гольтіпа;В таких не буде недостатка,Хоть в день їх згине і копа.А скілько ж всіх? – того не знаю,Хоть муза я – не одгадаю,По пальцям тож не розлічу;Бігме! на щотах не училась,Над карбіжем тож не трудилась,Я що було, те лепечу. Волосожар – народна назва сузір'я Плеяд; етимологію цього слова пов'язують з вогненно-білявим, ніби палаючим, волоссям людини.
Віз – народна назва сузір'я Великої Ведмедиці.
А хто прудився у кабиць – даний рядок, а відтак і вся змальована тут картина нічного козацького табору, є віддаленою ремінісценцією української народної картини «Козак Мамай», зокрема одного з її численних варіантів, підписуваного:

Козак – душа правдивая, сорочки не має,
Коли не п'є, то воші б'є, а все не гуляє.

У п'єсі «Наталка Полтавка» І. Котляревського цей крилатий гумористичний вираз уже прямо спливає в тексті, одначе дещо змінений відповідно до поетично-молодечої вдачі сироти «без роду, без племені» Миколи. Збираючись іти шукати долі на Чорноморію, куди переселилася частина запорожців, Микола говорить: «Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють… Я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити» (дія друга, ява перша).
Прудитися – виганяти бліх з одягу на вогні. Також бити воші.
Кабиця – тут у значенні: похідне польове вогнище. Зараз на півдні України кабицею називають літню піч надворі.

Уже Волосожар піднявся,Віз на небі вниз повертавсь,І дехто спати укладався,А хто під буркой витягавсь.Онучі інші полоскали,Другії лежа розмовляли,А хто прудився у кабиць.Старші, підпивши, розійшлисяІ дома за люльки взялися,Лежали боком, навзнич, ниць. [31] Еней один не роздягався,Еней один за всіх не спав;Він думав, мислив, умудрявся(Бо сам за всіх і одвічав),Як Турна-ворога побити,Царя Латина ускромнитиІ успокоїти народ.В сій думці смутно походжаяІ мислю богзна-де літая,Під носом бачить коровод. [32] Ні риби то були, ні раки,А так, якби кружок дівчат;І бовталися, як собаки,І вголос, як кішки, нявчать.Еней здригнувсь і одступаєІ «Да воскреснеть» вслух читає,Но сим ні трохи не поміг;Ті чуда з сміхом, з реготнеюВхватились за поли з матнею,Еней аж на поміст приліг. [33] Тогді одна к йому сплигнулаТак, мов цвіркун або блоха,До уха самого прильнула,Мов гадина яка лиха.«Чи не пізнаєш нас, Енею?Та ми ж з персоною твоєюТроянський ввесь возили род;Ми Ідської гори дубина,Липки, горішина, соснина,З яких був зроблений твій флот. [34] До нас було Турн докосивсяІ байдаки всі попалив.Та Зевс, спасибі, поспішився,Як бач, мавками поробив.Була без тебе зла година,Трохи-трохи твоя дитинаНе оддала душі богам,Спіши свій городок спасати;Ти мусиш ворогам тьху дати,Ти сам – повір моїм словам». [35] Сказавши, за ніс ущипнула;Еней мов трохи ободривсь;І на других хвостом махнула,Ввесь флот неначе поспішивсь;Мавки бо стали човни пхати,Путем найлуччим направляти.І тілько начинався світ,Еней уздрів свій стан в осаді;Кричить во гніві і досаді,Що Турна лусне тут живіт. [36] А сам, матню прибравши в жменю,По пояс в воду з човна плиг;І кличе в поміч гарну ненюІ всіх олімпівських богів.За ним Паллант, за сим вся сволочСтриб-стриб з човнів, Енею в помочІ тісно строяться на бой.«Ну, разом! – закричав, – напрімо!І недовірків сокрушімо,Рушайте, як один, шульгой». [37] Троянці, з города уздрівши,Що князь на поміч к ним іде,Всі кинулись, мов одурівши,Земля од топотні гуде.Летять і все перевертають,Як мух, рутульців убивають,Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих;Скрізь ярим оком окидає,Енея з військом уздріваєІ репетує до своїх: [38] «Реб’ята! бийтесь, не виляйте,Настав тепер-то січі час!Доми, жінок, батьків спасайте,Спасайте, любо що для вас!Ступня не оддавайте даром,Їх кості загребем тут ралом,Або… но ми храбріші їх!Олімпські нас не одступились,Вперед! Троянці щось смутились,Не жалуйте боків чужих». [39] Примітя ж Турн гармидер в флоті,Туда всю силу волоче;Скрізь йорзає, як чорт в болоті,І о поживі всім товче.Построївши рутульців в лаву,Одборних молодців на славу,Пустився на союзних вскач.Кричить, рубає, вередує,Не б’ється, бач, а мов жартує,Бо був вертлявий і силач. [40] Еней пройдисвіт і не промах,В війні і взріс і постарів;Привідця був во всіх содомах,Ведмедів бачив і тхорів.Дитина хукає на жижу;Енею ж дур невдивовижу,Видав він різних мастаків.На Турна скоса поглядаєІ на рутульців наступає,Пощупать ребер і боків. [41] Фарона першого погладивПо тім’ю гострим кладенцемІ добре так його уладив,Що сей вильнув наверх денцем.Потім Ліхаса в груди тиснув,Сей поваливсь і більш не писнув;За ним без голови Кісей,Як міх з пашнею, повалився,І Фар на теє ж нахопився,Розплющив і сього Еней. [42] Еней тут добре колобродивІ всіх на чудо потрошив;Робив він із людей уродівІ щиро всіх на смерть душив.Паллант був перший раз на битві,Кричав, жидки як на молитві,Аркадян к бою підтруняв,По фрунту бі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98