я, як грім, –На всяку хіть твою неспорна,Сама троянців всіх поїм;Амату з Турном я з’єднаюІ сим Енея укараю,Латину ж в тім’я дур пущу;Побачать то боги і люде,Що з сватання добра не буде,Всіх, всіх в шматочки потрощу». Як йшла черідка вечерочком – увечері, коли пастухи женуть череду з поля і люди розбирають корів по дворах, піднімається шум, гам, стоїть страшенна пилюка, тому легше проскочити до когось непоміченим.

І перекинулась клубочком,Кіть-кіть з Олімпа, як стріла;Як йшла черідка вечерочком,К Аматі шусть – як там була!Смутна Амата пір’я драла,Слізки ронила і вздихала,Що Турн-князьок не буде зять;Кляла Лавинії родини,Кляла кумів, кляла хрестини,Та що ж? – проти ріжна не прать. [65] Яга, під пелену підкравшись,Гадюкой в серце поповзла,По всіх куточках позвивавшись,В Аматі рай собі найшла.В стравлену її утробуНаклала злості, мовби бобу;Амата стала не своя;Сердита лаяла, кричала,Себе, Латина проклиналаІ всім давала тришия. Турн, по воєнному звичаю, з горілкою напившись чаю – в образі Турна втілено окремі характерні риси армійського офіцера тієї доби. Нагадаємо, що четверту частину «Енеїди» І. Котляревський написав, перебуваючи на армійській службі.

Потім і Турна навістилаПресуча, лютая яга;І із сього князька зробилаЕнею лишнього врага.Турн, по воєнному звичаю,З горілкою напившись чаю,Сказать попросту, п’яний спав;Яга тихенько підступилаІ люте снище підпустила,Що Турн о тім не помишляв. [67] Йому, бач, сонному верзлося,Буцім Анхізове дитяЗ Лавинією десь зійшлосяІ женихалось не шутя:Буцім з Лависей обнімався,Буцім до пазухи добрався,Буцім і перстень з пальця зняв;Лавися перше мов пручалась,А послі мов угамовалась,І їй буцім Еней сказав: [68] «Лависю, милеє кохання!Ти бачиш, як тебе люблю:Но що се наше женихання,Коли тебе навік гублю?Рутулець Турн тебе вже свата,За ним, бач, тягне і Амата,І ти в йому находиш смак.До кого хіть ти більшу маєш,Скажи, кого з нас вибираєш?Нехай я згину, неборак!» [69] «Живи, Енеєчку мій милий, –Царівна сей дала одвіт, –Для мене завжди Турн остилий,Очам моїм один ти світ!Тебе коли я не побачу,То день той і годину трачу,Моє ти щастя, животи;Турн швидче нагле околіє,Ніж, дурень, мною завладіє,Я вся – твоя, і пан мій – ти!» [70] Тут Турн без пам’яті схватився,Стояв, як в землю вритий стовп;Од злості, з хмелю ввесь трусивсяІ сна од яву не розчовп:«Кого? – мене; і хто? – троянець!Голяк, втікач, приплентач, ланець!Звести? – Лавинію однять?Не князь я! – гірше шмаровоза,І дам собі урізать носа,Коли Еней Латину зять. На кіл Амату пасажу – посадити на кіл (на палю) – смертна кара особливо принизлива, призначена для найнижчого стану, «бидла». А тут – особа царської крові, та ще й жінка.
У добу феодалізму самому способові смертної кари надавали неабиякого престижного значення. Смертна кара через повішення для провідних організаторів повстання декабристів 1825 р. сприймалася тодішнім суспільством і самими засудженими дворянськими революціонерами як приниження їхньої гідності, образа. До того ж, було прийнято виконувати вирок публічно. До смертної кари через посадження на палю особливо часто вдавалася польська шляхта під час розправи над захопленими повстанцями – запорожцями, гайдамаками.

Лавися шмат не для харциза,Який пройдисвіт єсть Еней;А то – і ти, голубко сиза,Ізгинеш од руки моєй!Я всіх поставлю вверх ногами,Не подарую вас душами,А більш Енею докажу.Латина же, старого діда,Прижму незгірше, як сусіда,На кіл Амату посаджу». Турн викликає на поєдинок Енея і царя Латина, щоб захистити свою честь. Такого мотиву – виклику на поєдинок – у Вергілія немає і не могло бути, оскільки, згідно з поглядами стародавніх греків і римлян, честь у громадянина могла відняти держава, громада, а не приватна особа. Сучасник Вергілія, римський філософ Сенека говорив: «Образа не досягає мудреця». Еней з Турном сходяться на поєдинок в кінці «Енеїди» для того, щоб уникнути зайвого пролиття крові воюючих сторін. Це зовсім не те, що поєдинок честі. Подібні поєдинки на полі битви були звичайним явищем, причому втеча від сильнішого ворога з метою порятунку не вважалася безчестям (див. VI, 67 – 70). Поєдинки честі з'явилися, мабуть, у рицарські часи. Особливого поширення набули у XVIII – початку XIX ст. у дворянському та офіцерському середовищі. Турн викликає на дуель Енея і Латина згідно з добре відомим у ту пору ритуалом. Він пише листи, де пропонує вибрати зброю, погодити інші деталі поєдинку, відправляє їх, як було прийнято, спеціальними гінцями. Але тут же автор поеми бурлескне обігрує прийнятий серед людей «благородного званія» ритуал. Достойна зброя для дворянського поєдинку – пістолети, шпаги, шаблі. А князь Турн пропонує князеві Енею битися «хоть на киї, хоть кулаками». Пригадаймо борців Дареса і Ентелла з другої частини «Енеїди».
Драгоман – у первісному значенні: перекладач при посольстві, дипломатичній місії, також гі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98