] Посли, прийшовши до столиці,Послали до царя сказать,Що до його і до цариціЕней прислав поклон оддатьІ з хлібом, з сіллю і з другимиПодарками предорогими,Щоб познакомитись з царем;І як доб’ється панськой ласкиЕней-сподар і князь троянський,То прийде сам в царський терем. [37] Латину тілько що сказали,Що од Енея єсть посли,Із хлібом, з сіллю причвалали,Та і подарки принесли,Хотять Латину поклониться,Знакомитись і подружиться,Як тут Латин і закричав:«Впусти! я хліба не цураюсьІ з добрими людьми братаюсь.От на ловця звір наскакав!» Клечання – наламане та нарубане з дерев гілля з листям, яким на зелені свята прикрашають хату та двір.
Шпалери – були поширені на Україні уже в XVII ст. Становили собою килими з різних тканин, якими оббивали стіни житла. На шпалери часто наносили сюжетні чи пейзажні малюнки. Шпалери, на полотно яких наносився малюнок фарбами, називали ще колтринами. У XVIII ст. появилися близькі до нинішніх друковані паперові шпалери.
Велів тут зараз прибиратиСвітлиці, сіни, двір мести;Клечання по двору саджати,Шпалерів разних нанестиІ вибивать царськую хату;Либонь, покликав і Амату,Щоб і вона дала совіт,Як лучче, краще прибирати,Де, як коврами застилатиІ підбирать до цвіту цвіт. Богомаз – іконописець і взагалі живописець, маляр. Слово в народі само по собі не мало негативного забарвлення. В «Салдацькому патреті» Григорія Квітки-Основ'яненка читаємо: «…А у тій слободі щонайлуччі богомази…» (Квітка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. – К., 1978. – Т. 1. – С. 24).
Ренське (рейнське) – сорт привозного вина.
Курдимон (кардамон) – південна рослина з сімейства імбирних. Насіння з нього служило пряною приправою.
Спуст – міра горілки: троє відер.
Запуст – заговіни, пущення, останній день перед постом, коли готували особливо багатий обід з скоромних (м'ясних або молочних) страв.
З старосвітського хутора до міста їздять не часто. Тому поїздку «за мальованням» використовують і для закупки «розного припаса», до якого входить всього-навсього рейнське й пиво, – напоказ. Всі інші «заморські вина», які питимуть гості Латина, – домашнього виробу. Тут і в подальших строфах щедрим джерелом гумору служать претензії скупого та провінціально відсталого хуторянина Латина на царський, великопанський блиск і пишність.
Послав гінця до богомаза,Щоб мальовання накупить,І также розного припаса,Щоб що було і їсть і пить.Вродилось ренське з курдимономІ пиво чорнеє з лимоном,Сивушки же трохи не з спуст;Де не взялись воли, телята,Барани, вівці, поросята;Латин прибравсь, мов на запуст. «Мальовання» – те саме, що російські «лубочні картинки», «лубок» (назва – від корзин із лубу: кори липового дерева, в яких мандрівні крамарі розносили свою продукцію). Латин приймає лубок (тодішній мистецький ширпотреб) за «роботи первійших майстрів». У панських будинках дорогі картини на полотні і шкірах кріпили до стін на спеціальних дерев'яних підрамниках, а не «ліпили», як малювання в світлиці Латина. Уже цей штрих, крім типових лубочних сюжетів, яскраво свідчить, про яку продукцію йдеться.
У переліку «всяких всячин», якими прикрасили стіни Латинового палацу, І. Котляревський дотримується історико-хронологічної послідовності: від прадавніх легендарних часів (українська примовка: «За царя Гороха, як людей було трохи»; російська: «Давно, когда царь Горох с грибами воевал» – Даль. – С. 30) до реальних історичних постатей другої половини XVIII ст.
Як Александр цареві Пору Давав із військом добру хльору – картина зображує битву царя Олександра Македонського з індійським царем Пором.
Чернець Мамая як побив – йдеться про поєдинок ченця Пересвєта з татарином перед Куликовською битвою (1380). Про Куликовську битву (Мамаєвє побоїще) існувало багато лубочних сюжетів.
Як Муромець Ілля гуляє, як б'є половців, проганяє – як Переяслів боронив – про Іллю Муромця, його подвиги, перемогу над Солов'єм-розбійником теж відомо багато лубочних сюжетів.
