Понеділок, середа, п'ятниця – важкі дні. Олександр Потебня, згадуючи пісню «Я в середу родилася, горе мені, горе», пише: «…Але четвер, здається, легкий день: «Не тепер, так в четвер»; в багатьох місцях сватання починають в четвер або в суботу» (Потебня А. А. О доле и сродньїх с нею существах. – Харьков, 1914. – С. 193.).

Як пахло сватанням в ЛатинаІ ждали тілько четверга,Аж тут Анхізова дитинаПрипленталась на берегаЗо всім своїм троянським плем’ям.Еней не марно тратив врем’я,По-молодецьку закурив:Горілку, пиво, мед і брагуПоставивши перед ватагу,Для збору в труби засурмив. [28] Троянство, знаєш, все голоднеСипнуло ристю на той клик;Як галич в врем’я непогодне,Всі підняли великий крик.Сивушки зараз ковтонулиПо ківшику, і не здригнули,І докосились до потрав.Все військо добре убирало,Аж поза ухами лящало,Один перед другим хватав. Капуста шаткована – на відміну від січеної звичайним ножем, ріжеться на тонкі довгі смужки спеціально для цього пристосованим ножем.
М'ясопуст – дні, коли за приписами церкви дозволялося їсти м'ясо. Троянці, поки добралися до царства Латина, настільки вибилися із запасів, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пісними наїдками, поширеними серед посполитих – бідняків та козацької сіроми. Серед цих наїдків:
Рябко – страва з гречаного борошна і пшона, в назві вгадується іронічний підтекст – для Рябка, мовляв.
Тетеря – страва з розведеного борошна або товчених сухарів.
Саламаха – страва з рідкого гречаного тіста, в піст на олії, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до «Енеїди» Котляревського читаємо: «Саламаха – борошно житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солі і варене доти, поки увариться подібно до густого киселю» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 499).

Вбирали січену капусту,Шатковану, і огірки(Хоть се було в час м’ясопусту),Хрін з квасом, редьку, буряки;Рябка, тетерю, саламаху –Як не було – поїли з махуІ всі строщили сухарі,Що не було, все поз’їдали,Горілку всю повипивали,Як на вечері косарі. Носатка – старовинна череп'яна посудина з ручкою і довгим носиком-жолобком. Щось подібне до нинішнього кофейника. Служила також мірою для рідини. Бували носатки місткістю до трьох відер і більше (на зразок античних амфор).
Що деякий і хвіст надув – тут у значенні: помер.

Еней оставив із носаткуБуло горілки про запас,Но клюкнув добре по порядку,Розщедривсь, як бува у нас,Хотів посліднім поділитись,Щоб до кінця уже напитись,І добре цівкою смикнув;За ним і вся його голотаТягла, поки була охота,Що деякий і хвіст надув. [31] Барильця, пляшечки, носатку,Сулії, тикви, боклажки,Все висушили без остатку,Посуду потовкли в шматки.Троянці з хмелю просипались,Скучали, що не похмелялись;Пішли, щоб землю озирать,Де їм показано селитись,Жить, будоватися, женитись,І щоб латинців розпізнать. [32] Ходили там чи не ходили,Як ось вернулись і назадІ чепухи нагородили,Що пан Еней не був і рад.Сказали: «Люди тут бормочуть,Язиком дивним нам сокочуть,І ми їх мови не втнемо;Слова свої на ус кончають,Як ми що кажем їм – не знають,Між ними ми пропадемо». Піярська граматка – найпоширеніша шкільна граматика латинської мови в Польщі другої половини XVIII – першої половини XIX ст. Мала також значне поширення на Україні та Білорусії. Для цих регіонів друкувалася в Бердичеві при католицькому монастирі. Назва «піярська» походить від католицького чернечного ордену піарів, члени якого, крім звичайних для ченців обітниць, зобов'язувалися безплатно навчати молодь, звичайно ж, у своєму католицькому дусі. Орден мав свої школи як в Польщі, так і на зайнятих Польщею українських землях.
Полуставець – молитовник з місяцесловом, святці (календарний список християнських «святих» та свят на їхню честь), обов'язкова приналежність тогочасних шкіл. Назва походить від одного з типів старовинного письма – півуставу.
Октоїх (восьмигласник) – книга, в якій містилися церковні співи на весь тиждень, розписані на вісім голосів (лат. осtavа – вісім).

Еней тут зараз взяв догадку,Велів побігти до дяків,Купить Піярськую граматку,Полуставців, октоїхів;І всіх зачав сам мордовати,Поверху, по словам складатиЛатинськую тму, мну, здо, тло :Троянське плем’я все засілоКоло книжок, що аж потіло,І по-латинському гуло. Тройчатка – нагай на три кінці.
Субітки – в суботу звичайно школярі повторювали перед дяком-бакаляром все, що вони вивчили протягом тижня. Хто не все знав чи не твердо відповідав, того карали різками. А то й всім підряд давали «пам'ятного». Жила традиція «суботнього дня» довго, мало не до кінця XIX ст.
У 33 – 34-й строфах кількома штрихами дано яскравий малюнок дяківської школи, яка протягом століть існувала на українських землях. Дяк – головна фігура в церковному богослужінні після священика. Таким він залишався і в школі. Читання було тісно пов'язане з церковним співом, що відбилося і в «Енеїді»: поряд з граматикою – октої
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98