Бова з Полканом як водився. Один другого як вихрив – сюжет про Бову-королевича походить з Франції, там відомий уже в добу розквіту рицарського роману (XI – XII ст.). У нас Бова з'явився десь у кінці XVI – на початку XVII ст. як герой повісті. Мав широку популярність, з літератури перейшов у народну творчі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98
Еней від них не одступався,Тройчаткою всіх приганяв;І хто хоть трохи ліновався,Тому субітки і давав.За тиждень так лацину взнали,Що вже з Енеєм розмовлялиІ говорили все на ус:Енея звали Енеусом ,Уже не паном – домінусом ,Себе ж то звали – троянус . [35] Еней троянців похваливши,Що так лацину поняли,Сивушки в кубочки наливши,І могорич всі запили.Потім з десяток щомудрійших,В лацині щонайрозумнійших,З ватаги вибравши якраз,Послав послами до ЛатинаОд імені свого і чина,А з чим послав, то дав приказ. [36] Посли, прийшовши до столиці,Послали до царя сказать,Що до його і до цариціЕней прислав поклон оддатьІ з хлібом, з сіллю і з другимиПодарками предорогими,Щоб познакомитись з царем;І як доб’ється панськой ласкиЕней-сподар і князь троянський,То прийде сам в царський терем. [37] Латину тілько що сказали,Що од Енея єсть посли,Із хлібом, з сіллю причвалали,Та і подарки принесли,Хотять Латину поклониться,Знакомитись і подружиться,Як тут Латин і закричав:«Впусти! я хліба не цураюсьІ з добрими людьми братаюсь.От на ловця звір наскакав!» Клечання – наламане та нарубане з дерев гілля з листям, яким на зелені свята прикрашають хату та двір.
Шпалери – були поширені на Україні уже в XVII ст. Становили собою килими з різних тканин, якими оббивали стіни житла. На шпалери часто наносили сюжетні чи пейзажні малюнки. Шпалери, на полотно яких наносився малюнок фарбами, називали ще колтринами. У XVIII ст. появилися близькі до нинішніх друковані паперові шпалери.
Велів тут зараз прибиратиСвітлиці, сіни, двір мести;Клечання по двору саджати,Шпалерів разних нанестиІ вибивать царськую хату;Либонь, покликав і Амату,Щоб і вона дала совіт,Як лучче, краще прибирати,Де, як коврами застилатиІ підбирать до цвіту цвіт. Богомаз – іконописець і взагалі живописець, маляр. Слово в народі само по собі не мало негативного забарвлення. В «Салдацькому патреті» Григорія Квітки-Основ'яненка читаємо: «…А у тій слободі щонайлуччі богомази…» (Квітка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. – К., 1978. – Т. 1. – С. 24).
Ренське (рейнське) – сорт привозного вина.
Курдимон (кардамон) – південна рослина з сімейства імбирних. Насіння з нього служило пряною приправою.
Спуст – міра горілки: троє відер.
Запуст – заговіни, пущення, останній день перед постом, коли готували особливо багатий обід з скоромних (м'ясних або молочних) страв.
З старосвітського хутора до міста їздять не часто. Тому поїздку «за мальованням» використовують і для закупки «розного припаса», до якого входить всього-навсього рейнське й пиво, – напоказ. Всі інші «заморські вина», які питимуть гості Латина, – домашнього виробу. Тут і в подальших строфах щедрим джерелом гумору служать претензії скупого та провінціально відсталого хуторянина Латина на царський, великопанський блиск і пишність.
Послав гінця до богомаза,Щоб мальовання накупить,І также розного припаса,Щоб що було і їсть і пить.Вродилось ренське з курдимономІ пиво чорнеє з лимоном,Сивушки же трохи не з спуст;Де не взялись воли, телята,Барани, вівці, поросята;Латин прибравсь, мов на запуст. «Мальовання» – те саме, що російські «лубочні картинки», «лубок» (назва – від корзин із лубу: кори липового дерева, в яких мандрівні крамарі розносили свою продукцію). Латин приймає лубок (тодішній мистецький ширпотреб) за «роботи первійших майстрів». У панських будинках дорогі картини на полотні і шкірах кріпили до стін на спеціальних дерев'яних підрамниках, а не «ліпили», як малювання в світлиці Латина. Уже цей штрих, крім типових лубочних сюжетів, яскраво свідчить, про яку продукцію йдеться.
У переліку «всяких всячин», якими прикрасили стіни Латинового палацу, І. Котляревський дотримується історико-хронологічної послідовності: від прадавніх легендарних часів (українська примовка: «За царя Гороха, як людей було трохи»; російська: «Давно, когда царь Горох с грибами воевал» – Даль. – С. 30) до реальних історичних постатей другої половини XVIII ст.
Як Александр цареві Пору Давав із військом добру хльору – картина зображує битву царя Олександра Македонського з індійським царем Пором.
Чернець Мамая як побив – йдеться про поєдинок ченця Пересвєта з татарином перед Куликовською битвою (1380). Про Куликовську битву (Мамаєвє побоїще) існувало багато лубочних сюжетів.
Як Муромець Ілля гуляє, як б'є половців, проганяє – як Переяслів боронив – про Іллю Муромця, його подвиги, перемогу над Солов'єм-розбійником теж відомо багато лубочних сюжетів.
Бова з Полканом як водився. Один другого як вихрив – сюжет про Бову-королевича походить з Франції, там відомий уже в добу розквіту рицарського роману (XI – XII ст.). У нас Бова з'явився десь у кінці XVI – на початку XVII ст. як герой повісті. Мав широку популярність, з літератури перейшов у народну творчі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98